Куїнджі місячна ніч на дніпрі

Робота над картиною «Місячна ніч на Дніпрі» захоплювала настільки, що дні, тижні Куїнджі майже не виходив із майстерні. Задумана картина наче жива стояла у художника перед очима. Трудився над нею осінь і зиму. Йому прекрасно писалося. Наче то не робота була, а відпочинок душі. Він забув про свої скорботи і радощі, забув усе на світі, і нічого не бачив навколо, окрім цієї зеленої ночі. Попід вікнами то навшпиньки, то в повен зріст ходило веселе сонце, танцювало в росі й на деревах, а він його впритул не помічав - він бачив ніч і тільки ніч, нерозгадану, прозору, в плавних тонах і не петербурзьку, а ту далеку і рідну, що за тисячу верств звідси, українську, лагідну і теплу, що потихенько переливається в Дніпро.
Перед зором стелиться плавна, як пісня, вспокоєна пізніми сутінками степова рівнина. І Дніпро дрімотно тече чи то у море, чи у вічність, один Бог знає куди, може він, як і земля, нікуди не тече, а просто спить під місяцем. Крихітні у порівнянні з гігантським простором хатини стоять вздовж чорного берега, лиш де-не-де в'ються між ними протоптані стежечки, наче павутини, що обважніли від роси, зачепилися за чорнобривці і упали в мокру траву. Над Дніпром і землею стеляться легкі, як небесна вуаль, хмари, та ось зараз вони розступилися перед місяцем і він, наче міраж, і він, кругловидий господар ночі, виглянув з небесної безодні і застиг срібно і трепетно, а ще ніжно- ніжно, аби не тривожити гармонію вселенського сну.
І ось вони стоять навпроти: земне таїнство і небесне - місяць і Дніпро, милуються один одним, а решта тепер наче б усе другорядне: і рівнина, що відпливає у ніч за невидимий обрій і губиться там, і і хатини, такі забуті і одинокі, що серце стискається.
Куїнджі зводить воєдино, мирить і співставляє великі стихії природи: землю і небо, світло і тіні. Ніхто у світі ще не робив цього так вражаюче талановито, як він, бо він не просто відображує те, що віками існує поруч з людьми, а відкриває епічну велич цього вічного взаємозв'язку.
Здається, що десь за спиною стоїть насторожений Гоголь і шепче потойбічним голосом: "Чудесний Дніпро по тихій погоді, коли вільно і плавно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні шелесне, ні загримить...". Геніальний класик наче запитує у глядачів: " Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Вдивіться в неї. З середини неба дивиться місяць. Неосяжний небосхил розсунувся, розгорнувся ще неосяжніше. Горить і дихає він. Земля вся у срібному сяйві. Божественна ніч! Чарівна ніч! Сиплеться величний грім українського солов'я і, здається, що й місяць заслухався його серед неба... Мов зачароване дрімає на горі село..."
Безумовно, повість М. В. Гоголя і пейзажі А. І. Куїнджі — цє різні твори, жоден з них не можна вважати ілюстрацією до іншого. Але,погодитеся, що читач, знайомий з пейзажами Куїнджі, глибше, соковитіше сприйматиме і художню словесну картину М. В. Гоголя, хоч, може, читатиме «Майську ніч...» через тривалий час після знайомства з полотнами живописця, хоч і забуде якісь деталі його пейзажів. Сліди від картин залишаться в художній пам'яті і знову постануть у пригоді під час читання твору словесного мистецтва.
Щонеділі художник на дві години відкривав для всіх бажаючих двері своєї майстерні. Успіх був грандіозним. Дивували незвичайні фарби, що наче світяться. Куїнджі став кумиром. Від часів всесвітнього тріумфу "Останнього дня Помпеї"" Карла Брюллова жоден художник Російської імперії не зазнав такої гучної слави: демонструвалась виставка не просто одного художника, а - однієї картини. Картина не просто вражала, вона гіпнотизувала.
Знаючи, що ефект місячного сяйва в повній мірі проявиться при штучному освітленні, художник велів закрити вікна в залі і освітити картину променем направленого на неї електричного світла. Глядачі входили в напівтемну залу і, як зачаровані, зупинялися перед холодним сяйвом місячного світла. Довжелезні черги шикувались на вулиці, і люди годинами ждали, щоб побачити картину. Щоб не було давки, публіку пускали в залу групами. Архип Іванович наводив порядок, встановлював чергу. Дивне прізвище, густа чорна борода, проникливі очі, що горіли щастям перетворювали його на міфічного чародія, переодітого у світський костюм.
Люди, які знали Україну, як околицю великої імперії, раптом зробили для себе відкриття: виявляється, що є на Русі земля, що схожа на казку, що над нею опускаються оксамитові ночі, яких ніде більше у світі немає, і там пахнуть тополі і тече могутній Дніпро, і втихомирено вечорами світять вогники далеких сіл, і ім'я цій землі - Україна. Хто раніше не чув про Україну - тепер полюбив її.

Архип Куїнджі називав "Місячну ніч на Дніпрі" головною картиною свого життя, дивом і міг простоювати біля неї годинами, ставився до картини, як до живої істоти, розмовляв з нею, залишившись наодинці, скаржився, коли було нестерпно важко.
Несподівано "Місячна ніч на Дніпрі" була продана прямо в майстерні. В один із вихідних днів про її ціну запитав якись морський офіцер. Куїнджі не мав наміру продавати картину і сказав майже фантастичну на той час суму – 5 тисяч. Почувши ствердну відповідь, був здивований, але відступатись було уже пізно. Лише після того, як офіцер пішов, художник дізнався, що до нього навідувався великий князь Костянтин.
Князь не захотів розлучатися з картиною і, відбуваючи у всесвітню подорож морем, прихопив її з собою, щоби вона радувала його пресвітлі очі. Куїнджі стало страшно від думки, що картина пропаде: вона не витримає різких перепадів клімату, морської солі і вологи. Він кілька місяців не брався за пензля, переживав і був переконаний, що разом із картиною у нього вкрали півжиття, не купили, а саме вкрали, бо без "Місячної ночі..." його нема, як художника, що зникне він, розтане на віки-вічні у тумані забуття і сліду ніякого не залишить на землі. Куїнджі вирішив відтворити найдорожчу картину у тому ж сюжеті і в тих же фарбах, як і раніше, і тоді буде жити вічно. Від початку роботи над копією "Місячної ночі..." і до її остаточного завершення минуло два роки.
Вологе, пропитане сіллю морське повітря, звичайно, негативно вплинуло на склад фарб, і пейзаж став темніти. Якщо порівняти два варіанти картини, які зберігаються в Російському музеї і Державній Третьяковській галереї, то ці відмінності впадають у вічі. Але сяйво місяця передане геніальним Куїнджі з такою силою, що, дивлячись на картину навіть зараз, глядачі підпадають під владу вічного і Божественного.
Після українських ночей Куїнджі нічого кращого не написав, бо родом він був з України, і українські ночі у нього були в крові, він ними дихав і відчував їх кожною клітинкою.

Дата добавления: 2015-05-09