Звукова будова мови 2 страница

2. Музикальний наголос – виділення наголошеного складу інтонаційно (норвезька, шведська, литовська, словенська, сербська, японська). Буває тонічним – наголошений склад може мати різні інтонації. Висхідний наголос – акутований, низхідний циркумфлекс ним

3. Квантитативний наголос – виділення складу більшою тривалістю. (властиви й мовам де немає розрізнення на довгі і короткі голосні – норвезька мова). Трапляються випадки коли слова втрачають наголос і примикають до інших слів, об’єднуючись із спільним наголосом, такі слова називаються клітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступного слова називаються проклітиками, а явище – проклізою. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ним одне фонетичне ціле називають енклітиками, а явище енклізою.

4. Фразовий наголос – виділення певного слова у фразі.

5. Логічний наголос – особливе виділення якогось слова чи слів у всьому висловлюванні. БРАТ прийшов до мене. Брат ПРИЙШОВ до мене і т.д.

6. Емфатичний наголос – емоційне виділення тих чи інших слів напруженою мовою певних звуків.

33.Зміни звуків у потоці мовлення

Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший – комбінаторним. Існують деякі звукові зміни, які можна водночас розглядати і як позиційні,і як комбінаторні. До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Напр. у словах кленок і клинок е в ненаголошеному складі своїм звучанням наближ до и, а и до е, так що ці слова звучать однаково. Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених складів у різних мовах не однакова. Редукція голосних буває кількісною та якісною. Кількісна редукція - редукція, за якою голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у 2му слові є слабшим та коротшим, а в 3му-ще слабшим і коротшим, але тембр залишається незмінним. Якісна редукція-редукція за якою голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. Для сучасної укр.м якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о]перед [у]стає більш губним (зозуля, кожух),а [е] і [и]в ненаголошеній позиції звучать однаково. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в рос, білор, польс, нім та ін.мовах: рос. Дед [дэт], дуб [дуп].Протеза-поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення мови: острий - гострий. Протеза поширена в укр. Говірках (Гандрій). До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація-зміна одного звука під впливом іншого, сусідського; часткове пристосування сусідніх звуків. В укр.м та інших слов’янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м’яких приголосних. Після м’який пригол. звуки а,о,у,е стають більш передніми, закритими, пружними (саду і сяду). Акомодація може бути консонативною і вокалічною, прогресивною(попередній звук впливає на наступний) і регресивною (наступ. звук вплив. на попередній)(боротьба).Розрізняють декілька різновидів асиміляції: за результатами-повну і неповну;за спрямуванням – прогресивну і регресивну;за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну(суміжну) і дистанційну (несуміжну). Дисиміляція-розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. напр.: укр. займенник хто виник із колишнього кто. Дисиміляція буває прогресивною (срібро - срібло) регресивною (рицар-лицар) контактною (легкий) дистанційною (верблюд-верблюд). Гаплологія –випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.(дикообраз-дикобраз). Діереза - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.(корисний-корисний). Епентеза - поява у словах чужого звука своїм.(строк із срок павук із паук). Метатеза-взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.(слово суворий виникло із суровий).Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків-зміна в запозичених словах чужого звука своїм.[h]-[г,х].

34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)

Морфема - найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи їх сполученням.

Як всі значущі одиниці мови, морфеми поділяються на корені і афікси.

Коренева морфема - центральна у слові. На разі в українській мові існує понад 15 тисяч коренів, а в окремих мовах, наприклад, китайській, крім коренів інших морфем немає.

Афікси - це всі морфеми, крім кореня.

Дериваційні афікси (вони ж дериваційні морфеми) в поєднанні з коренем змінюють лексичне значення слова: риб-а - риб-алк-а, їхати - пере-їхати, а, отже, виконують словотвірну функцію.

Реляційні афікси не змінюють лексичного значення слова, а творять парадигму його граматичних форм: риб-а, риб-и, риб-і.

За місцем у слові відносно кореня виокремлюють такі групи афіксів:

- закінчення (флексія) - словозмінний афікс, який розташований найчастіше наприкінці слова і виражає реляційне граматичне значення: велик-а рік-а, велик-ої рік-и ітд. Флексія також може стояти перед іншим афіксом: хвал-иш-ся, хвал-ять--ся, в середині слова: пят-и-ст-ам, пять-ма-ст-ами.

Також існує поняття нульової флексії: у слові ліс (ліс-у, ліс-ові ітд.) немає закінчення, але наявна нульова флексія. Як правило, вона характерна для словоформ, які набувають закінчень в процесі відмінювання чи дієвідмінювання.

Але не завжди при відсутності закінчень можна говорити про наявність нульової флексії. Так, у словах там, тихо (прислівники! незмінні) флексії не буде зовсім. Нульові флексії можуть спостерігатись тільки у тих словах, які здатні до граматичних змін.

- Суфікс - словотвірний, рідше словозмінний афікс, що розташований після кореня або після іншого суфікса перед закінченням і виражає дериваційне або словотвірне значення: риб-а, риб-ин-а (словозмінна), риб-а, риб-ал-к-а (словотвірна, або дериваційна).

- постфікс - морфема, що розташована після флексії і виконує словотвірну функцію: береш - береш-ся, хто, хто-небудь.

- інтерфікс - морфема, яка поєднує складне слово, утворене складанням коренів: пар-о-плав. Термін інтерфікс вживають також щодо морфем, які зявляються в деяких словоформах 4 відміни іменників. Тут інтерфікси не виражають ні диференційного, ні реляційного значення і є порожніми афіксами.

- Інфікс - афікс, вставлений всередину кореня. В українськії мові не зустрічається (наявний в латині, кхмерській мові).

- трансфікс - афікс, що розриває корінь на окремі морфеми і сам розпадається на звукові компоненти. Властивий арабським мовам.

- Конфікс (циркумфікс) - афікс, що складається з 2-х компонентів, розташований до і після кореня (властивий нім. мові).

35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи

Морфема — мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми — значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п’ят – п’ят-ак, доля – не-доля, слов-о – слов-ом.

Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер.

Морф — конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи — морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед –н- (друж-н-ій), перед –і (друзі).

В одну морфему об’єднуються два типів морфів — аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, -с- зі спільним значенням “рух з поверхні” в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець – українця аломорфи –ець/-ц(я).

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

36. Непохідні та похідні слова. Форматив(формант)

Непохідним називається слово, яке не утворене від іншого слова, а відтворюється у нашій свідомості цілісно, наприклад: ліс, сон, читати, синій.
Похідним називається слово, що утворене від іншого слова або на базі інших слів за існуючими у мові зразками (схемами), наприклад: лісовий ← ліс, сонний ← сон, читач ← читати, синіти ← синій, життєдайний ← дає життя.
Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір...). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні - ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами - перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.
Формати́ в — частина слова, яка виділяється в ньому як залишок при членуванні на морфеми(частини, які мають значення) і не наділені власним значенням. Функції формативів:
для з’єднання морфем в слові (наприклад, з’єднувальний голосний в складних словах рос. мови вод-о-воз);
для створення основ з правильною морфонологічною структурою (русск. шоссе-й-ный, чили-й-ский, де до запозичених основ, які закінчуються на головний переднього ряду, приєднується формант -й);
для отримання допустимої в данній мові фонологічної структуры слова (так, в австралийском языке питьянтьятьра до основ, які закінчуються на приголосний добавляється формант -ра, оскільки в даній мові неможливі слова з вихідним на приголосний).
Другие значения термина
Термин «форматив» иногда употребляется в значении 'аффикс' или 'последовательность нескольких аффиксов'[1]. Также под формативом может пониматься грамматический аффикс (в частности, флексия) или выступающее в исключительно грамматической функции служебное слово форманта — Область резонирования при произношении звуков речи, определяющая его характерный тон и тембр. Характерный тон гласных звуков, определяющий их тембр, возникающий в резонаторе и изменяющийся благодаря изменению формы, объема и состояния стенок.

37. Граматичне значення, граматична форма, граматичний спосіб

Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Граматичне значення є обов'язковою ознакою слова.

Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх зв'язків предмета чи явища, так і найзагальніших властивостей буття.

За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.

Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників.

Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день). Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший.

Граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень. Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась морфема, наприклад: закінчення -и в іменника в українській мові (може бути родовий відмінок однини (доро́г и) і називний відмінок множини (батьк и́, дорог и ́)), -s в дієслів у англійській (третя особа однини теперішній час (read s, write s)).

Граматичне значення і граматична форма нероздільні: не може бути граматичного значення, яке б не виражалося граматичною формою, і навпаки, немає таких граматичних форм, які не виражали б певного граматичного значення. Граматичне значення і граматична форма взаємно зумовлені і визначають одне одне, тому граматична форма становить єдність граматичних значень слова і способів його вираження.

Граматичний спосіб – матеріальне вираження граматичних значень, напр., у словах “дорогої”, “золотої” граматичне значення “прикметник жіночого роду родового відмінку однини” виражається закінченням – ої.

38. Граматичне значення. Граматична категорія. Лексична і граматична семантика у мові

Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Граматичне значення є обов'язковою ознакою слова.

Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх зв'язків предмета чи явища, так і найзагальніших властивостей буття.

Кожна окрема система однорідних граматичних значень — це граматична категорія. Граматична категорія щодо граматич­них значень є загальне, а граматичні значення щодо граматич­ної категорії — часткове. Граматична категорія ґрунтується на двох і більше граматичних значеннях. Наприклад, категорія роду в українській мові об'єднує чоловічий, жіночий і се­редній рід, категорія числа — однину й множину, категорія виду — доконаний і недоконаний вид тощо.

Усі змінні граматичні категорії даного слова формують його парадигму — сукупність усіх словоформ. Наприклад, парадигма іменника в українській мові налічує 14 словоформ (по 7 від­мінків в однині й множині), парадигма прикметника — 24 словоформи (по 6 відмінків у трьох родах і 6 — у множині).

В українській мові є такі основні граматичні категорії: в іменниках, прикметниках, деяких займенниках, деяких формах дієслова — категорії роду, числа й відмінка; у частини прикметників і прислівників — категорія ступенів порівняння; тільки в дієсловах — категорії виду, перехідності, способу, часу, особи.

39. Граматичний спосіб. Внутрішня флексія, зміна наголосу, редуплікація, суплетивізм, афіксація, циркумфіксація.

Кожне граматичне значення обов’язково має в мові матеріальне вираження, певне граматичне втілення, тобто оформлене певним граматичним способом. Граматичний спосіб-формальний засіб вираження граматичного значення. Якщо граматичні категорія і значення є одиницями плану змісту мови, то граматичний спосіб є одиницею плану вираження мови. Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень. Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший).До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою:

Афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів).Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди: суфіксація (індоєвроп. і семіт. мови), префіксація (індоєвроп.), конфіскація (комбінація префікса і суфікса, які діють сукупно; дехто відносить сюди циркумфіксацію - перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь: gemacht - зроблений), ін фіксація (морфеми, вставлені всередині кореня), трансфіксація (афікси, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, служать прошарком голосних серед приголосних, хар-на для семітських мов),нуль-афіксація(відсутність афікса в одній з форм, за наявності в іншій: стіна - стін);

Чергування(внутрішня флексія) - засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов(зібрати-збирати).Часто виступає в поєднанні з афіксацією.

Зміни наголосу (руки — родовий відмінок однини, руки — називний відмінок множини).Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований. Тоді зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова.

Редуплікація-повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною. Вик-ся для вираження мн. імен у кит., яп, кор. та ін. мовах. В укр. та рос. для передачі видових відтінків дієслова(тривалість дії), підсилення ознаки.

Суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: брати-взяти). Характерний для особових займенників, ступенів порівняння в індоєвроп. мовах (я — мене, ми — нас, добрий — кращий).

Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад: буду знати, більш серйозний). До аналітичних способів належить вираження граматичний значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл — на стіл, синові — при синові), допоміжного дієслова бути (буду писати), часток (сказав — сказав би, акуратний — більш акуратний), сполучників, порядку слів (Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість: Гарний день і День гарний).

40. Синтагматичний і парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ

Лексико - семантична система базується на відношеннях. Тут відношення бувають парадигматичними і синтагматичними. Парадигматичне відношення - це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Можна виділити:1)відношення смислової подібності(синонімія); 2)відношення смислового протиставлення (антонімія); 3)відношення смислового включення (гіпонімія); 4)відношення супідрядності (напр..:ялина сосна кедр береза-дерево) і портативності, тобто цілого і його частини(сосна-шишка,людина-рука,кінь-грива).Найбільш парадигматичним об’єднаннями є лексико-семантичні поля-сукупність парадигматично пов’язаних лексичних одиниць, які об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Напр.:поле спорідненості, переміщення (руху), поле розумової діяльності(мислення),часове поле, погодне, поле сприймання…Синтагматичні відношення – лінійні зв’язки слова, його сполучуванність, контекст. Кожне слово поєднується не з будь-яким іншим словом, а тільки з певними словами.(напр. слово гайнувати і розтринькувати поєднується тільки з одним словом –час і гроші). Між значеннями слова та його сполучуваністю існує тісний зв’язок. Значення слова зумовлюється його сполучуваністю існує тісний зв’язок. Значенням слова зумовлюється його сполучуваності слова, а розширення чи зміна сполучуваності слова (вживання слова в незвичайних контекстах) призводить до зміни його значення. Як і лексична парадигма, лексична синтагматика є специфічною для кожної мови.(Пор. укр.: насипати борщу - рос.налить борща, укр. брати участь - рос.принимать участие.). Через стійкість парадигматики і синтагматики, лексико-семантична система кожної мови є унікальною. Вона відображає національній менталітет, традиції культури. Вибираючи слова в процесі комунікації, мовець свідомо чи мимовільно враховує їх парадигматичні й синтагматичні зв’язки, які є в його мовній свідомості.

41. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми і речення. Основні функції слова.

Не зважаючи на те, що ми з легкістю можемо виділити слово в мовленнєвому потоці, вчені і досі знаходять для себе певні труднощі у тому, щоб дати слову точне визначення. На сучасному етапі існує більше 300 різноманітних визначень слова. Проблема полягає в тому, що більшість визначень, які вчені намагаються дати слову, можуть слугувати і для позначення інших мовних одиниць. Академік Л.В. Щерба, який займався дослідженням слова, писав, що в кожній мові дефініція слова є різною, а, отже, дати йому конкретне пояснення неможливо.

Слово - наслідок сполучення певних значень з сукупністю певних звуків, результат чого здатний до певного граматичного вживання.

Американські дискриптивісти пропонують замінити поняття слова окремими:

графічне слово - ланцюжок літер між 2-ма пробілами

фонетичне слово - звуковий комплекс, об`єднаний спільним наголосом

граматичне слово - комплекс, що здатний виступати єдиним членом речення

Дехто обмежує значення слова як одиниці, що має план вираження і план значення. Але ці ж ознаки мають також морфема і словосполучення.

Таким чином, існує проблема окремості слова в тексті (що вимагає чіткого вирізнення його від морфеми з одного боку, з іншого - від словосполучення чи речення) та проблему тотожності слова, його ідентифікацію (так, чи є одним словом рос. "железная дорога", укр. - залізниця, адже референт лише один).

Відмінності слова від морфеми і речення:

Слово:

- має позиційну автономність, є вільним знаком

- може самостійно виконувати синтаксичну функцію - формувати речення

- становить лексико-граматичну єдність, поєднуючи в собі лексичне і граматичне значення

- не лише відтворюються, а й творяться (неологізми)

Морфема:

- найменша значеннєва одиниця, що реалізується в рамках певного слова

- не здатна до позиційної самостійності чи синтаксичною функції

- має лише 1 значення: або дериваційне (словотворче), або реляційне (граматичне)

- є повторюваною мовною одиницею, яка відтворюється в готовому вигляді

Речення:

- формується з одного чи кількох слів, кожне з яких має власне лексико-граматичне значення

- творяться, а не відтворюються (окр. випадок - фразеологічні вислови)

- є проникною системою: до складу речення можна вводити додаткові слова

Основними функціями слова є:

- референтна (називання предметів та явищ)

- експресивна

- інформативна

- мислеоформлююча

- стилістичне маркування

42. Лексема та її алолекси

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Наприклад, можна, як вважають деякі, вважати, що українське "фонема", англійське phoneme, французьке phoneme, німецьке Phonem -- це не різні слова, а аллолекси однієї і тієї ж лексеми, різні фонетичні варіанти одного і того ж слова як частини усесвітньої мови лінгвістики. Так, зокрема, підходить до питання Г.Глісон. Проте не менш авторитетні учені висувають абсолютно протилежну точку зору, справедливо указуючи на те, що формальний збіг термінів різних мов нерідко не тільки не полегшує міжнародне спілкування, але, навпаки, утрудняє його, оскільки створює для тих, що користуються ними видимість рівності, відповідності, яка насправді виявляється ілюзорною.

43 «Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне»

Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.

Ядро ЛЗ – концептуальне значення (денотативне) - відображення певного явища дійсності. Слово може мати конотативне значення – емоційна оцінка (+\-). Конотативне значення, його ще називають периферійним. Дівка – додається певне емоційне, в даному випадку негативне забарвлення.

Денотативне значення - віднесеність слова до предмета.

Відношення слово-предмет. Існує у двох видах: загальна віднесеність (віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. «Кінь» позначає будь-якого коня. Конкретна віднесеність (віднесеність концептуального значення до певного денотата. На лузі пасся кінь.

Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття. Поняття – результат узагальнення, виділення предметів, явищ якогось класу, за певними спільними ознаками. «Стіл» - будь-який за формою та призначенням стіл.

44.Лексичне і граматичне значення слова

Лексичне значення(ЛЗ) – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, це той зміст слова, та інформація, яку воно несе; це наївне поняття про певну річ, це план значення (ПЗ)

Лз слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Оскільки слова називають речі, то ЛЗ нерідко називають речовим.

Ядром ЛЗ є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення «передня частина голови людини». Слово може мати ще й конототивне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо

Концептуальне й конототивне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Граматичне значення(ГЗ) – узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження;

- всі ті граматичні ознаки, якими характеризується слово, - це граматичні референції слова. Вони пронизують всю мовну систему, на відміну віл ЛЗ. За допомогою ГЗ реалізуються відношення між різними об’єктами дійсності

Так, слова весна,літо,парк,робітник мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, золотий – значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти – процесуальності; дороги, книжки, стола, олії – родового відмінка.

Дата добавления: 2015-05-07