Порушення вимов свитячих звуків. Методика колекційної роботи

До групи свистячих звуків відносять: с, с', з, з', ц. (африкати дз, дз’ дитині не ставлять, оскільки вони складаються з 2 звуків, один з яких у дитини вже сформований).

Типові недоліки вимови свистячих звуків:

Порушення вимови свистячих звуків мають назву сигматизм та парасигматизм свистячих.

Сигматизм - це фонетичні розлади вимови свистячих звуків у вигляді їх пропуску, або спотворення. До сигматизмів відносять:

1) боковий стигматизм - є характерним для стертої дизартрії; механізм: слабка одна із частин язика (права, або ліва) і здорова сторона тягне на себе слабку; 2) носовий; 3) міжзубний.

Парасигматизм - це фонематичні розлади вимови свистячих звуків у вигляді їх заміни та змішування.До парасигматизмів відносять:

1) губно-зубний парасигматизм свистячих (заміна, або змішування: з-в, з’-в’, с-ф, с’-ф’, ц-ф).

2) призубний - на передній частині язика жолобок не утворюється (заміна, або змішування: с-т, з-д).

3) шиплячий парасигматизм свистячих (заміна, або змішування: с-ш, з-ж).

Методи постановки свистячих звуків (способи):

1) за наслідуванням (використовується в першу чергу): за зразком логопеда, показ правильної артикуляції, або від артикуляційних вправ;

2) механічний (майже не використовуємо): постановка звука за допомогою логопедичних зондів, шпателя та інших пристосувань;

3) змішаний (використовується у другу чергу): використовуємо прийоми 1-го і 2-го методів.

Постановка звука [с]

1. Вироблення тривалого цілеспрямованого повітряного струменя, що йде посередині спинки язика (жолобка):

- висунутого з ротової порожнини у вигляді «лопаточки»,

- упирається в нижні різці.

2. Формування артикуляційного укладу язика (кінчик язика упирається в нижні зуби, по спинці проходить жолобок), губи (розімкнуті і розтягнуті в усмішці), відстань між різцями (невелика - 1-2 мм).

3. Одночасне відтворення сформованого укладу артикуляційних органів і плавного мовленнєвого видиху.

4. Повторення правильної артикуляції з мовленнєвим видихом 5-6 разів, роблячи паузи.

Постановка звука [с’]. Звук [с’] отримуємо таким шляхом: попросити дитину розслабити губи і посміхнутися під час вимови звука [с].

Постановка звука [з]. Звук [з] ставимо шляхом озвінчення звука [с], як правило додаткової постановки не потребує. Починаємо одразу з автоматизації.

Постановка звука [ц]. Звук [ц] ставиться 2 способами:

1) швидка вимова звуків [т] і [с].

2) пропонуємо вимовити звук [т] з опущеним кінчиком язика, просимо дитину сильно подути на спинку язика, одночасно відсовуючи язик назад.

3.146.Порушення вимови шиплячих звуків. Методика корекційної роботи. Сигматизм - вади вимови звуків ш, ж, ч, щ.

• міжзубний сигматизм, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, видихуваний струмінь повітря слабкий; при такій вимові звук ш має шепелявий відтінок;

• боковий сигматизм, коли кінчик язика упирається в альвеоли або нижні різці, бокові краї язика опущені, та струмінь повітря проходить між кутніми зубами та боковими краями язика (праворуч, ліворуч або по обом краям язика); при такій вимові замість ш чується звук, який нагадує хлюпання;

• носовий сигматизм, коли корінь язика піднімається до м’якого піднебіння, яке опускається та утворює прохід для повітряного струменя, що видихається через ніс; при такому порушенні вимови чується звук, що нагадує х з носовим відтінком;

Парасигматизм – заміна звуків ш, ж, ч, щ іншими звуками.

• губно-зубний парасигматизм, коли нижня губа піднімається до верхніх різців, утворюється щілина, крізь яку виходить повітряний струмінь; звук ш при такій вимові замінюється на звук ф (шолом – “фолом”, дошка - “дофка”)

• призубний парасигматизм, коли кінчик язика упирається у верхні та нижні різці, і заважає струменю повітря пройти вільно крізь зубну щілину, бокові краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; звук ш при такій вимові замінюється на звук т (шуба – “туба”, каша – “ката”);

• свистячий парасигматизм, коли губи розтягнуті в посмішку, а широкий кінчик язика опущений за нижні різці, посередині язика утворюється жолоб, по якому виходить повітряний струмінь; при такій вимові звук ш замінюється на звук с (кішка – “кіска”, шапка – “сапка”)

Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме: розвиток слухового сприймання, слухової уваги та памяті, розвиток фонематичного сприймання, розвиток дихання, розвиток артикуляційної моторики.

Починати роботу над корекцією шиплячих звуків треба з постановки звуку ш.

• При міжзубному сигматизмі, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, слід проводити вправи спрямовані на підняття кінчика язика за верхні різці. Спочатку дитині пропонується стиснути зуби і вимовляти звук т, потім вимовляти цей звук при відкритому роті. Слідкувати, щоб при вимові звука т широкий кінчик язика стискався з альвеолами. Потім дитині пропонується округлити губи та вимовляти звук т з придиханням (відчувається щось подібне до тш). Поступово дитину привчають не вимовляти звук т, а тільки піднімати язик вгору та дути на кінчик язика.

• При боковому сигматизмі основна робота повинна бути спрямована на укріплення бокових країв язика та відпрацювання видихуваного струменя повітря, що проходить посередині язика. Для цього спочатку можна навчити дитину дути з просунутим між губами широко розпластаним переднім краєм язика, потім дути перемістивши передній край язика у міжзубне положення. І тільки тоді, коли дитина навчиться спрямовувати повітряний струмінь посередині язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба підняти широкий передній край язика за верхні зуби. Язик при цьому не повинен стискатися з твердим піднебінням, щоб не заважати повітряному струменю вільно виходити посередині язика.

• При носовому сигматизмі, треба добре попрацювати над формуванням правильного видиху повітряного струменю через середину ротової порожнини. Треба навчити та закріпити вміння дитини відчувати повітряний струмінь на кінчику свого язика, просунутого між зубами. Після того, як буде відпрацьований правильний видих дитині пропонується подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба підняти широкий передній край язика за верхні зуби та дещо відсунути його углиб рота.

• При губно-зубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та ф. Після цього запропонувати дитині розкрити губи, дещо розкрити зуби, утворивши щілину між різцями та подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя підняти широкий передній край язика. Можна допомогти дитині, притримуючи своєю рукою її нижню губу.

• При призубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та т. Слід запропонувати дитині тримати передній край язика між нижніми та верхніми різцями, широко розпластавши його. У такому положенні язика, видихаючи повітря, дитина відчує його струмінь на кінчику язика, та відтворить звук, схожий на шепеляве (міжзубне) с. Після цього, широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь подовжений, а при вимові звука т – поштовхоподібний (для порівняння при вимові звуків ш та т слід прикласти тильну сторону долоні до рота).

• При свистячому парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та с. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь холодний, а при вимові звука с – теплий (для порівняння при вимові звуків ш та с слід прикласти тильну сторону долоні до рота). Після цього слід відпрацювати почергові рухи язика (спочатку широкий кінчик язика опускається за нижні, а потім піднімається за верхні зуби), а також почергові рухи губ (спочатку губи розтягуються в посмішку, а потім губи округлюються та витягуються дещо вперед). Наслідуючи правильну артикуляцію дорослого дитина намагається правильно вимовити звук ш. Якщо за наслідуванням дитині не вдається досягти правильної вимови звука ш використовують механічний спосіб. Для чого, дитині пропонують подовжено вимовити звук с та одночасно широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору.

Коли звук ш буде поставлено, слід переходити до постановки звука ж. При постановці звука ж слід звернути увагу дитини на участь голосу при вимовлянні цього звуку. Це легко зробити поклавши долоню дитини на свою шию і вимовивши подовжено спочатку звук ш-ш-ш, а потім звук ж-ж-ж. Таким чином дитина відчує вібрацію голосових зв'язок при вимові звука ж.

При постановці звука ч можна запропонувати дитині по черзі на одному видоху вимовляти звуки т-ш-т-ш-т-ш, а потім швидше тш-тш-тш-ч.

Аналогічна робота і при постановці звукосполучення шч, що позначається буквою щ. Дитині слід запропонувати по черзі на одному видоху вимовляти звуки ш-ч-ш-ч-ш-ч, а потім швидше шч-шч-шч-щ.

3.147.Порушення вимови звуків [л], [л']. Методика корекційної роботи. Артикуляція звука:

Губи нейтральні і приймають положення наступного голосного. Відстань між верхніми і нижніми різцями - 2-4 мм. Кінчик язика піднятий і притиснутий до основи верхніх різців (але може займати і більше нижнє положення). Передньо-середня частина спинки язика опущена, коренева частина піднята по напрямку до м'якого піднебіння і відтягується назад, порушення вимови шиплячих звуків осередині утворюється ложкоподібно вдавлені. Бічні краї язика опущені, через них проходить видихуваний струмінь повітря, слабка, як при проголошенні всіх дзвінких приголосних. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід в ніс. Голосові складки коливаються, виробляючи голос.

Артикуляція м'якого л відрізняється від твердого тим, що губи при його проголошенні кілька відтягуються в сторони (що властиво м'яким приголосним). Передньо - средня частина спинки язика піднімається по напрямку до твердого піднебіння і кілька просувається вперед, задня частина спинки язика разом з коренем значно просунута вперед і опущена. Серед порушень л поширене спотворення звуку, при якому вимовляється двогубий сонорний звук, або звуку ш, властивого фонетичному боку англійської мови. Більш численними є випадки параламбдацизму у вигляді замін його коротким голосним і, фрикативний г (як у південноруських діалектах), м'яким і напівм'який л, j (йот), зрідка зустрічається заміна звуком р і деякими іншими. М'який л порушується дуже рідко: спостерігається напівм'яке проголошення або заміна звуком / (йот).

Прийоми постановки звуку.

Дитині пропонується злегка розкрити рот і вимовити поєднання іа. При цьому і вимовляється коротко, з напругою органів артикуляції (як би на твердій атаці голосу). Зразок показує логопед. Як тільки дитина засвоїть потрібне проголошення, логопед просить його знову вимовити це поєднання, але при затиснутому між зубами язиком. У цей момент чітко чується поєднання ла. При виконанні завдання логопед слідкує за тим, щоб кінчик язика у дитини залишався між зубами. Можна скористатися й іншим прийомом. Використовуючи в якості базового звуку м'який л, попросіть дитину кілька разів повторити склад ля, потім введіть зонд № 4 так, щоб він опинився між твердим піднебінням і середньою частиною спинки язика; натисніть зондом на язик вниз - вправо або вліво, і попросіть дитину вимовити кілька разів поєднання ля. У момент вимови регулюйте рух зондом, поки не буде отриманий акустичний ефект твердого л. Основна трудність у постановці звуку л полягає в тому, що, вимовляючи звук правильно, дитина продовжує чути колишній свій звук. Тому потрібно залучати слухову увагу дитини до того звуку, який виходить в момент його постановки. Звук л вдається отримати за слуховим наслідуванням, якщо на підготовчому етапі дитина навчилася дізнаватися його і відрізняти правильне звучання від неправильного.

Дата добавления: 2015-05-09