Погляди вітчизняних дослідників на методи політичної економії

У працях українських економістів розглядаються питання про методи політекономічного дослідження. Українські вчені-економісти, особливо В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий, Г.Ф. Симоненко, взяли активну участь у знаменитому "спорі про методи". Проте це відбулося на тому етапі, коли, по суті, між учасниками науко­вої полеміки було досягнуто примирення і вчені дійшли згоди про необхідність використання в економічних дослідженнях де­дуктивного та індуктивного методів у їх сукупності. Питання про методи українські вчені висвітлили як у підручниках та навчаль­них посібниках з політичної економії, так і в працях з історії економічних учень.

У процесі дискусій було з'ясовано, що використання всіх ме­тодів однаково законне, але не всюди результати використан­ня того чи іншого з них бувають однаково цінними. Для пев­них галузей більше придатний історичний метод, в інших не мож­на і навіть даремно заперечувати значення аналізу та абстракції. Питання про єдність застосовуваних методів дослідження вчені розкрили таким чином. Без аналізу, тобто без послідовного спо­стереження за властивостями предмета з тим, щоб визначити по­рядок, в якому вони одночасно існують, і без абстрактного ви­вчення, яке випливає з основних принципів як деяких загальних пропозицій, ми не можемо правильно зрозуміти дійсності. Таке вивчення дає нам важливе розуміння в його "абстрактній середній схематичності", писав О.М. Миклашевський. Без аналітичного спостереження фактів економічного життя, без постійної пере­вірки реальних тенденцій всією сукупністю історичного досвіду і ближчим вивченням людських прагнень в історичних обстави­нах наша абстрактна побудова найочевидніше буде мертвою схе­мою, а не живою реальністю[19].

Взагалі ж питання про методи економічного дослідження в українській економічній науці на будь-якому з етапів її розвитку не характеризувалося особливою гостротою порівняно з дискусі­ями навколо цього питання серед західноєвропейських вчених. Українські науковці прагнули використати всі найкращі теоретико-методологічні досягнення існуючих західних шкіл. Так, українські прихильники маржиналізму і неокласики ніколи не заперечували важливості історичного спостереження, а деякі з них широко застосовували методи як прийняті в економічній науці, так і запозичені з інших галузей науки — фізіології, пси­хології та, навіть, естетики. До таких спроб удосконалити метод економічної науки належить розгляд М. Туганом-Барановським, Р. Орженцьким та іншими вченими так званого "основного зако­ну психофізики" (закону Вебера — Фехнера в економічному ро­зумінні).

Більшість вчених, з одного боку, аргументовано заперечувала проти спроб "відлучити" від економічної науки так званий до­слідний метод, тобто метод спостереження і наукового абстрагу­вання. Як зауважив Г.Ф. Симоненко, помилкові твердження про уникання цього методу в політичній економії пов'язані не стільки з дійсною відмовою від нього, скільки частіше за все з однобічним застосуванням його, неповним і недостатнім спостереженням та абстрагуванням. Але, на думку вченого, цей недолік можна лег­ко виправити. "У тому й полягає перевага дослідного методу над іншими, — наголошував Г.Ф. Симоненко, — що він в собі само­му містить коректив своїх помилок: спостереження більш повне і всебічне, дослід, повторений декілька раз, виправляє висновки, зроблені із спостережень менш повних, однобічних чи менш точ­них"[20]. З другого боку, значно більше уваги українські вчені при­діляли з'ясуванню відмінностей методів політичної економії і природничих наук, які не можна випускати з поля зору. Природ­ничі науки, слушно стверджували вчені, у більшості випадків мають справу з явищами менш складного характеру порівняно з тими явищами, які вивчаються економічною та іншими суспіль­ними науками. Звідси випливав висновок про явну недостатність у політичній економії спостереження над одиничними явищами, що характеризують той чи інший бік економічного побуту всього народу. Отже, більшою мірою необхідно застосовувати "складний дослідний метод", вдаватися до спостереження над якомога більшим масивом явищ морально-суспільного характеру. Саме до них, на думку Г.Ф. Симоненка, якраз і належить більша частина тих, які входять до кола вивчення політичної економії. При цьо­му вихід на економічні закони, що управляють економічними явищами, можливий, як правило, тільки при спостереженні за сукупністю їх, а не за кожним окремо.

Звідси Г.Ф. Симоненко зробив такий загальний висновок: "Більша частина законів економічних, подібно до законів стати­стичної науки, є закони великих чисел, застосовувані до більшості випадків, а не до кожного зокрема". І далі: "Як закони великих чисел, вони тому не мають такого абсолютного характеру, яким відрізняються закони природничих наук. Вони виводяться пере­важно із середніх величин, що спираються на спостереження над масами, бо лише тоді індивідуальні особливості в напрямку волі окремих осіб перестають затуляти собою властивості, що визна­чають волю більшості населення"[21]. Щоправда, відмінності еко­номічних і природничих законів досить відносні щодо ступеня охоплення спостережуваних явищ та процесів.

Значним науковим досягненням М.І. Тугана-Барановського стало застосування системного аналізу народного господарства, яке дало можливість досягти плідних результатів.

"Вирішення проблеми криз тривалий час не вдавалося економічній науці тому, — вважав М.І. Туган-Барановський, —що економісти шукали причини криз у тій чи іншій окремій сфері суспільного господарства... Насправді ж кризи виникають на основі всієї сукупності явищ суспільного господарства" [22].

Вчений дослідив цю сукупність явищ і в результаті дійшов ви­сновку, що головна причина циклічних коливань полягає у дис-пропорціональності між рухом заощаджень та інвестицій. Тим са­мим М.І. Туган-Барановський був попередником Дж.М. Кейнса щодо основної ідеї теорії циклів.

Дата добавления: 2015-05-09