Значення Собору в історії України та УГКЦ

Крипта

Дзвін

На дзвіниці Собору святого Юра — найстаріший в Україні дзвін, вилитий, згідно з написом на ньому, 1341 року.

Відколи Собор Юра став головним осідком галицької православної, а з 1700 року – греко-католицької єпархії, в крипті ховали єпископів, а з 1808 року – митрополитів. Крипта відкрита для відвідання. У ній поховано видатних діячів УГКЦ, зокрема, кардинала Сильвестра Сембратовича, Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосипа Сліпого. Під час археологічних розкопок, які проводив Ярослав Пастернак у Галичі на Крилосі, в 1937 році було знайдено саркофаг із тілом князя, якого було ідентифіковано як Ярослава Осмомисла. У переддень Другої Світової війни, у 1939 році, для збереження і подальших досліджень його останки перенесли до Львова в крипту собору Св. Юра. Останки князя вдруге віднайшла там спеціальна археологічна комісія Наукового Товариства імені Т.Шевченка 18 вересня 1991 року в дерев’яній скрині.

Після ув'язнення Української Греко-Католицької ієрархії з Митрополитом Йосифом Сліпим на чолі і незаконного «Собору Греко-Католицької Церкви 8—10 березня 1946 р.» собор передано православній архієпархії в юрисдикції московського патріархату.

В серпні 1990 Собор Св. Юра був повернутий щойно легалізованій УГКЦ.

Ікона св. Уляни (з портрета Уляни Апостол)

«Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч росій-ській і місцевій українській владі. Хоча не всі його заходи щодо піднесення економічного добробуту краю й полегшення становища населення були доведені до кінця, проте Гетьманщина вільніше зітхнула й відпочила після страшного терору, під яким вона жила майже двадцять років», – так коротко, але влучно сказав про роль гетьмана Данила Апостола в історії України Дмитро Дорошенко. І справді, Данило Апостол залишився в історії України як визначний державний і військовий діяч, справедливий старшина, щедрий меценат і просто порядна людина. Недарма сучасники, віддаючи належне заслугам гетьмана Апостола перед Батьківщиною, називали його останнім справжнім козаком козацької України.

За родинним переказом, Апостоли були вихідцями з Валаського князівства. Батько майбутнього гетьмана, Павло Апостол, наприкінці 40-х рр. XVII ст., шукаючи лицарської слави й матеріального достатку, потрапив на українські землі, де поступив на військову службу до польського короля Владислава ІV. У складі королівського війська брав участь у боях проти трансільванського князя, проти шведів у Курляндії, а згодом перейшов під знамена українського магната князя Яреми Вишневецького. На полі бою за спини інших не ховався, тож незабаром очолив один із надвірних підрозділів і отримав від князя маєток Хомутець на Миргородщині.

Невідомо, коли і за яких обставин Павло Апостол залишив Вишневецького і став на службу до Війська Запорозького, але невдовзі він згадується як хомутецький сотник Миргородського полку, а трохи згодом стає полковником Гадяцького і Миргородського полків. Пізніше він обіймає посади полковника гадяцького, миргородського і навіть генерального осавула. Енергійна, дещо авантюрна вдача валаського шукача пригод у бурхливому морі міжусобної боротьби кидає Апостола з лівого берега Дніпра на правий, від одного гетьмана чи претендента на гетьманство до іншого, і зрештою він остаточно осідає на Лівобережжі. Тут і пускає своє глибоке коріння тепер уже український козацько-старшинський рід Апостолів.

Саме в тих краях, на Миргородщині, в селі Великі Сорочинці, народився Данило Апостол – майбутній володар гетьманської булави. Про його молоді роки, на жаль, майже нічого не відомо. Ріс він і виховувався у родинному гнізді в Хомутці. Після отримання блискучої освіти зробив стрімку кар’єру в козацькому війську, і вже у 28-річному віці молодого козака обирають миргородським полковником.

Випадок – унікальний в історії Гетьманщини! Так само унікальною є тривалість перебування Апостола на чолі полку – цілих 45 років полковницький пернач перебував у його руках. Врешті-решт, на початку жовтня 1727 року він обміняв його на гетьманську булаву.

Данила Ефремович Ефремов (? — 1760) — войсковой атаман войска Донского с 1738 по 1753 годы.

Дата добавления: 2015-05-09