Класифікація політичних і правових вчень. основні підходи, підстави, причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології

У XX ст він стане мо­гутньою ідейною зброєю комуністів за перебудову світу.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних доктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців.

XX ст. змінило політичне обличчя країн світу. Від­булось і оновлення політико-правової теорії в тісному взаємо­зв´язку з широкою демократизацією суспільного життя в умовах регульованої ринкової економіки у найбільш розвинених краї­нах Західної Європи і США, науково-технічним прогресом. Це оновлення позначилось глибоким осмисленням методологічних проблем правознавства і політології, що розділилися. Спеціалі­зація досліджень привела до зміни структури цих наук, появи теорій і концепцій, започаткованих ще в XIX ст. — теорій солідаризму, еліт, нових шкіл права, плюралі­стичної демократії, соціалізму тощо.

Розмаїття сучасних концепцій права і типів праворозуміння дозволяє праву розвиватись, змінюва­тись і удосконалюватись, використовуючи переваги кожного з підходів і залучаючи сучасні досягнення конкретних наук.

Політико-правова доктрина включає три компоненти:

1) логіко-теоретичну, філософську чи іншу (наприклад, релігійну) основу;

2) виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про походження держави і права, закономірності їх розвитку, про форму, соціальне призначення і принципах устрою держави, про основні принципи права, його співвідношенні з державою, особистістю, суспільством і ін;

3) програмні положення - оцінки існуючої держави і права, політичні цілі і завдання.

Особливості різних історичних епох зумовлювали різне співвідношення права і держави в суспільному житті, а тим самим - різний ступінь уваги, яка в змісті політико-правових доктрин приділялася теоретичним питанням держави, політики, права.

Так, в рабовласницьких державах Стародавньої Греції головна увага приділялася устрою держави, проблемі кола осіб, допущених до участі в політичній діяльності, державно-правовим способам зміцнення панування вільних над рабами. Цим і були обумовлені підвищена увага до теоретичного визначення і класифікації форм держави, пошук причин переходу однієї форми правління до іншої, прагнення визначити найкращу, ідеальну форму правління. В середні віки основним предметом теоретико-політичних дискусій стало питання про співвідношення держави і церкви. У центрі уваги ідеологів буржуазії XVII-XVIII ст. стояла вже проблема не стільки форми правління, скільки форми політичного режиму, проблема законності, гарантій рівності перед законом, свободи і прав особистості. XIX-XX ст. висунули на перший план питання про соціальні гарантії прав і свобод людини, а з кінця XIX ст. проблема форм правління і політичного режиму держави була істотно доповнена дослідженням зв'язків з політичними партіями та іншими політичними організаціями.

Дата добавления: 2015-05-09