Критерії стійкості тіла

В практиці педагогічної діяльності тренера дуже мало приходиться завертати біомеханічний аналіз тільки не визначенні типи рівноваги тіла спортсмена. Найбільший інтерес становить установлення його ступеню стійкості. Для того, щоб вирішати цю задачу визначають критерії рівноваги. До важливих критеріїв рівноваги відносять висоту загального центру ваг тіла над опорою; місце проходження лінії тяжіння по відношенню до опори; величина площі опори тіла; кути стійкості тіла в різноманітних площинах займого їм простору; відповідні цим площинам моменти стійкості і опрокидуючі моменти, а також його коефіцієнт стійкості. Визначення всіх цих критеріїв обов'язково при біомеханічному аналізі положень тіла людини, яке знаходиться у рівновазі. До всіх перелічених критеріїв необхідно також додати такі, які важко піддаються кількісному аналізу критерії, як ступінь відносної рухомості біоланок тіла людини; особливо функціонування життєво важливих систем організму, які обслуговують рухову систему і деякі інші фактори.

Під площиною опори розуміють площину, заключну між крайніми точками опори тіла. Чим більше площина опори, тим тіло більш стійке. Воно однак рідко приймає правильну форму. Лінія тяжіння /перпендикуляр, проведений з центру ваг на площину опори/ рідко пересікає площину опори по центру. Тому стійкість тіла не у всіх напрямках однаково. Так, наприклад, у важкоатлета, зафіксувавшого штангу на прямих руках над головою в передньо-задньому напрямку ступінь стійкості буде меншою, у фронтальній - більшою. Для точнішої оцінки цього положення тіла визначають його кут стійкості. Кутом стійкості називають кут, заключений між лінією тяжіння і нахиленою лінією проведеною з ЗЦТ до будь-якої точки кордону площини опори тіла. Чим більше кут стійкості, тим більшу стійкість має тіло в даному конкретному напрямку.

Момент стійкості тіла визначається множенням ваги тіла на плече його положення /величину перпендикуляра, проведеного від кордонів площі опори до лінії тяжіння/. Кількісно він залежить від двох величин: ваги тіла до площі опори на виміряній ділянці. Чим більше ці величини, тим більшим момент стійкості буде, а отже і ступінь стійкості всього тіла.

Нерідко в біомеханічному аналізі приходиться розглядати такі умови рівноваги, при яких тіло людини знаходиться не тільки під дією власної ваги (Р), але й додаткової сили (). Сила яка прагне повернути тіло людини навколо якоїсь осі, яка часто проходить через опорну площину, в той час, як сила ваги тіла противодіє її прокидному впливу такі положення нерідко наглядаються в спортивній боротьбі і інших видах єдиноборств, коли суперники спеціально створюють своїми діями такі сили, які направлені на те, щоб прокинувши один одного на килим чи ринг. Момент такої сили М відносно осі можливого обертання, називається перекидним моментом. Він вимірюється силою на плече її приложення до тіла (а):

М_опр = g • а

В цих умовах момент стійкості можна розглядати як утримуючий момент.

Для стійкої рівноваги тіла людини необхідно, щоб момент стійкості був більше перекидаючого моменту. Відношення моменту стійкості к перекидаючому моменту називають коефіцієнтом стійкості:

К_уст = М _уст

М_опр

Якщо коефіцієнт стійкості більше одиниці, то рівнодіюча (R) двох сил g і Р проходить в межах площі опори. Коли коефіцієнт стійкості дорівнює одиниці, тіло людини приймає крайнє положення рівноваги. При коефіцієнті стійкості меншого ніж одиниця, лінія дії рівнодіючої (R) двох сил та Р проходить за межами площі опори і тіло губить

рівновагу.

В підсумку можна сказати, що тіло людини приймає тим більше стійке положення, чим нижче розташоване його ЗЦТ, чим більше його площа опори, чим ближче до центру пересікає площа опори лінія тяжіння, чим більшим кутом і моментом стійкості воно володіє в даному напрямку, чим більше одиниці його коефіцієнт стійкості.

Аналізуя рух на місті, необхідно використовувати не тільки закони статики, але й динаміки. При цьому аналізуються проблеми зберігання рівноваги тіла і вирішення основної рухової задачі.

Необхідно відзначити, що в активних рухах на місці може приймати участь як одна ланка тіла, так і системи багатьох ланок та біокінематичних ланцюгів. Всі рухи даного типа можна класифікувати на: 1) рухи, змінюючи тільки позу; 2) рухи, змінюючи і позу і положення тіла людини.

Змінюючи тільки позу, людина звичайно робить робочі рухи. В тому випадку, якщо положення його тіла стійке, ці рухи виконуються легко, з високою точністю. Хай більш наглядним прикладом будуть рухи художника, ювеліра, годинникового майстра і т.д. Для того, щоб завершити рухи за зміною пози та положення тіла, людина повинна виконати попередню перебудову своєї пози, так звану підготовчу фазу. Прикладом таких рухів може бути перехід з положення сидячи в положення стоячи та назад. Підготовча фаза необхідна для того, щоб створити для тіла необхідну ступінь стійкості. По-друге - основною фазою реалізується основна частина рухової задачі - змінення положення тіла.

Дата добавления: 2015-05-09