Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Олельковицький” ренесанс




 

У другій половині ХV ст. значно пожвавлюється в українських землях культурне й економічне життя. Виділяються Київ і Галицька земля. Міста отримують магдебурзьке право, що означає самостійне правління громади. Пожвавлення торгівлі, солевиробництва сприяє культурним контактам з іноземцями, зокрема Італією. У Києві 1440 р. відновлюються княжа династія Олельковичів. Політичне відродження пов’язане з економічним і культурним, що вимагало поглиблення практичних знань і світської науки.

За правління Олельковичів розпочата відбудова зруйнованих соборів і церков Києва, заново розписаний Успенський собор Печерської лаври. Відбудовують руйновані татарами Десятинну церкву, Софійський та Михайлівський собори, інші храми на території міста. Поновлюється літературне життя. Зусиллями членів Печерського монастиря створюються перші пам’ятки українського книжкового мистецтва – “Листвиця” (1455 р.) та “Златоструй” (1474 р.). У 1460 – 1462 рр. здійснені дві ґрунтовні редакції Києво-Печерського патерика, що засвідчує інтерес до власної історії, насамперед Києва, прагнення повернути йому колишню славу, а також мати своїх власних святих і святі місця, обрані самою Богородицею. Помітне культурне піднесення у той час і в Галичині, яка входила до Польської держави і перебувала в безпосередній близькості до Західної Європи. Відомі документи Львівського архіву, де засвідчено, що міщанин Степан Дропан уже 1460 р. друкував книги. Свою друкарню він після смерті заповів Онуфріївському монастирю. Згодом, у XV ст. прибув до Львова Іван Федорович і “занедбане друкарство відновив”. Уже в другій половині ХУІ ст., а саме у 1491 р., у Кракові в друкарні німця Швайпольта Фіоля старанням галицьких культурних діячів і міщан виготовлені перші друковані книги церковнослов’янською мовою: “Осьмигласник”, “Часословець”,”Тріодь пісна” і “Тріодь цвітна”. Їх поява була зумовлена потребами і запитами культурно-національного піднесення, яке переживала у той час українська земля.

Кириличне письмо в Україні доби Середньовіччя є вагомим чинником розвитку культури. Поряд з книгодрукуванням ширилися й рукописні книги, що засвідчує потребу суспільства у знаннях. М.Боянівська, дослідниця рукописної книги XV – початку XVII ст., нарахувала в Галицьких землях 175 переписувачів книжок, серед яких були ченці, світські грамотні люди, а також представники “білого” духовенства. У XV ст. переписувачами найчастіше були ченці, адже обмежений характер освіти зумовив ситуацію, коли більшість освічених осіб перебували в монастирях. У XVI ст. серед переписувачів переважають світські особи, що спричинене поширенням і освіти, і книгопереписування. Провідне місце у книгопереписуванні початку XVII ст. належить також світським людям. Книги писали і в селах, і в містах, однак, переконана М.Боянівська, саме в містах зі середини XVI ст. книгопереписування сформувалось у професію.

Правління Олельковичів у Києві та піднесення Галицької землі можна розглядати як справжній культурний ренесанс, який мав умовну назву “Олельковецький”. Відбувся переворот у світогляді людини, поворот у культурі від Візантійських джерел до Західної Європи, помітний інтерес до власної історії, що означає відродження у власному розумінні слова. Відомо, що саме такі риси дослідники приписують ренесансній культурі.

5.3. Перекладна література, її світоглядний зміст

 

У другій половині XVст. на теренах України з’явилась значна кількість перекладних творів. Переклади зроблені мовою, максимально наближеною до народної розмовної. Умовно можна поділити перекладні твори на три групи. Перша – література релігійно-богословського змісту, передусім старозаповітних книг – пророка Даниїла, Єремії, книги Рут, Естер та ін. Вагомим для розвитку культури є факт, що згадані Священні тексти були не просто переписані з традиційних церковнослов’янських зразків, а заново перекладені зі стародавньоєврейських оригіналів: Шлях був один, на думку академіка В. Перетца, – він привів до перекладів і з єврейської, і з протестанських німецьких богословів-гуманістів. Це означає, що в українських інтелектуальних колах вже було достатньо сил, близьких за духом до гуманізму ренесансного, з його улюбленим методом мовно-текстуальної критики Святого Письма.

Друга група перекладених пам’яток – література на морально-етичні теми. Сюди належать різні збірники морально-повчального характеру, повісті – притчі. Їх призначали переважно для світського вжитку. Вони мали назву “Ізмарагд”, “Бчола”, “Лопаточники”, “Рафлі”, трактати про мазі, “Лунники” тощо..Поряд із посиланням на візантійських письменників, у збірниках багато цитувань античних мислителів, творів Клима Смолятича, Кирила Турівського, митрополита Іларіона – “своїх” мислителів, гідних називатись учителями моралі. Такі факти сприяли формуванню власної літературної традиції, хоча й під значним впливом візантійської культури. Поступове звільнення від традицій Візантії, що означало поворот у культурі, засвідчують переклади літературних повістей західноєвропейського походження. Насампере – це “духовні повісті” про муки Христа, трьох королів-волхвів, Таудала-лицаря, а також світські повісті “Олександрія”, “Троянська історія”, ”Сказання про індійське царство”, ”Повість про Трістана та Ізольду ”, лицарські романи. За змістом і характером сюжету такі повісті наближаються до середньовічного роману з його любовними інтригами, різними пригодами, культом честі, вірності дамі тощо. Захоплення героїчними подвигами й почуттями людини підтверджує появу нового ренесансного літературного смаку.

Третя група українських перекладних пам’яток XVст. – це книги науково-природничого змісту: трактати з метафізики та логіки, астрономічна й астрологічна література. Науково-енциклопедичний характер має праця “Арістотелеві врата” або “Тайная тайних”, що є своєрідною енциклопедією медичних і санітарно-гігієнічних знань. Вона виникла на арабському Сході, є систематичним викладом практичних настанов, які нібито давав Арістотель Олександрові Македонському щодо поведінки у сім’ї та спільноті, особистої гігієни, санітарії, в сфері державної політики і дипломатії. Поради обґрунтовані науковими даними з медицини й астрології. Висловлено хвалу розуму й науці, чи не вперше в українській писемності наведено думки великих арабських учених – Аверроеса й Авіценни, античних учених – Арістотеля, Гіпократа, Галена. У медичних рекомендаціях-способах лікування та гігієни подано багато інформації з фізики, про особливості тварин, рослин, мінералів тощо, порушено морально-етичні проблеми, проблему віри в чудеса та магію, проблеми добра і зла тощо.

Поряд з “Арістотелевими вратами” перекладена “Логіка” Авіасафа – книга, що знайомить із логічними трактатами Арістотеля. Вона містить уперше трактат про силогізми – теорію знаходження нового знання і доведення істини. Джерелом її є арабська логіка Аль-Газалі та єврейська – Мойсея Маймоніда. Сюди належать перекладна книга “Космографія” і доданий до неї збірник “Шестокрил”, де пропаговано арістотелівсько-птолемеївську систему світобудови, розроблено українську математичну, філософську й астрономічну термінологію. “Шестокрил” учить, як визначити місце затемнення Сонця і Місяця, стверджуючи, що це – природні явища, котрі закономірно виникають унаслідок руху небесних світил і кулястої форми Землі. Поява цих творів у перекладі староукраїнською мовою засвідчує високий освітній рівень їхніх перекладачів і читачів, зростання серед української спільноти того часу інтересу до реального світу й людини, що означало справжній переворот у світогляді.

5.4. Перші українські професори. Ранній гуманізм в Україні

 

На XV–XVI ст. припадає інтенсивне прагнення української молоді до європейської освіти. Списки студентів провідних університетів Європи рясніють іменами українців і прізвиськами “русин”.

Перший відомий український учений в Європі Юрій Дрогобич (Котермак) народився у Дрогобичі Львівської області (1450 –1494 рр.). Вчився у найстарішому в Європі університеті – Болонському. У 1481–1482 рр. – ректор медичного факультету цього університету. Згодом працював у Краківському університеті, де й помер. Основні праці: “Трактат про сонячне затемнення 1478р.”, “Прогностична оцінка року 1483”, “Трактат з шести розділів про затемнення”(1490). У “Прогностичній оцінці…” подає географічні координати міст Дрогобича, Львова, Києва, Вільно, Москви, Феодосії, ознайомлюючи світ з Україною, закликає до навчання й пошанування знань. (Рис. 1.)

Рис. 1. Юрій Дрогобич

Павло Русин із Кросна (1470–1517 рр.) – основоположник польської ренесансної поезії. Навчався у Кракові, Грейсфальді, здобув ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Кракові, Відні, містах Угорщини. Обстоював у віршах право людини на свободу творчості, природне право людини на насолоду життям, знання. Виховав плеяду ренесансних поетів Польщі.

Лукаш із Нового Міста народився біля Самбора Львівської області. Вчився у Кракові, де й працював. Від 1521 р. – доктор філософії і магістр вільних мистецтв; 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії і філософський трактат. Заохочував до самостійного мислення. Помер у 1542 р.

Станіслав Оріховський – Роксолан (1513–1566 рр.) – філософ, історик, політолог, публіцист, оратор, полеміст. У домах західноєвропейських учених його називали українським Демосфеном і сучасним Ціцероном. Належав до кола найвидатніших європейських учених-гуманістів. Початкову освіту здобув у Перемишлі, згодом навчався у Краківському (1526 р.), Падуанському (1532 р.), Болонському (1540 р.) університетах, а також удосконалював знання у Венеції, Римі, Ляйпцігу. До Найвідоміших творів належить “Промова про турецьку загрозу”, де порушено актуальне тоді питання згуртування європейських народів проти турецької експансії; викладена історія турецьких зазіхань на Європу, українські й польські землі. Праця опублікована багато разів, уперше – 1543 р. “Про целібат” (Краків, 1547 р.) – гострий полемічний твір, який у формі листа до Папи викриває безглуздість закону католицької церкви про безшлюбність духовенства, доводить його суперечність природному праву. Природа є творцем усіх речей, і не варто вигадувати закони, що їй суперечать. (Рис. 2)

Рис. 2. Станіслав Оріховський-Роксолан

У “Напученні польському королю Сигизмундові Августу” (1543–1548 рр.), де Оріховський переконує короля, аби він не тільки мудро правив і оточував себе мудрими людьми, а й дбав про освіту та добре виховання підлеглих, був доступний для кожного. Усі відчуватимуть себе щасливими, у державі пануватиме лад, якщо і король, і піддані дотримуватимуться законів. Влада закону повинна бути понад королівську владу, тоді правитель може розраховувати на прихильність підлеглих. “Діалог про екзекуцію польської держави” (Краків, 1565 р.) – вершина соціально-політичного вчення мислителя, де він викладає погляди на сутність держави. Розглянуто обов’язки не лише громадян перед державою, а й держави перед громадянами. Автор розуміє державу як добровільне об’єднання вільних громадян, котрі усвідомлюють свою працю для спільного блага.

Серед численних випускників західноєвропейських університетів українські студенти й професори вирізнялися тим, що гордо називали себе русинами, усвідомлюючи свою належність до великого талановитого народу.

Ранній гуманізм в Україні виявився і як громадянський гуманізм – етико-політична концепція, що висуває на перше місце принцип спільного блага, високо цінує людську діяльність на благо народу й країни, а не знатне походження. Людина повинна бути доброчесною, здобувати славу добрими справами, знаннями й освітою. На першому місці постають ідеї справедливості, свободи, патріотизму, формуються республіканські ідеали й етнічна, згодом національна свідомість. Ці ідеї простежуються не лише у творах перших українських професорів, а й у С.Пекаліда, С.Кленовича, І.Домбровського, Й.Верещинського, Ш.Шимоновича, Г.Сяноцького.

Григорій Сяноцький (1406–1477 рр.) – архієпископ Львівський, засновник першого в Україні гуманістичного гуртка вчених, дружив з італійським гуманістом Калімахом Буонакорсі, який тривалий час проживав у нього у Львові. Обстоював право розуму на авторитетне знання: те, що не оперте на розумовому доказі, – глупота і не гідне того, аби в нього вірити. Критикує неробство, невігластво, у проповідях вихваляє працьовитих людей, котрі, ступаючи крок за кроком вперед, позбавляються “варварського стану власною працею і самі є творцями власної долі”. Обстоював всебічний гармонійний розвиток людини.

Йосип Верещинський (1532–1598 рр.) – київський католицький єпископ, поет, політичний мислитель. Походив із православної родини у Холмщині. Сприяв заснуванню друкарні у м. Фастові, пропагував ідею козацької держави з центром у Києві, яка мала бути зразком самоврядування. Одним із перших почав долати негативне трактування козацтва у Польщі, називав козаків лицарями, закликав європейських монархів до хрестового походу проти турків, які були загрозою насамперед для України.

Себастьян Фабіян Кленович (1545–1602 рр.) проживав певний час у Львові, навчався у Кракові. Був бургомістром Любліна, професором Замойської академії. Написав чотири поеми, серед котрих вирізняється “Роксолянія”. У ній оспівує красу української землі, її багатство, звичаї народу, перекази й легенди. Заворожений красою української природи. Намагається визначити місце українського народу в світовому історичному процесі, шукає спільних з іншими народами коренів українців. Поема є першим виразним прагненням осмислити українську історію.

Шимон Шимонович (1558–1629 рр.) – латиномовний поет. Народився у Львові. Започаткував новий літературний жанр – українські пісні-“селянки”. Добирав викладачів для Замойської академії, допомагав у заснуванні друкарні. У своїх творах оспівав красу української землі, опоетизував працю селянську, особливо землеробську. Був дуже популярним серед європейських гуманістів.

Симон Пекалід (1567–1601 рр.). Закінчив Краківський університет, придворний поет Костянтина Острозького. Прославляв у творах свого патрона, вважав, що цінність людини – не у знатному походженні, а в її чеснотах, турботі про справу й діяльності на спільне благо. Основний твір – “Острозька війна” (1600 р).

Іван Домбровський (кінець ХVІ–початок ХVП ст.) – автор історичної поеми “Дніпрові камени”, де осмислює українську історію, оповідає події від 430 р. до 1618 р., нагадує сучасникам про славні діяння предків. Відкриває Україну для Західної Європи, славить видатних державних діячів української землі. Можна сказати, що його поема – це справжнє історичне дослідження з коментарями, примітками й посиланнями на джерела. Виявляє власне ставлення до подій, абсолютизує монархію, ідею правителя-філософа.

Цими іменами безсумнівно, не вичерпується плеяда представників раннього гуманізму в Україні, можливі нові знахідки творів і відкриття нових імен подвижників, котрі працювали на благо рідної культури.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 7369; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.