М. Драгоманов виступав проти революційних перетворень

92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).

Ірраціоналізму і волюнтаризм

Світ - становлення, рух, «вічне повернення одного і того ж». Він заперечує суспільний прогресс. В основі світу лежить «воля», як рушійна сила становлення, пристрасть, прагнення до влади, до розширення свого «Я», до експансії. За Ніцше, у людини «воля до влади» тотожна «волі до життя», в основі якої інстинкт самозбереження і боротьба за існування.

Вся соціально-політична історія це — боротьба двох воль — волі сильних, аристократів духу і волі слабких: юрби, рабів, «черні». В історії з підйомом пов'язане володарювання аристократії (у давніх Індії, Греції, Римі), яка спирається на нижчі касти чи рабів. Демократія — деградуюча форма держави.

Держава є знаряддям виникнення і продовження насильницького соціального процесу, народження піраміди влади, підпорядкування.

Коли в державі втілюється воля аристократії, тоді політика, законодавство, право — інструментарій культури, прояв сили і волі, підйому.

Ніцше розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства»:

1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії)

2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки;

3) решта маси

Право - похідне від волі, влади і сили. Саме з цих позицій заперечуються ним ідеї свободи і рівності. Він ділить право на звичаєве (традиції) і наказове.

«Вища людина», «надлюдина» у Ніцше — символ людини майбутнього, яка переборює нинішній світ, діє поза всякими моральними нормами і з крайньою жорстокістю. Культ сильної особистості, одержимою волею до влади, протиставляється ідолопоклонству «зайвих людей» — шануванню держави.

Соціалізм німецький філософ відкидає — це «фантастичний молодший брат майже віджилого деспотизму». Він жадає такої ж повноти державної влади, прагне до формального знищення особистості, перетворення її «у доцільний орган колективу». Відкидаються й революції, повстання пригноблених.

Його основні ідеї лягли в основу ідеології фашизму і націонал-соціалізму або були інтерпретовані в її дусі.

32.ПП погляди рос.філософів і правознавців 1 пол. 20ст (Габріель Шершеневич, С. Котляревський)

Видний теоретик правової держави Сергій Котляревський (1873—1939) у кращих традиціях правознавства розглядав проб­лему «влада і право». Природа державної влади, на думку Котляревського, «може бути зрозуміла тільки.на тлі набагато більш широкому, ніж те, яке в змозі дати ізольована наука про державу». Основою влади, писав вчений, є свідомість залежності, нескінченно зміцнювана «одночасним переживанням у маси людей». Примус при цьому «грає незначну роль». У ній є не тільки зародок повного понево­лення, але вона здатна стати великою культурно-етичною цінніс­тю, і в цій якості — передумовою правової держави, забезпечи­ти високий рівень правосвідомості в суспільстві.Іншою передумовою правової держави Котляревський нази­ває «рівноправність» права і держави, їх самостійне значення. Це — «дві стихії держави», де право не самоціль, але «є лише добре зрозуміла політика державної влади». Отже, з одного боку, держава є «єдиний творець права», а з іншого — «сама держав­на влада, що створила ці норми, їм кориться». Державне, а отже, народне благо, вимагає, на його думку, правового обмеження дер­жавної влади, адже слабкість влади є смертний гріх держави, який менш прощається її керівникам, ніж жорстокість і сваволя.

С. Котляревський заперечує ототожнення правової держави з конституційною — конституційний лад лише необхідна її пере­думова. Принципами правової держави («як завдання») він на­зиває «верховенство закону і відповідальність, пов´язану з акта­ми державного володарювання — відповідальність, яка поступово розширюється і поглиблюється». Правова організація держави вимагає «дійсної відповідальності посадових осіб і правильно поставленої адміністративної юстиції».

Держава як суб´єкт права визнає й інших суб´єктів права, «ставить перед законодавцем певну заповідь — повага до право­вої особистості всякого члена державного цілого і союзу цих членів»; забезпечення державою свободи і рівності громадян, їх соціального захисту, права на гідне існування, втілення справед­ливості.

Від сили — до права. Таким є сенс, за Котляревським, змін, «пережитих поколіннями людей у державній організації». Успіх цих прогресивних змін залежить від певних умов. По-перше, вчений вважає, що для цього важливо не тільки «пристосувати лад і установи», але й «забезпечити певну психологічну рівнова­гу», усвідомлення громадянами цінності права, необхідності «лю­бові до права, боротьби за право». Іншими словами, забезпечи­ти найбільшу відповідність між об´єктивним правопорядком і громадською правосвідомістю. По-друге, правове самообмеження держави має свої межі. Юридичний фанатизм не краще від вся­кого іншого фанатизму. На думку Котляревського, держава по­винна бути готова жертвувати «у певні хвилини цією любов´ю до права, звичкою до правового укладу в ім´я обов´язків перед батьківщиною, відповідальності за її безпеку і незалежність». По-третє, смисл верховенства закону в державі виправданий, коли він справедливий і спосіб його створення забезпечує цю справе­дливість (тобто відповідність закона праву). Це те мірило права з часу Сократа, без якого немає правової держави.

Поєднання формально-догматичного підходу і фі­лософського позитивізму втілилося в концепції права і держави Габріеля Шершеневича (1863—1912).Г. Шершеневич виходив з того, що «держава передує праву історично і логічно», «держава є явище первинне, право — вто­ринне», держава є джерелом права. Тому він критично оцінював ідею зв´язаності держави створеним нею правом. «Річ не в тім, щоб зв´язувати державу правовими нитками подібно тому, як ліліпути зв´язували Гуллівера. Питання в тім, як організувати владу так, щоб неможливий був чи був доведений до мінімуму конфлікт між правом, що виходить від влади, і моральними пе­реконаннями підвладних». Він цілком поділяв положення Ієрінга про те, що «право є добре зрозуміла політика сили».Усі влади в державі спираються на державну владу з її спо­конвічним авторитетом, тоді як державна влада спирається без­посередньо на суспільні сили. Такою є держава з позиції соціо­логії. «Поняття про державу тільки одне — соціологічне». Поняття про державу Шершеневич зводить до трьох основних ознак:1) сукупність людей, об´єднаних за політичними мотивами;2) простір (територія), на яку поширюється дія державної влади;3) наявність державної влади.

Поняття про право, за Шершеневичем, зводиться до поняття про позитивне право: «тільки те право, що діє, але не те право, що повинно б діяти». Основне поняття права — об´єктивне пра­во. Суб´єктивне право — похідне. Перше — сукупність право­вих норм, друге — можливість здійснення своїх інтересів су­б´єктом права. Вивчаючи позитивне право держави, вважає вчений, треба досліджувати догму права, тобто основні поняття юридичних наук — джерела права, його норми, правовідноси­ни, застосування права, юридичну відповідальність, державу і суспільство. Сутнісні риси права Шершеневич називає такі: 1) пра­во передбачає поведінку особи; 2) право має примусовий харак­тер; 3) право завжди зв´язане з державною владою. Право, стверджував вчений, — це норма належної поведінки людини, неви­конання якої спричиняє примус з боку державних органів. Інши­ми словами: право — «це правила співжиття, підтримувані дер­жавною владою». Він був проти розширеного тлумачення права, суворо відмежовував його від поняття моральності; концепцію природного права вважав не лише науково неспроможною, але і соціально шкідливою. Норми права Шершеневич вважав виразом вимог, звернених державною владою до підлеглих їй осіб, «всяка норма права — наказ». Правила, що визначають лад і діяльність самої державної влади (тобто конституція), не можуть мати для неї правового ха­рактеру, адже «писана Конституція є фіксування суспільного по­гляду на взаємини елементів державної влади». Таке праворозу-міння й одержало назву позитивістського, нормативного.Переважаючою формою права Шершеневич логічно називає закон. «Під ім´ям закону розуміється норма права, що виходить безпосередньо від державної влади у встановленому заздалегідь порядку». Ознаками закону він називає: 1) загальне правило, роз­раховане на необмежену кількість випадків, у формальному се­нсі закон — акт законодавчої влади; 2) норма права виходить безпосередньо від державної влади, є вираженням волі органів влади; 3) ця воля повинна виразитися у встановленому заздале­гідь порядку. Вчений вважав, що примусовий характер права не дозволяє відносити до норм права конституційне, міжнародне і канонічне право.

Вивчати догму і техніку права, вважав Шершеневич, особ­ливо важливо для юриста-практика, що стоїть поза ідеологією і політикою права. Розроблена ним теорія права і держави на ос­нові формально-догматичного методу не втратила свого пізна­вального значення і сьогодні.

Дата добавления: 2015-05-09