Класифікація дислалії. Загальна характеристика форм

Дислалія – порушення звуковимови у дітей із норм. слухом і збереженою іннервацією мовленнєвого апарату.

Виділяють дві основні форми дислалії залежно від характеру і причин, що обумовлюють порушення звуковимови: механічну (органічну) і функціональну.

Механічна дислалія – це така форма дислалії при якій порушення звуковимови обумовлені анатомічними особливостями або порушеннями будови органів артикуляційного апарату (губ, зубного ряду, піднебіння, язика).

Функціональною називають дислалію при якій порушення звуковимови обумовлені розладами або слабкістю основних процесів нейродинаміки (слухомовленнєвих диференціювань) при нормальному фізичному слусі і нормальній будові периферичного мовленнєвого апарату.

Функціональна дислалія. спостерігаються переважно в дитячому віці і проявляються у вигляді порушення або несформованості вимови тільки приголосних звуків, що відносяться до однієї або різних груп.

Причининами функціональної дислалії є:

а) біологічні:соматична ослабленість дитини, затримка психічного розвитку резидуально-органічного генезу,недорозвинення фонематичного слуху;

б) соціальні: наслідування дорослими неправильного мовлення дитини,педагогічна занедбаність,несприятливе мовленнєве оточення дитини (дефекти звуковимови у батьків).

При функціональній дислалії відсутні будь-які органічні зміни в будові артикуляційного апарату. У дітей виявляються несформованими специфічні мовленнєві операції, що дозволяють дитині надавати правильне положення органів артикуляції під час вимови певного звука (звуків) у процесі мовлення. В залежності від то, які ці операції порушені виділяють наступні види розладів звуковимови:

1. Відсутність звука у мовленні (ука –рука, ката – карта, коова – корова).

2. Спотворення звука, тобто на місці звука вимовляється звук, який відсутній у фонетичній системі рідної мови (міжзубна вимова свистячих, велярна вимова звука "Р").

3. Заміна звука іншим, як правило, простішим за артикуляцією (лак – рак, табака –собака, сяпка - шапка). Порушення вимови звука характеризується стабільністю.

4. Змішування звуків. Дитина володіє правильною артикуляцією звуків, що змішуються, але під час мовлення приймає неправильне рішення у виборі звука. Звук у мовленні то вимовляється правильно, то заміняються іншим звуком. Порушення вимови звука характеризується нестабільністю.

В залежності від порушень мовленнєвих операцій функціональна дислалія поділяється на три форми:1) акустико-фонематична;2) артикуляційно-фонематична;3) артикуляційно-фонетична.

Акустико-фонематична дислалія – це дефекти звукового оформлення мовлення, обумовлені вибірковою несформованістю операцій переробки фонем за їх акустичними ознаками в сенсорній ланці механізму сприйняття мовлення.

До таких операцій відносяться сприйняття, упізнавання, порівняння акустичних ознак звуків і прийняття рішення щодо фонеми.

У основі порушення лежить недостатня сформованість фонематичного слуху: система фонем повністю не засвоюється дитиною, тобто є редукованою за своїм складом. Дитина не упізнає ту або іншу акустичну ознаку складного звуку, за яким одна фонема протиставляється іншій. Внаслідок цього при сприйнятті мовлення відбувається уподібнення однієї фонеми іншої на основі спільності більшості ознак. Це приводить до неправильного сприйняття слів (гора — «кора», жук — «щук», риба - «либа»).

Артикуляційно-фонематична дислалія – це дефекти звуковимови, обумовлені несформованістю операцій відбору фонем за їх артикуляційними параметрами в моторній ланці продукування мовлення.

Виділяють два основні варіанти порушень.

При першому – артикуляційна база виявляється не повністю сформованою, зредукованою. При відборі фонем замість потрібного звуку (відсутнього у дитини) відбирається звук, близький до нього, але простіший за артикуляцією.

При другому варіанті порушення артикуляційна база виявляється повністю сформованою. Засвоєні всі артикуляційні позиції, необхідні для відтворення звуків, але при відборі звуків ухвалюється неправильне рішення, унаслідок чого звуковий вигляд слова стає нестійким (дитина може вимовляти слова правильно і неправильно). Це приводить до змішувань звуків через їх недостатню диференціацію, до невиправданого використання звуків.

Артикуляторно-фонетична дислалія – це дефекти звукового оформлення мовлення, обумовлені неправильно сформованими артикуляційними позиціями.

Звуки вимовляються ненормовано, спотворено для фонетичної системи даної мови, яка у дитини при цій формі дислалії повністю сформована, але фонеми реалізуються в ненормованих, незвичних варіантах (аллофонах). Найчастіше неправильний звук за своїм акустичним ефектом близький до правильного. Спостерігається і інший тип спотворення, при якому звук не впізнається. У таких випадках говорять про пропуск, елізію звуку.

Залежно від того, яка кількість звуків дефектно вимовляється, дислалії поділяються на мономорфні (прості) та поліморфні (складні). До мономорфних відносять порушення, при яких дефектно вимовляється один звук або одна однорідна за артикуляцією група звуків (наприклад, сонор "р" або група шиплячих звуків), до поліморфних відносять порушення, при яких дефектно вимовляються звуки різних груп (наприклад, свистячі і сонори).

Отже, дислалія характеризується переважно вадами вимови приголосних звуків. Класифікація видів та форм дислалії відбувається на основі таких критеріїв, як: характер та причини виникнення і в залежності від кількості порушених звуків. При диференційній діагностиці важливо дислалію, зокрема функціональну форму, відрізнити від стертої дизартрії, при якій дефекти звуковимови зумовлені мінімальним порушенням іннервації м'язів мовленнєвого апарату.

Дата добавления: 2015-05-09