Умови розвитку духовної культури

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

Україна у XIX ст. перебувала під владою інших держав — східні землі були підпорядковані Російській імперії, а Галичина, Буковина та Закарпаття — імперії Габсбургів. Територіальна роздрібненість та відсутність державності негативно впливали на розвиток укра­їнської культури. У Східній Україні посилюється русифікація на­селення, для реалізації якої використовують навіть православну церкву, яка цілком залежала від політичної влади. У Західній Україні розпочався процес полонізації, мадяризації. В освіті за­панувала польська та німецька мови.

Оскільки основною масою населення було селянство (близько 90%), Україні вдалося зберегти єдину національну культурну осно­ву. Заняття сільськогосподарською працею сприяло збереженню в людини тих основ, які були закладені ще в прадавні часи — любов до природи, шанування краси, поетичність, терплячість, витрива­лість, завзятість тощо.

Селянство розмовляло дуже близькими діалектами однієї мови від Поділля до Слобожанщини, від Полісся до Таврії. У різних ре­гіонах хати будувалися неоднаково: покривалися соломою, при крашалися, але скрізь це була традиційна українська хата. Збе рігають спільні риси і господарська діяльність, і реманент, і майно українського селянина.

В Україні розвивалася промисловість, орієнтована переважно на переробку сільськогосподарської продукції — цукрова, борошно^-мельна, винокурна. На відміну від Росії, українське село не знало общинного землеволодіння з регулярними переділами землі між господарствами. Українське звичаєве право забезпечувало главі сім'ї можливість продати землю і майно, які він придбав; спадкову дідиз' ну він міг лише віддати в заклад, а материзну дружини — закласти лише з її дозволу. Коли сини відокремлювалися, тоді і земля, і май" но ділилися. Велику владу на селі мала громада, яка підтримувала традиції самоврядування, могла втручатися в особисті справи селян, але не в спадкові. Селянська філософія спиралася на переконання, що право на власність тримається на праці, вкладеній в землю.

У XIX ст. соціальне становище селян значно погіршується-Реформа посилила малоземелля, оскільки згідно з нормативами.

ззз

прийнятими в імперії, відрізали на користь поміщиків ділянку землі, яку традиційно обробляли кріпаки. Українському селянству не вистачало того хліба, який воно вирощувало. Проблема землі відтіснила всі інші соціальні.

Хоч би як трималася купи сільська громада, вплив міста на неї ставав дедалі значнішим. Змінювалася під впливом міста і культура повсякденного життя. Це пов'язано перш за все з урбанізацією. Унаслідок розвитку промисловості й залізничного транспорту роз­будовуються такі міста, як Київ, Харків, Ніжин, Суми, Чернігів, Охтирка. Навколо заводів і шахт будуються промислові селища — Маріуполь, Юзівка (нині Донецьк), Каменське (нині Дніпродзер-жинськ). У містах з'являються нові класичні гімназії, комерційні, реальні, технічні, залізничні училища, школи жіночі, приватні, недільні, церковно-приходські; початкові народні училища.

Таким чином, у XIX ст., з одного боку, зберігалися ті види ді­яльності, які забезпечували збереження головних рис ментальнос­ті українців, з іншого — відбувалися активні зміни в характері та змісті видів господарської діяльності, що впливали на український спосіб мислення.

Культурні процеси, які відбувалися в Східній та Західній Україні, хоч і не були однорідними, проте сприяли національному відродженню.

Дата добавления: 2015-05-09