К. трутовський жінка с полотном

Кращі твори Костянтина Трутовського – це картини чудового краю, де листяні ліси та гаї поступово переходять у неозорий, укритий високими й густими травами духмяний степ. Трутовський надзвичайно любив Слобожанщину і не переставав дивуватися, чому художники їдуть до Італії, обминаючи її, не помічаючи краси природи, людей з їхніми чудовими обрядами, звичаями. В листі до друга він писав: «Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові! Всі тягнуться в Італію – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає російському художникові обмежуватися італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени».
Творчість Костянтина Трутовського припадає на другу половину ХІХ століття – золотий вік українського мистецтва, серцевиною якого був побутовий (або жанровий) живопис.
Одна з кращих картин – «Жінка з полотном». Це не лише програмний твір у доробку самого Трутовського, а й одна з найтиповіших жанрово-побутових картин в українському живописі другої половини ХІХ століття взагалі.
Нелегким було життя селян-кріпаків. Тяжка підневільна праця, злидні. Та ніщо не могло вбити їхню щедру душу, що тягнулася до краси, прагнула добра, спілкування з природою.
Саме цю гармонію людини і природи передав Трутовський у картині «Жінка з полотном». Ще в дитинстві художник не раз спостерігав, як селяни ткали на домашніх верстатах полотно з міцних лляних ниток, а відтак вимочували його у воді, вибілювали влітку на сонці, аж поки воно не ставало сріблясто-білим. Білили полотно традиційно жінки. Це було свого роду мистецтво.
Картина «Жінка з полотном» не є ілюстрацією до певного літературного твору, але її зміст та образний.
Художник опоетизовує святість материнства, любов і ласку.
Колористичну палітру картини становлять поєднання п’яти основних барв: золотавої, білої, червоної, блакитної та зеленої. Усі вони насичені, соковиті, яскраві, тому картина відчутно декоративна, веселить зір своєю життєрадісною ошатністю. Зелений берег – наче смарагдовий квітчастий килим. У блакитному небі тануть білі хмарки. Золоті розсипи прибережного піску і така ж золотаво-рожева сорочинка на хлопчикові. На матері біла, з голубуватим відтінком, сорочка і червона, піднята з країв, запаска. Контрастуючи з яскравою червоною запаскою, біло-голубі барви сорочки виграють і переливаються безліччю тонких відтінків. Складки одягу утворюють глибокі, але негусті прозорі тіні, злегка зафарбовані відблисками червоного, тому дуже чітко виділені на ясному чистому тлі сорочки.
Картина «Жінка з полотном» К. Трутовського знаменує перехід від романтизму до реалізму, несе в собі прикметні риси того й іншого. За своєю ідейною спрямованістю ця картина – справді народне полотно. Все в ній – від життя, від народу. А глибоко національний образ працьовитої і люблячої жінки-матері символізує собою всю Україну.

Володимирський собор (Патріарший кафедральний собор св. Володимира) — православний собор у Києві, головний храмУкраїнської Православної церкви — Київського Патріархату. Збудований у 1862—1882 р.р.

Антирелігійний музей у Володимирському соборі за радянських часів (фото кінця 1920 років)

В 1852 році Філарет, митрополит Московський, запропонував збудувати у Києві храм на честь майбутнього дев'ятисотріччя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Громадяни з усіх частин Російської імперії почали масово жертвувати кошти на храм і в 1859 році загальна сума пожертв досягла 100 000 російських рублів. Спорудження храму розпочалося в 1862 році, а закінчилося в 1882році. На урочистому осячуванні собору, що відбулося 20 серпня 1896 року, був присутнім імператор Микола II з дружиноюОлександрою Федорівною.

У радянські часи собор залишався діючим храмом, виконуючи функції кафедрального собору Києво-Галицької митрополії Російської Православної Церкви. Хоча спроби закрити були, так, в серпні 1929 секретаріат ВУЦВК затвердив рішення Київської міської ради про закриття “за чисельними проханнями трудящих” Володимирського собору в Києві та організацію в його приміщенні Всеукраїнського антирелігійного музею. В 1992 році, після утворення Української Православної церкви — Київського Патріархату храм став Патріаршим кафедральним собором цієї конфесії.

У Володимирському соборі нині знаходяться мощі Великомучениці Варвари, реліквіяр для яких у 18 столітті виготовив київський золотар Самійло Ростовський, а також мощі Святителя Макарія.

Дата добавления: 2015-05-09