Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище УНР у 1919 р

Становище УНР в 1919 р. було важким. Реформи Директорії на чолі з Винниченком не дали бажаного ефекту. Найбільш важливими з них були: ліквідація приватної власності, аграрна реформа (конфіскація поміщицьких земель, новий нерегульований розподіл землі), введення висьмигодинногого робочого дня, встановлення робітничого контролю на підприємствах.

22 січня 1919р. було проведено Акт Злуки між УНР та ЗУНР, але це не допомогло змінити становище в Україні.

На той момент Україна була полем битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти та поляків. На території України воювали багато загонів, які не визнавали жодної влади, зокрема Н. Махно, який спочатку підтримував УНР, а потім воював проти неї.

Делегація УНР брала участь в Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920), на якій хотіла досягнути міжнародного визанання, але це суперечило позиції Великобританії, яка виступала за єдину і неподільну Росію, та позиції Франції, яка хотіла посилити Польщу за рахунок зах. областей УНР, щоб запобігти просуванню більшовизму на Захід. В результаті не було визнано, Польща отримала масштабну допомогу і почала воювати проти української галицької армії.

Об’єднані війська УНР і ЗУНР хотіли виправити ситуацію, але ця спроба завершилась провалом. Хоча в серпні їм вдалось визволити Київ, армія ЗУНР та УНР зазнала поразки від армії Денікіна. Далі Денікінці зазнали поразки під час наступу на Москву від Червоної Армії. Варто зазначити, що Денікін відкинув пропозицію УНР та ЗУНР об’єднатись задля боротьби проти більшовизму через свою велику шовіністичну ідею. Армія УНР відійшла на захід. Взимку Червона Армія взяла під владу Наддніпрянську Україну, формально відновивши незалежність УСРР. Фактично УНР була в безвихідній ситуації. Українські війська були оточені військами поляків, більшовиків та білогвардійців.

49. Розкрийте суть операції "Вісла".

Операція “Вісла” - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. 9 вер 1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель заступника міністра оборони Польщі Свєрчевського. Було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу виселено населення з решти повітів Закерзоння. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Дата добавления: 2015-05-07