Творчість О. Мурашка, М. Бурачека в контексті української та європейської культури

Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко — український живописець, педагог ігромадський діяч. Племінник Миколи Мурашка (1844—1909) — українського художника і педагога. Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко зі своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878—1927), Філіпом Малявіним (1869—1940), навчалися гуманістичнимідеалам його мистецтва, наслідували принципам його живописних методів — вільній манері письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичною проробкою форми. Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, відмічені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним з них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції. Репінська школа поклала реалістичні основи мистецтва Мурашка. До яких живописно-декоративних пошуків не звертався надалі художник, він завжди затверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу. Париж і Мюнхен — два найбільші художні центри Європи початку ХХ століття, один з яких представляв мистецтво імпресіонізму і постімпресіонізму та свій варіант арт нуво, а другий — модерну. Перебуваючи за кордоном у 1901—03 роках, Мурашко, безперечно, відчув їхній вплив. Втім, потрапивши до Парижу, він в першу чергу відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599—1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів. Поступово під впливом безпосередньо вражень від особливостей життя і побуту міста, від побаченого в музеях, на виставках, в живопису Мурашка з'являються певні новації, які походять від основ імпресіонізму. Вже під час перебування у Франції Мурашко намагається використовувати певні прийоми стилю модерн — в композиції, в формотворенні кольорових мас і лінійних ритмів. Йому імпонують естетичні принципи цього стилю, прагнення повернути втрачену імпресіоністами пластичну матеріальність живопису. Але Мурашко залишається далеким від образної штучності модерну, його міфологічно-символічних алегорій. Художник знаходить свою дещицю умовності в реальності. За його узагальненнями завжди стоїть живий, невигаданий світ. Визнання Олександра Мурашка стало визнанням не лише окремого художника, а й його Батьківщини. Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори були долучені до контексту світового художнього процесу. Персональну виставку з 25 робіт Мурашко експонував в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). В 1911—12 роках художник брав участь у виставках мюнхенського «Сецесіону». Твори українського митця користувалися незмінним успіхом в Європі, їх відзначала художня критика, друкували журнали. Картина ж «Карусель» була придбана з самої виставки для Музею образотворчих мистецтв Будапешта. Ескіз до картини «Карусель» (1906) зберігає Національний художній музей України.

Мико́ла Григо́рович Бура́чек - живописець, письменник, мистецтвознавець. Заслужений діяч мистецтв УРСР. Навчався в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії (малювання йому викладав Іван Васьков), у 1905—1910 роках у Краківській академії образотворчих мистецтв (у класі Яна Станіславського), у 1910—1912 роках — у Парижі. Один із засновників і викладачів (1917—1921) Української академії мистецтв. У 1918—1921 роках — викладач Київського інституту театрального мистецтва, від 1925 року — директор Харківського художнього технікуму, від 1927 року — професор Харківського художнього інституту. Твори Бурачека позначені впливом імпресіонізму. У кращих творах передано поетичність природи України. «Сутінки» (1890), «На Дніпрі в сутінки» (1898), «Подвір'я взимку» (1911), «Соняшники» (1914), «Дахи Софійського собору в Києві» (1917). Дослідник мистецької спадщини Тараса Шевченка. Видав книги: «Моє життя» (Київ, 1937),«Великий народний художник Т. Г. Шевченко» (Київ, 1939). Займався оформленням театральних вистав: «По дорозі в казку» Олександра Олеся (1918, Київ), «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького (1936, Харків), "Сорочинський ярмарок" М. Старицького за М. Гоголем. Сталінський драматичний театр, 1937. Реж. П.Т.Ковтунеко, «Наймичка» Івана Карпенка-Карого (1938, Донецьк).

Дата добавления: 2015-05-09