Острозька та Києво-Могилянська академії сьогодні

Організація навчання.

До 80-х рр. XVII ст. термін навчання тривав 8 р. (пізніше -12 р.). Він поділявся на 8 класів-циклів (на час створення - 7) - 4 граматичних (як стверджує А.Жуковський, підготовчий і три граматичних), поетики, риторики, філософії, богослов'я. До граматичних класів (молодші) належали: фара (чи аналогія) - підготовчий; інфіма, граматика, синтаксима (в них вивчали мови, арифметику, геометрію, нотний спів, катехізис). „Євхаристеріон» говорить про викладання в лаврській школі І І.Могили семи вільних наук, а такожбогослів'я. Велика увага в Києво-Могілянській академії приділялась вивченню мов, особливо латинській. Для цього штучно створювалось латинське мовне середовище як на навчанні, так і в бурсі (специфічною формою був так званий калькулює (довгий) - футляр з аркушем, на якому записувалось ім'я студента, котрий у розмові з товаришами припустився 3-х помилок; калькулює намагались збутись, передати іншому).

У класі поетики (навчання тривало 1 рік) вивчали мистецтво складати вірші, види і жанри (біля 30) поетичних творів. Багато випускників та викладачів Києво-Могилянської академії стали відомими поетами та драматургами: Д.Туптало. С.Полоцький, Ф.Прокопович, Л.Баранович та ін..

Києво-Могилянська академія і розвиток освіти.

Є.Славинецький заснував першу в Росії (Москва) греко-латинську школу і був її ректором; С.Полоцький (1664) у Москві заснував школу - попередницю Слов'яно-греко-латинської академії (реорганізацію академії пізніше здійснив С.Яворський). Випускники Києво-Могилянської академії були засновниками шкіл в Могилеві, Холмогорах, Ростові Великому, Тобольську, Смоленську, Архангельську. Іркутську, Твері, Білгороді, Суздалі, Петербурзі (вт.ч. Ф.Прокопович власним коштом). Слов'яно-греко-латинську колегію в Ясах (1642) заснував С.Почаський. Школу в Карловицях (Сербія) реорганізував М.Козачинський (створив у Сербії перший драматичний твір церковно-слов'янською мовою).

19 вересня 1991 р. розпорядженням Голови Верховної Ради України було відроджено Києво-Могилянську академію на її історичній території як незалежного вищого навчального закладу - Університету „Києво-Могилянська академія», а 24 серпня 1992 р. відбулось його офіційне відкриття і посвята в студенти перших вступників.

19 травня 1994 р. указом Президента України Києво-Могилянській академії було надано статус Національного університету.

12 квітня 1994 р. президент України Л.Кравчук з метою відродження національних освітніх традицій та з врахуванням ролі, що її відіграла Острозька академія в минулому України, підписав указ про створення Острозького колегіуму. Другий президент України Л.Кучма, 5 червня 1996 р. підписав указ про іменування Острозького колегіуму з метою відновлення історичної назви Острозькою Академією. Академії указом Президента було надано статус університету (22.01.2000), а згодом (30.10.2001)- національного університету.

10. Університет ім.Карпенко-Карого (структура та навчально-виховна система). Освітня, наукова та культурна діяльність. (про перспективи також згадати)

У XIX столітті, коли відбувався процес становлення українського професіонального театру, в Україні не було спеціальних шкіл, які б готували українських акторів, бо не існувало української школи взагалі.

Не без особистої участі й підтримки одного з найбільших українських театральних діячів Михайла Петровича Старицького (1840—1904) великий український композитор Микола Віталійович Лисенко (1842—1912), ім'я якого вже за життя було названо у славетному гроні корифеїв української сцени, ще 1898 року порушив перед царською владою питання про створення не просто музичної, що, здавалося б, було йому більш з руки, а саме музично-драматичної школи в Києві. Через рік, 5 березня 1899 р., Міністерство внутрішніх справ у Петербурзі затвердило статут цієї школи. Проте через відсутність належних коштів відкриття приватної Музично-драматичної школи М.Лисенка сталося аж через п'ять років — у вересні 1904-го, на кошти, зібрані наприкінці 1903 р. українським громадянством як дарунок Лисенкові з нагоди 35-річного ювілею його творчості для придбання дачі під Києвом. Присутній на ювілейних урочистостях відомий громадський діяч і кооператор Микола Левитський (1859—1936) запропонував прихильникам таланту М. Лисенка відкрити в Києві Музичну школу. Ця думка походила від самого М. Лисенка, який чекав на такі кошти, щоб спрямувати їх на заснування школи, і орендував для неї приміщення в будинку професора-психіатра І. Сікорського на вул. Великій Підвальній (тепер — Ярославів Вал).

У 90-х роках XX ст. інститут пройшов державну атестацію (1999 р.), ліцензування всіх спеціалізацій (1997, 1999, 2001 рр.), акредитацію за третім (1999 р.) та за четвертим рівнем (2002 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2003 р. Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого перейменовано на Київський державний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. З липня 2003 р. університет очолює колишній випускник інституту зі спеціалізації «організація театральної справи», дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор О. І. Безгін.

Факультет кінематографії, з 1995 року став факультетом кінематографії та телебачення. З 2005 року – Інститут екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

Структура Університету:

Інститут екранних мистецтв:

− кафедра кінорежисури та кінодраматургії

− кафедра режисури телебачення

− кафедра звукорежисури

− кафедра кінотелеоператорства

− кафедра кінознавства

− навчально-методичний відділ (кінотелекомплекс)

Факультет театрального мистецтва:

− I кафедра акторського мистецтва та режисури драми

− II кафедра акторського мистецтва та режисури драми

− кафедра акторського мистецтва та режисури театру ляльок

− кафедра театрознавства

− кафедра організації театральної справи

− кафедра хореографії та пластичного виховання

− навчальний театр

Загальноуніверситетські кафедри:

− кафедра сценічної мови

− кафедра музичного виховання

− кафедра філології

− кафедра суспільних наук

Деканат заочного відділення

Загальноуніверситетські структурні підрозділи

Господарський відділ

В штаті Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого серед 180 штатних викладачів — 14 докторів наук, професорів, 20 професорів без наукового ступеня доктора наук, 71 кандидат наук і доцент. Чимало викладачів удостоєні високих почесних звань: 23 народних артистів, 36 заслужених діячів мистецтв, 2 заслужений діяч науки і техніки, 10 заслужених артистів, 13 заслужені працівники культури, 3 заслужених журналісти, 2 заслужених художника, 2 заслужених економіста, 1 заслужений артист АР Кріму. Університет у різні роки закінчили, працювали і зараз працюють 5 академіків, 7 членів-кореспондентів і один почесний дійсний член Академії мистецтв України.

Сьогодні Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого — це потужний високопрофесіональний освітній заклад, в якому здійснюється підготовка кадрів з цілого арсеналу ліцензованих мистецьких спеціальностей і спеціалізацій. Навчально-методична, науково-дослідна, фахова підготовка і виховання майбутніх спеціалістів здійснюється в університеті на двох факультетах — театрального мистецтва та мистецтва кіно і телебачення за денною, вечірньою і заочною формами навчання (по окремих спеціалізаціях).

11. Заснування, діяльність, структура та видатні діячі Київського та Львівського університетів

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (далі - Університет) є провідним вищим навчальним закладом України, національним надбанням освіти, науки і культури, який за результатами своєї діяльності здобув загальнодержавне та міжнародне визнання

Університет має статус самоврядного (автономного) дослідницького державного вищого навчального закладу, який в межах компетенції, наданої законодавством України та цим Статутом, самостійно вирішує питання підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, атестації та розподілу висококваліфікованих фахівців, виховання національно свідомої інтелігенції.

Університет засновано як Імператорський Університет Св. Володимира Указом Імператора 2 листопада 1833 року.

Університет здійснює підготовку, перепідготовку та атестацію фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, науково-педагогічних і наукових кадрів із відривом і без відриву від виробництва.

Університет забезпечує навчання за такими формами, як денна, вечірня, заочна, дистанційна, екстернатна, згідно з напрямами і спеціальностями, що визначаються ліцензією на провадження освітньої діяльності.

Головними завданнями Університету є:

здійснення освітньої діяльності щодо підготовки та перепідготовки фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка відповідає стандартам вищої освіти;

організація та проведення навчального процесу в тісному зв'язку з виконанням науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які забезпечують розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, розв'язання найважливіших проблем соціально-економічного, науково-технічного та суспільно-політичного розвитку держави;

участь у вироблені реалізації державної політики у сфері освіти та науки;

визначення перспектив і напрямів розвитку освіти і науки;

підготовка, перепідготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих у різних галузях економіки;

поширення і впровадження у практику наукових знань;

організація роботи спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів і шкіл-інтернатів;

організація і проведення конференцій, інших наукових та освітніх заходів;

провадження культурно-освітньої діяльності;

створення умов для успадкування та розвитку національних традицій українського народу; створення належних умов охорони здоров'я, праці, відпочинку та оздоровлення працівників, студентів, курсантів, слухачів, ад'юнктів, аспірантів, докторантів, ветеранів Університету;

Університет здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст», «Магістр» і кадрів вищої кваліфікації в аспірантурі та докторантурі. Підготовка та перепідготовка фахівців здійснюється за 12 спеціальностями ОКР «Молодший спеціаліст», 49 напрямами ОКР «Бакалавр», 60 спеціальностями ОКР «Спеціаліст» та 94 спеціальностями ОКР «Магістр». Опановують їх більше 26 тис. студентів. Вищу кваліфікацію в університеті здобувають 1660 аспірантів та близько 130 докторантів. Навчальний процес забезпечують 193 кафедри, близько80% науково-педагогічних працівників мають науковий ступінь доктора та кандидата наук; вчене звання професора та доцента мають понад 50 % викладачів.

В університеті працює 14 факультетів (географічний; економічний; історичний; кібернетики; механіко-математичний; соціології; радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем; психології; фізичний; філософський; хімічний; юридичний; факультет інформаційних технологій; факультет з підготовки іноземних громадян), 8 навчальних інститутів (військовий, високих технологій, геології, журналістики, міжнародних відносин, післядипломної освіти, філології, управління державної охорони), 1 навчально-науковий центр (ННЦ «Інститут біології»), 2 коледжі (геологорозвідувальних технологій та оптико-механічний) та Український фізико-математичний ліцей.

При Київському університеті діє низка допоміжних закладів: Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад імені академіка О. Фоміна, Наукова бібліотека імені М. Максимовича, Канівський природний заповідник, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", Інформаційно-обчислювальний центр, Центр у Київський університет підтримує широкі міжнародні зв'язки з університетами зі всього світу. На сьогоднішній день університет має двосторонні партнерські угоди з 214 зарубіжними освітніми та науковими закладами з 57 країн світу. Для проведення наукової роботи, участі у конференціях, читання лекцій університет щорічно відвідують біля 100 зарубіжних учених і викладачів із 20 країн світу. Щороку у зарубіжні відрядження до 52-58 країн світу виїжджають більше ніж 1000 викладачів, науковців, студентів. Дві третини відряджених у 2013 р. виїжджали за кордон із науковою метою (участь у конференціях, стажування, проведення досліджень).

Видатні особистості університету:

АНТОНОВИЧ Володимир Боніфатійович (1834-1908)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1860 p.), видатний історик, археолог, етнограф, публіцист і громадський діяч, доктор російської історії, ординарний професор, один з ідеологів українського національно-визвольного руху другої половини XIX ст.

БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович (1881-1946)

Патофізіолог, віце-президент Академії наук СРСР, Президент Академії наук Української РСР, директор Інституту експериментальної біології і патології Академії наук Української РСР, директор Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР, академік Академії медичних наук СРСР, академік Академій наук СРСР, Української РСР і Білоруської РСР.

БУЛГАКОВ Михайло Опанасович (1891-1940)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1916 p.), письменник

Остап ВИШНЯ (Губенко Павло Михайлович) (1889-1956)

Навчався в Київському університеті, видатний український письменник-сатирик і гуморист

Глушков Віктор Михайлович (1923-1982)

Визначний учений-кібернетик, професор Київського університету, академік АН УРСР, АН СРСР, віце-президент АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії, Державної премії СРСР (двічі), Державної премії України

ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович (1866-1934)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1890 p.), видатний український історик, громадський діяч, Президент Української Народної Республіки

ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ Митрофан Вікторович (1867-1934)

Випускник Імператорського університету Св. Володимира (1894 p.), відомий історик, археограф, громадський і політичний діяч

Дата добавления: 2015-05-07