Стабілографія в спорті

Аналіз вправ без переміни місця.

При виконанні рухів без переміни місця відбувається змінення умов рівноваги тіла людини. Наглядаються два процеси: 1) переміщення ЗЦТ по вертикалі; 2) переміщення ЗЦТ по горизонталі. І в тому і в другому випадку наглядається тенденція до загублення рівноваги тіла. При переміщенні ЗЦТ по вертикалі відбувається змінення тиску (Д) тіла на опору. У спокої воно дорівнює вазі тіла (Р). У ході руху тіла з прискоренням F_ин по вертикалі до ваги тіла додається, або від нього віднімають (в залежності від вектора прискорення) сила інерції часток тіла.

При переміщеннях ЗЦТ по горизонталі, лінія тяжіння може переміщуватись з краю кордону площини опори, в результаті чого змінюються усі інші характеристики ступеню стійкості тіла людини. Для зберігання рівноваги в такому положенні рекомендується виконувати так звані компенсатори руху. Ці рухи дозволяють компенсувати переміщення окремих ваг ланок тіла у протилежному напрямку, в результаті чого ЗЦТ системи значно не змінює свого положення по відношенню до опори. При ніжній опорі компенсаторні рухи.

Рівновага як здатність до збереження стійкості пози може виявлятися як у статичних так і динамічних умовах, при наявності опори чи в безопорному положенні.

Особливі вимоги до рівноваги пред'являють такі види спорту, як гімнастика й акробатика, різні види боротьби, спортивні ігри (особливо зв'язані з жорстким силовим єдиноборством, наприклад, хокей на льоду), гірськолижний спорт (слалом, слолом гігант, швидкісний спуск), стрибки у воду. У кожному з цих видів спорту рівновага виявляється при самих різних положеннях тіла, у статичних і динамічних умовах при наявності опори та у безопорному положенні.

В інших видах спорту прояви рівноваги менш різноманітні, однак здатність до збереження стійкості пози грає винятково важливу роль для досягнення високих спортивних результатів. Для цього досить проаналізувати арсенал тренувальних і змагальних рухових дій у важкій атлетиці, легкоатлетичних метаннях і стрибках, велосипедному спорті, лижних гонках, бігу, веслуванні, плаванні. Кожний із зазначених видів висуває свої вимоги до рівноваги і вимагає відповідної методики удосконалювання цієї здатності.

В теперішній час задача подальшого росту спортивних результатів уже не може ефективно вирішуватися тільки шляхом збільшення інтенсивності та обсягу учбово-тренувального процесу. Необхідний пошук нових шляхів підвищення його якості. Одним із таких шляхів є дослідження та оцінка біомеханічних резервів спортивної техніки, вивчення резервів на основі більш глибокого проникнення в біомеханічну сутність елементів спортивної техніки як одного з основних способів вирішення рухової задачі.

Спортивну техніку можна розглядати як сукупність окремих поз, які приймає спортсмен у процесі вирішення рухової задачі. Розрізняють два основних типи поз: статичні й динамічні. Статична - при якій координати всіх ланок тіла зберігають постійні значення відносно системи відліку, а динамічна - якщо швидкість зміни координати хоча б одної з ланок не дорівнює нулю.

Спортивна техніка розглядається як програма чергування статичних і динамічних поз спортсмена, тому біомеханічним аналізом спортивної техніки є дослідження та оцінка статичних і динамічних поз тіла спортсмена.

У кожній зі спортивних спеціалізацій є безліч прикладів статичних поз. До них відносяться різні стійки, виси, упори в спортивній гімнастиці, стартові пози в легкій атлетиці, плаванні та інших локомоторних видах спорту, пози штангіста, стрілка і т.д. Роль цих поз як елемента спортивної техніки може бути різною: якщо розглядати три основні фази руху (початкову, проміжну і кінцеву), то в залежності від приналежності досліджуваної статичної пози до однієї з цих фаз можна конкретно оцінити її роль в ефективному рішенні рухової задачі. Про значну роль статичних поз у спорті говорить і той факт, що правилами змагань регламентується фіксація статичних поз.

Здатність до підтримки ефективної пози і збереженню стійкості визначається рядом специфічних факторів, характерних для різних видів спорту. Наприклад, у різних видах боротьби це величина площі опори, величина механічного впливу з боку суперника, уміння своєчасне створювати великий кут стійкості в потрібному напрямку, змінювати позу щодо площі опори, знижувати загальний центр ваги. У гімнастиці і гірськолижному спорті велика роль приділяється здібності диференціювати просторові часові та динамічні параметри рухів, а також балансувати в суглобах (у гімнастиці – у гомілковостопних, плечових, у гірськолижному спорті - колінних тазостегнових), не порушуючи положення всього тіла. У стрільбі з положення стоячи велика роль приділяється здібності стабілізувати положення гомілковостопних, колінних і тазостегнових суглобів, статечній силі і силовій витривалості м'язів ніг, тулуба, плечового пояса і рук. Велике значення мають також умови зовнішнього середовища: особливості трас — у гірськолижному спорті, велоспорті; стан поверхні води і вітру – у вітрильному спорті, воднолижному спорті; особливості техніко-тактичних дій суперників - у різних видах єдиноборств і спортивних ігор (в умовах силового протиборства).

Варто враховувати, що механізми регуляції пози при впливі однотипних факторів не змінюються, тому існує позитивне перенесення здатності до підтримки стійкості в близьких умовах (наприклад, утримання рівноваги на одній або двох ногах). Однак це відноситься до тих вправ, які близькі за основними біомеханічними характеристиками рухів. Якщо умови різні (наприклад, гімнастичні вправи і боротьба в стійці), то зв'язок практично не виявляється.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно відповідати зусилля спортсмена, яке відновлює положення. При цьому часто виникає «гиперкомпенсація», коли проекція ЗЦМ «проскакує» за інерцією найкраще положення. В результаті чого виникають повернено-коливальні рухи, які носять назву балансування. Безсумнівно, чим менша амплітуда рухів при балансуванні, тим вища якість виконання спортивної вправи.

Статодинамічну стійкість характеризують показники амплітуди, частоти коливань, часу фіксації положення тіла і їхніх відносин. У гімнастиці та акробатиці, наприклад, з ростом спортивно-технічної майстерності амплітуда коливань тіла і системи тіл зменшується, зростає частота корекцій і час збереження складних рівноваг. Характеристикою високого рівня регуляції пози є сполучення малої амплітуди і високої частоти коливань, при тривалому часі фіксації робочих поз.

Методика стабілографії придбала актуальне значення в дослідженнях статодинамичної стійкості тіла людини і системи тіл, у видах спорту, де уміння зберігати рівновагу, визначає спортивний результат: спортивна й художня гімнастика, фігурне катання на кониках, акробатика й ін.

Придбали значимість біомеханічні розрахунки стійкості, виділення обмежено стійкого виду рівноваги, як основного предмета вивчення моментів стійкості й перекидання, а також визначення коефіцієнта стійкості в процесі спортивної діяльності.

Росте складність і структурна розмаїтність вправ спортивної й художньої гімнастики, спортивної акробатики. Тільки за останні роки складність змагальних програм зросла в 2-3 рази. Прогресує структурна розмаїтість рухів, що протікають у різних умовах підтримки статодинамічної стійкості:

- при обмеженій і рухливій опорах;

- при переході від статичного положення тіла до динамічного і навпаки;

- порушенні зорових орієнтирів;

- вестибулярному навантаженні;

- в ортоградному положенні тіла і переверненому;

- на плечах і руках спортсменів - партнерів;^:

- різкій зміні точок балансу;

- при виконанні вправ на гімнастичних снарядах і з гімнастичними предметами
та інше.

Методика стабілографії в останні роки, крім дослідження біомеханічних основ стійкості, придбала ряд нових "фахів", таких як вивчення функціонального стану організму спортсмена, переносимість тренувальних навантажень по показниках координації вертикального положення тіла, професійний відбір та ін.

При всій складності електронного комплексу апаратури, що входить у метод стабліографії, спортсмен під час вимірів не обтяжується прикріпленням датчиків до біоланок тіла, йому лише необхідно встати на стабілографічну платформу і виконати контрольний тест на рівновагу або гімнастичну вправу.

Здатність зберігати рівновагу — одне з найважливіших умов життя людини, у тому числі і його спортивній діяльності. Методика, що забезпечує можливість кількісного і якісного аналізу стійкості стояння тіла, називається стабііографією. Крива зміни координат ЗЦВ тіла при збереженні стійкості стояння називається стабілограмою.

Метод стабілографії може бути використаний як тренажер при розучуванні вправ на рівновагу в художній гімнастиці, стрілецькому спорті та у інших видах спорту, які вимагають високої стійкості спортсмена. Світлова точка на екрані осцилографа коливається пропорційно коливанням ЗЦВ тіла спортсмена. На цей же екран накладається еталонна крива, до відтворення якої той, когонавчають, повинен прагнути при виконанні заданого руху. Поглядаючи на екран, спортсмен стежить за точністю підтримки пози, якої він навчається, одержує візуальну інформацію про результати своєї діяльності в момент виконання вправи і це дозволяє йому відразу коректувати свої дії, шукати оптимальні варіанти виконання вправи, наближаючи їх до ідеальних.

Метод стабілографії використовується також в реабілітаційних методиках, суть яких зводиться до тренування рухових навичок у пацієнтів, які виконують завдання комп'ютерної гри зміною положення центра тиску на стабілографічну платформу у відповідності зі сценарієм обраної гри. При цьому реалізується візуальний зворотний зв'язок, який дозволяє довільно коректувати вертикальну позу самим хворим, що дозволяє формувати рухову навичку збереження рівноваги в критичних, неустійких хитливих для нього положеннях. В цих методиках потрібно за заданий час виконати якнайбільше правильних дій і мінімізувати кількість помилкових, результат відображається на екрані у виді набраних балів і числа помилок.

Метод стабілографії не тільки вивчає біомеханічні характеристики стійкості руху, але і по показниках статодинамічної стійкості дозволяє:

- кількісно оцінити стійкість тіла спортсмена й системи тіл, дати кількісну і якісну оцінку цієї стійкості;

- контролювати якість навчання вправам, зв'язаним із складною руховою навичкою збереження рівноваги тіла;

- визначати рівень і динаміку тренованості функції балансування в системі взаємодіючих тіл;

-визначати функціональний стан організму спортсмена по показниках СДС, реєструючи стан сенсорних систем і переносимість тренувальних навантажень;

-робити прогнозування і професійний добір;

- фіксувати факт уживання спортсменом деяких фармакологічних засобів і алкоголю.

- діагнозувати статичні порушення опорно-рухової системи;

- виявити порушення мозкового кровообігу.

Основними напрямками застосування методики стабілографії є олімпійський спорт, фізична культура і спорт для усіх, фізична реабілітація, медицина, клінічна ортопедія, психоневрологія, фізіологія праці, космічна біологія, дидактика спорту, професійний добір і профорієнтація, балет, цирк, транспорт. Цей перелік можна подовжити, але і так стає зрозумілим величезне значення, що придбала стабілографія в сучасній науці як метод, що дозволяє робити об'єктивну реєстрацію коливань центра ваги людини, що знаходиться на платформі, а також стабілографія має ряд позитивних моментів, зокрема,

- комфортність обстеження, яке проводиться на спеціальній стабіло платформі в одязі та взутті в положенні стоячи або сидячи, тобто в комфортних умовах, які не вимагають спеціальної підготовки пацієнта або закріплення на ньому датчиків;

- малий час обстеження, який складається з часу знімання інформації (звичайно в межах 20-60 секунд) і часу перегляду отриманих даних та аналізу результатів обробки, що при масових обстеженнях не перевищує 1-2 хвилини;

- інформативність обстеження, що дозволяє оцінювати як загальний стан людини, так і стан цілого ряду фізіологічних систем, які беруть участь у процесі підтримки вертикальної пози;

- високу чутливість до впливу на людину, що дозволяє отримувати об'єктивну реакцію на фізичні і психічні впливи і навіть на прийом лікарських засобів;

- багатофункціональність, яка дозволяє використовувати стабілографію як діагностичний засіб широкого спектра захворювань, як засіб контролю й об'єктивізації впливів на людину, а також як засіб реабілітації порушень рухової функції людини, тренування його координації.

Займаючи важливе місце в протезобудуванні, клініці і фізіології праці, методика стабілографії придбала актуальне значення в спортивній діяльності.

Дата добавления: 2015-05-09