Стадії процесу політичної соціалізації та його агенти

План.

Політична соціалізація та політична культура

1. Поняття політичної соціалізації.

2. Стадії процесу політичної соціалізації та його агенти.

3. Форми та компоненти політичної соціалізації.

4. Психологічні аспекти формування політичної культури.

1. Поняття політичної соціалізації.

Сучасною тенденцією розвитку теорії соціалізації є фактична відмова більшості спеціалістів від подаль­ших досліджень у напрямку загальної теорії соціалізації і перехід до створення окремих моделей соціалізації. На сучасному етапі най­більшого поширення і більш глибокого дослідження набули такі моделі соціалізації особистості: політична соціалізація, економі­чна соціалізація, статево рольова соціалізація.

Поняття „політична соціалізація" виникло у західній соціальній і політичній психології за аналогією з поняттям „соціалізація" для визначення і описування суспільних процесів, в результаті яких індивід приймає відповідну політичну позицію.

В широкому розумінні політична соціалізація - це процес включення індивіда в політичну систему суспільства, в результаті чого у нього формуються особистісні якості, завдяки яким він адаптуєть­ся до цієї системи. Людині, щоб сформуватись як громадянину, необхідно отримати систему політичних цінностей, ідей, в які вона може вірити, і орієнтацій в політичному середовищі, які дозволяють їй адаптуватись до нього. Політична соціалізація на рівні індивіда являє собою втілення вимог політичної системи у внутрішню структуру особистості, інте­ріоризацію її основних політико-культурних елементів. Централь­ним моментом політичної соціалізації є формування адекватних уявлень про владу і владні відносини.

Політична соціалізація є необхідною умовою функціонування суспільства. Вона є найбільш ефективним механізмом підтримки її політичної системи, її зміцнення і стабілізації. В процесі політичної соціалізації відбувається відтворення Інститутів політичної системи, і здійснюється спадкоємність найважливіших політичних цінностей.

У вітчизняній науці в дослідженні політичної соціалізації найбільш поширеним є культурно-діяльнісний підхід. З точки зору цього підхо­ду політична соціалізація визначається як процес активного засвоєн­ня індивідом ідеологічних і політичних цінностей і норм суспільства і формування їх в усвідомлену систему соціально-політичних устано­вок, які визначають позиції і поведінку індивіда в політичній системі суспільства. При цьому наголошується на значенні активно-діяльнісного фактору в процесі засвоєння індивідом політичної культури. Індивід, який виступає як об'єкт політичної соціалізації, є в той же час її суб'єктом, а тому цей процес здійснюватиметься тим успішніше, чим активнішою буде участь індивіда в політичній діяльності.

Вирізняють політичну соціалізацію особистості первинну і вторинну.

Первинна політична соціалізація пов'язана переважно зі здобуттям знань, у тому числі й у галузі суспільних, політичних наук, засвоєнням певних норм, цінностей.

Вторинна політична соціалізація спостерігається тоді, коли людина здатна до самостійного продукування різних норм і цін­ностей, тобто утворювати власну індивідуальну політичну культуру(субкультуру).

Політична соціалізація, як і соціалізація особистості взагалі, неможлива не лише без відповідних суспільних, соціальних умов, а й насамперед без свободи особистості.

Свобода людини — багатопланове явище. Йдеться про свобо­ду економічну, політичну, духовну, гносеологічну, кожна з яких має відповідний характер і особливості.

Свобода економічна — це не просто свобода від експлуатації, а свобода і можливість вибору щодо прийняття економічних рі­шень: ким, де, в якому статусі, за яких умов тощо людина бажає й може працювати. Йдеться про суб'єктивний момент економіч­ної свободи.

Свобода політична — це відповідний політичний комфорт, який створює умови для користування максимумом громадянсь­ких, політичних прав і свобод, для активної участі окремо взя­того громадянина в управлінні державними і суспільними спра­вами. Політична свобода можлива лише за відповідного рівня демократії.

Свобода духовна — це свобода вибору ідей, ідеалів, ідеології, світогляду. Часто таку свободу називають свободою совісті. Ду­ховно вільною може бути лише людина певного рівня знань, культури, у тому числі й культури політичної. Залежність тут, як правило, пряма і однозначна. Перша значніше залежить від другої.

Свобода гносеологічна — це здатність людини діяти так ши­роко і масштабно, як вона спроможна пізнавати навколишній світ — світ природи і соціального миру.

Свободу особистості потрібно розглядати в тісному поєднанні з її відповідальністю, без такої єдності прогресивний суспільний розвиток людського загалу нереальний.

Політична соціалізація — це засвоєння особою певно­го соціального і політичного досвіду, нагромадженого суспільс­твом і сконцентрованого в культурних традиціях, цінностях, нормах статусної і рольової поведінки.

Як і загальний процес соціалізації, політична соціалізація здіймається поетапно і продовжується протягом всього свідомого життя людини. В ньому виділяються різні стадії, що обумовлено віковими змінами особистості. Більшість дослідників виділяють три вікових стадії політичної соціалізації.

Перша стадія може бути ви­значена віковим відрізком від 4 до 12 років. Для неї характерно, перш за все, переважний розвиток емоційних компонентів майбутніх по­літичних установок і визначальний вплив на дитину батьків.

Друга стадія - 12-18 років. Ця стадія визначається швидкою Інтеграцією емоційних компонентів з когнітивним змістом і фор­муванням в основному закінчених політичних установок. Розши­рюється коло соціальних факторів, які впливають на політичний розвиток індивіда.

Третя стадія охоплює весь період життя людини. Тут відбу­вається або стабілізація політичних установок на тому когнітивному рівні, який вже досягнуто, або подальший розвиток і поглиблен­ня їх когнітивного змісту, або їх трансформація під впливом життєвого досвіду індивіда. Кожна стадія пов'язана з попереднім розвитком, інтегрує все те, що було накопичено раніше.

Перше питання, дуже важливе як в теоретичному, так і в практичному плані, полягає у визначенні того вікового рівня, з яким можна пов'язувати початковий етап політичного формування осо­бистості. Дослідження, які було проведено в США в 60-х рр. Е. Лоусоном показали, що діти ще дошкільного віку (4-6 років) мають політичні симпатії і антипатії, які виникають на основі неусвідомленого сприйняття реакцій дорослих на ті чи інші політичні симво­ли (наприклад, прапор). В 3-4 роки дитина набуває перших відомостей про політику через сім'ю. Дитина знайомиться з конфігурацією владних відносин в сім'ї, що надалі відображається на сприйняті цією, людиною влади в державі. В 9-10 років у дітей формується, за виразом англійського психолога П. Купера, "патріотичний фільтр", який ^; Підсилює уявлення типу "ми - вони" і відсіює із уявлення все нега­тивне, що стосується їх власної картини. Виявилось, що у віці 11-13 років відбувається швидкий розвиток політичних уявлень. Мислення 11-річних конкретне, персоніфіковане й егоцентричне. Порівняно з цим періодом прогрес в 16-18 років значно скромніший.

Важливого значення надається дослідженням особливостей проце­су політичної соціалізації в дитячому віці. Для розуміння цих особ­ливостей політичні психологи вивчають питання про те, як сприй­маються дитиною на перших стадіях розвитку суб'єкти політичної влади. Американські дослідники Д. Істон і Дж. Денніс виділили 4 специфічних риси сприймання дітьми влади: політизація, персоналізація, ідеалізація і інституціоналізація.

Політизація означає усвідомлення дітьми в ранньому дитинстві того факту, що крім батьківської влади існує інша влада, яка знахо­диться поза сім'єю і над нею. Першими носіями такої влади, як пра­вило, у свідомості дітей опиняються представники органів безпеки, яким, як це усвідомлюють діти, повинні підпорядковуватись навіть батьки. Тут починають закладатись всі перші елементи законослух­няності і поваги до влади.

Персоналізація - це така особливість сприйняття у дітей, зав­дяки якій політична влада для них виступає спочатку не як система закладів, а у вигляді конкретних індивідів. Так, наприклад, якщо дітям говорять про освіту, то вони мають на увазі вчителя, учня, директора школи, коли говорять про закон - то поліцейського, суд, а коли про владу - то міністра, мера, королів.

Ідеалізація - це тенденція дітей ідеалізувати політичну вла­ду, яка пов'язується у них тільки з позитивними оцінками і емо­ціями. Набуте в ранньому дитинстві позитивне ставлення до вла­ди може зберігатись і в дорослому віці. З приводу цього амери­канський політолог Р. Найемі зауважує: "ідеалізація політичної влади дитиною допомагає нам зрозуміти несвідому підтримку уряду з боку багатьох дорослих".

Інституціоналізація означає перехід в процесі розвитку від пер­соналізованого сприйняття до усвідомлення існування її Інститутів, тобто уряду, парламенту і т. ін. Це перехідний етап розуміння влади як політичної системи.

Отже, як встановлено багатьма дослідженнями, основною особ­ливістю ранньої стадії політичної соціалізації дитини є переважання емоційного відношення до політичних об'єктів і відсутність спочатку когнітивних уявлень про ці об'єкти. Відсутність або слабкість когнітивного компонента обумовлює таку особливість ранніх дитячих уяв­лень, як їх некритичність. З некритичністю пов'язана і інша особливість - така риса як ригідність і відносна стійкість. Справа в тому, що неусвідомлене, некритичне і постійно підкріплене відношення з часом стає елементом несвідомого і завдяки цьому набуває специфічної стійкості. Відомо, що емоційне відношення є одним із трьох обов'язкових ком­понентів соціальних установок, в тому числі і установок політичних. На другій стадії політичної соціалізації, яка пов'язується зі шкільним віком, у когнітивному розвитку спостерігається важлива зміна політичного мислення і воно стає абстрактним. У 15-річної дитини з'являються уже такі поняття, як "влада", "індивідуальне право", "свобода", "демократія" і т. ін. Надалі йде розширення часо­вої перспективи політичного мислення. Підліток, на відміну від ди­тини, починає усвідомлювати найближчі і більш віддалені впливи політичних подій на сучасне і майбутнє. Політичні події оцінюють­ся ним в залежності від їхніх наслідків для окремих людей, бо він ще не здатен бачити їх значення для груп і суспільства в цілому. У середньому підлітковому віці досягається деяке розуміння дій організації і інститутів, що направлені на колективні цілі.

В багатьох дослідженнях підкреслюється значення юнацького періоду соціалізації як етапу політичного самовизначення, яке відбувається вже не як пасивне вбирання сімейних цінностей, а як самостійний вибір позиції. Це означає політичну зрілість, яка пов'язана і із формуванням свідомості громадянина. Результатом політичної (соціалізації стає зрілий громадянин, стрижнем особистості якого і стають базові переконання і принципи, які вироблені в процесі первинної політичної соціалізації. Ці базові переконання дозволяють зберігати особистісну стійкість, завдяки якій особистість може сама просіювати зовнішні впливи, робити свій вибір. На відміну від ди­тини, доросла людина здатна відповідати за свою поведінку, зокре­ма і в сфері політики, керуватись своїми власними уявленнями про те, що входить в ЇЇ обов'язки і право як людини і громадянина.

Політична соціалізація не завершується періодом дорослості, а продовжується все життя. Етапи і стадії подальшого політичного розвитку визначаються не тільки власне віковими змінами, а зас­воєнням нових політичних ролей, досвідом особистісної участі. Взає­модія політики і людини має конкретно-історичний характер. Кож­на політична система розробляє свої специфічні механізми втягу­вання особистості в політику.

Історичний характер політичної соціалізації виявляється в тому, що,

по-перше, кожна система має свої культурні особливості, свій набір важливих цілей і цінностей, які вона надає своїм особистостям.

По-друге, не тільки політична система, але й режим, економічний лад, особливості державно-правового контексту визначають те, як грома­дяни будуть сприймати владу, яким буде психологічний клімат в по­літиці.

По-третє, кожному типові політичного устрою відповідає пев­ний ідеал громадянина, від якого залежатиме політична свідомість і поведінка, ступінь активності, ідентифікація з тими чи іншими пол­ітичними партіями і групами окремих громадян. Безперебійне функ­ціонування політичної системи в умовах змін поколінь в політиці і трансформації суспільства в значній мірі залежить від результатів соціалізації взагалі і політичної соціалізації зокрема.

Політична соціалізація є складним процесом, детермінованим багатьма факторами - як макросередовищем, так і найближчим со­ціальним оточенням. Фактори політичної соціалізації організуються в складну систему, в яку входять: характер і тип державного устрою, режим, політичні інститути, партії і організації. За допомогою со­ціальних механізмів ці фактори регулюють і контролюють політич­ну поведінку індивідів. На особистість здійснюють вплив не тільки власне політичні фактори, хоча вони мають першочергове значення, але й неполітичні умови, в яких відбувається життєдіяльність люди­ни.

Вирішальну роль, особливо на етапі первинної соціалізації, відіграє сім'я. До неполітичних агентів, які відіграють помітну роль в пере­дачі політичних ідей, поглядів і цінностей, відносяться групи однолітків, друзі.

До агентів політичної соціалізації належать також гро­мадські об'єднання, релігійні організації, церква. Державним інсти­тутом, на який покладено вирішальну роль у патріотичному вихо­ванні підростаючого покоління, є збройні сили країни.

Навчальні заклади, в першу чергу загальноосвітня школа, є одним з основних агентів політичної соціалізації підростаю­чих поколінь. Сучасний стан політичного виховання в школі можна кваліфікувати як перехідний, оскільки стара система ґрунтувалась на заідеологізованості, а нова система політично­го виховання, декларуючи "департизацію", "деполітизацію" та "деідеологізацію" освіти, ще не створена. Між тим, все частіше звучить тривога з приводу низьких показників політичної куль­тури у підростаючого покоління. Педагоги і спеціалісти з пи­тань політичної соціалізації відмічають зменшення показників загальної політичної обізнаності молоді.

Низький рівень політичної освіченості серед молоді та складність формування їх громадянської позиції має декілька причин. Серед них називається і така, як заборона залучати учнів до політики. Закон України "Про освіту", дійсно, забороняє за­лучати учнів до участі в політичних конфліктах, нав'язувати ідео­логічні догми. Проте відмова від втягування неповнолітніх в бо­ротьбу політичних партій не повинна означати відмови від на­вчання основам політики, виховання політичної культури моло­дого покоління. Закон України "Про освіту" націлює на вихован­ня дітей в дусі свободи, гуманізму і демократії, і його не потрібно тлумачити в дусі "деполітизації". Відмова від втручання в про­цес політичної соціалізації з боку держави є небезпечним як для особистості, так і для самої держави.

Сучасне суспільство потребує масової участі громадян у по­літичному житті, а тому цілеспрямоване політичне виховання на­буває особливої актуальності. Невтручання в процес політичної со­ціалізації збоку суспільства може спричинити такі негативні явища яквідсутність

- політичної культури,

- низький рівень політичної ос­віченості,

- відсутність інтересу до політичного життя країни,

- неба­жання в ній жити, які є небезпечними як для країни, так і для самої особистості.

Людині, щоб сформуватись як громадянину, необхідно отримати систему політичних знань і ідей, які дають можливість орієнтуватися в політичному середовищі та дозволяють їй активно включитись у суспільну діяльність. Проблема політичної орієнто­ваності особистості набуває особливого значення в умовах динамі­зму і різноманітності соціальних зв'язків, плюралізму ідеологій, ба­гатоманітності, невизначеності, амбівалентності і протистоянь.

Отже, актуальним стає питання по­літичного виховання молоді.

Дата добавления: 2015-05-10