Історична доля політичної економії

Первісно питання, пов'язані із виникненням та розвитком політичної економії як науки, розглядались у двох площинах. Перша — з'ясування причин відносно більш пізньої порівняно з рядом інших суспільних наук появи політичної економії як са­мостійної галузі систематизованого людського знання. Друга — постановка і розкриття питання про політичну економію у вузь­кому і широкому смислі слова. Спочатку існував певний хроно­логічний розрив між постановкою і розв'язанням поставлених проблем. Проте в останній третині XIX ст. вони вже розглядали­ся одночасно у працях одних і тих же вчених.

Практично жоден з українських економістів першої половини XIX ст. не пройшов повз питання про причини пізньої появи науки політичної економії. Особливо помітне місце займав його розгляд у пра­цях Т.Ф. Степанова, І.В. Вернадського, М.Х. Бунге та ін. Не вдаю­чись у безліч нюансів розглядуваної проблеми, зазначимо кілька прин­ципово важливих висновків, до яких прийшли наші співвітчизники.

Перший. Політична економія як наука, тобто відповідним чином упорядкована, систематизована, відносно самостійна га­лузь людського знання, існує лише з другої половини XVIII ст. До того часу вона була зібранням емпіричних положень і прак­тичних порад в галузі господарського життя, згрупованих за різними системами. Такий характер в цілому мали економічні погляди античних мислителів, батьків церкви, меркантилістська система і вчення її найближчих попередників[23].

Другий. До числа причин такої порівняно пізньої появи полі­тичної економії як науки порівняно з філософією, історією, пра­вом тощо найчастіше відносили відсутність розвинених товарно-грошових і кредитно-грошових відносин, сформованих національ­них та світового ринків, політичних свобод від тиранії європей­ських монархій тощо. Ряд вчених (В.Ф. Левитський, Г.Ф. Симоненко, К.Г. Воблий та ін.) особливого значення надавали появі та розвитку наукових методів дослідження. "Економічні науки для своєї появи, так би мовити, чекали того історичного моменту, коли в галузі людського знання і суспільствознавства зміцніли пози­тивні методи дослідження, — підкреслював В.Ф. Левитський. — Для того, щоб відбулось становлення економічних наук, необхід­но було, щоб попередньо з'явився Бекон зі своїм методом індукції, з'явилось природознавство, було потрібно досягнення певної стадії розвитку політичних наук і філософії, які дали цілий ряд основ­них засновків для побудови системи економічних знань"[24].

В економічній науці останньої третини XIX ст. досить чітко визначалися дві позиції щодо можливості й необхідності існуван­ня політичної економії як теоретичної науки у майбутньому соці­алістичному суспільстві. Зрозуміло, останнє в тодішніх умовах розглядалось як гіпотетичне. Суть першої позиції вдало сформу­лював професор політичної економії Кембриджського університету Дж.Н.Кейнс (батько знаменитого основоположника нового напряму економічної науки Дж.М. Кейнса). Він писав: "Хоч можна протиставляти сучасній політичній економії, поскільки вона слугує спеціально для висвітлення існуючого економічного порядку, ту форму, якої повинна буде набути наука, призначена спеціально для висвітлення явищ, що мають розвиватись в соціалістичному суспільстві, однак було б явною помилкою уявляти, нібито торжество соціалізму знаменувало б зникнення політичної економії як науки"[25]. Більш того, Дж.Н. Кейнс допускав можливість існування теоретичної політичної економії навіть у чисто комуністич­ному суспільстві, яке, за тодішніми загальними уявленнями, пе­редбачало повне усунення товарного виробництва й обміну.

Ця позиція була добре відома вітчизняним економістам. Про­те переважна більшість їх не сприйняла досить переконливі ар­гументи Дж.Н. Кейнса та ряду інших видатних вчених, напри­клад Л. Вальраса, В. Парето, Е. Бароне.

Для вітчизняних економістів типовим було заперечення мож­ливості й необхідності існування економічної теорії в майбутньо­му "неринковому" суспільстві. Так, М.І. Туган-Барановський, хоч і сам виділяв політичну економію в широкому розумінні слова, в полеміці з прихильниками концепції можливості існування еко­номічної теорії, що вивчає "систему колективності", прямо зая­вив: вона "не може скластися в точну науку про причинні функ­ціональні співвідношення господарства, як сучасна політична еко­номія"[26]. В основі такого заперечення лежало хибне припущення про можливість існування об'єктивних економічних законів лише в стихійному товарно-капіталістичному господарстві та кантіансь­кої ідеї співвідношення мети і об'єктивності.

Тому, робив висновок вчений, є повна підстава визнавати долю політичний економії як своєрідної науки про причинно-функціо­нальні відносини господарських явищ, тісно пов'язаної з сучас­ним народним господарством. "Разом з ним вона виникла і розви­нулась і разом з ним повинна зійти зі сцени, — вважав М.І. Ту­ган-Барановський. — За соціалістичного ладу для цієї науки місця не буде, хоч саме в ньому практичні знання, що належать до га­лузі економічної політики, і всі необхідні для цього допоміжні наукові дисципліни — наприклад, статистика — повинні отри­мати надзвичайний розвиток. Політична ж економія перетвори­ться в теорію економічної політики, а частково ввійде до складу більш загальної науки про суспільство — соціології"[27]. Подібної думки дотримувались відомі вітчизняні та зарубіжні вчені — Л.І.Петражицький, П.Б. Струве, М.І. Бухарін, В. Зомбарт, Р. Гільфердінг та ін.

Практична реалізація проголошеної ідеї про рівноцінність і рівноправність різних економічних шкіл та напрямів наштовху­валась передусім на протилежність марксистського і немарксистського підходів до аналізу економічних явищ і процесів. Тому основним завданням економічної науки В.Ф. Левитський розгля­дав "примирення" марксизму як соціалістичного вчення з "інди­відуалістичним", тобто всією тодішньою політичною еконо­мією, що базувалася вже переважно на теоретичних засадах неокласики. Проте "примирення", на думку В.Ф. Левитського, має полягати "не в заміні індивідуалізму соціалізмом, а в певному по­єднанні цих двох "засад" у народному господарстві". "Можна дума­ти, — писав учений, — що усунення недоліків і недосконалостей капіталістичного ладу, які знайшли яскраве висвітлення у творах соціалістів, відбуватиметься шляхом обмежень і частково усуспіль­нення приватної власності й окремих галузей народного господар­ства як державою, так і комунальними органами"[28]. По суті, вче­ний, виступаючи за необхідність соціальних реформ та активне дер­жавне втручання в економічне життя, обґрунтовує одночасно й ідею змішаної економіки. Як відомо, концепція змішаної економі­ки набула надзвичайного поширення у другій половині XX ст. Отже, українські вчені-економісти, насамперед В.Ф. Левитський та М.І. Туган-Барановський, виступали її провозвісниками.

У 20—40-х роках XX ст. думка про "кінець політекономії" в ході численних дискусій радянських науковців була подолана і, здавалося, назавжди. Однак у 90-ті роки вчені мовчазно і масово повернулися фактично на старі позиції. Але обертання у зачаро­ваному колі не завершилося. Щоправда, тепер вже йдеться не про політичну економію комунізму (соціалізму), а лише про від­новлення статусу політичної економії як загальнотеоретичної дисципліни в державних загальноосвітніх стандартах і як науки — у національній класифікації наук, а також про її бюджетне фінан­сування. За цим стоїть широке коло животрепетних питань: про ретроспективний аналіз відомих дискусій щодо предмета і мето­ду політичної економії та здобуття належних уроків з них; специфі­ку предмета політичної економії, яка визначає її особливе, незамінне місце у системі економічних наук і у викладанні економі­чної проблематики у вищих навчальних закладах; недопустимість ототожнення політекономії і марксистської політекономії; про не­обхідність творчого розвитку політичної економії на основі нових досліджень, які передбачають освоєння нових здобутків економіч­ної науки тощо.

Таким чином, цілком несподівано вітчизняна економічна дум­ка кінця XX — початку XXI ст. щодо питання про історичну долю політичної економії як теоретичної науки виявилась у становищі зовні дуже подібному до становища кінця XIX — початку XX ст. Суттєва відмінність полягає в тому, що тоді заперечувалась мож­ливість існування політичної економії як науки для майбутньо­го, а нині — для сучасності.

Дата добавления: 2015-05-09