Поняття, компетенція та методи судово-психологічної експертизи

Законодавець термін “судова експертиза” врегульовує в ст.1 Закону України "Про судову експертизу" як "дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, слідства чи суду".

Судово-психологічна експертиза — це експертне дослідження, предметом якого є факти, що належать до психічної діяльності людини і мають значення для органів правосуддя.

Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психічні прояви людини, які не виходять за межі норми, тобто не викликають сумнівів в її психічній повноцінності.

Судово-психологічна експертиза спрямована на дослідження змісту і структури індивідуальної свідомості й поведінки людей у процесі здійснення тих чи інших дій або відображення явищ навколишньої дійсності.

За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, які дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічної діяльності й проявів людей, що мають значення для висновків правового характеру.

Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильній оцінці показань свідків, потерпілих, обвинувачених у разі, якщо вони викликають сумніви у своїй достовірності;

неповнолітніх — коли передбачається, що їх показання мають фантастичні нашарування; обвинувачених — коли їхні дії неадекватні їх станам і властивостям.

Широке коло питань, вирішення яких потребує наявності спеціальних психологічних знань, відносить призначення судово-психологічної експертизи до дій, найбільш важливих і досить поширених у практиці судово-слідчої діяльності.

Нині існують широкі можливості у проведенні судово-психологічної експертизи.

До компетенції (основних напрямів) судово-психологічної експертизи можуть належати:

1) встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, які мають ознаки не пов’язаного з психічними захворюваннями відставання (тимчасової затримки) у психічному розвитку, цілком усвідомлювати значення своїх дій і визначення ступеня їх здатності керувати цими діями;

2) встановлення принципової здатності психічно здорових свідків і потерпілих (з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, рівня психічного розвитку) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них правильні показання;

3) встановлення, чи перебував обвинувачений у момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту;

4) встановлення, чи перебував обвинувачений у період, який передував вчиненню злочину, або в момент вчинення злочину, в емоційному стані, який істотно впливає на здатність правильно усвідомлювати явища дійсності, зміст конкретної ситуації і на здатність довільно регулювати свою поведінку (емоційні стани типу великого нервово-психічного напруження);

5) встановлення здатності психічно здорових потерпілих у справах про зґвалтування (передусім неповнолітніх) розуміти характер і значення дій, які застосовані до них, і чинити опір;

6) установлення принципової можливості виникнення у суб’єкта в конкретній ситуації різноманітних психічних станів, які роблять неможливим або істотно утруднюють виконання професійних функцій у галузі управління сучасною технікою; визначення, чи перебував суб’єкт у такому психічному стані в момент вчинення конкретних дій;

встановлення у суб’єкта індивідуально-психологічних особливостей, які не дають змоги виконувати професійні функції на досить високому рівні у разі виникнення несподіваних перешкод у його діяльності, ускладнення ситуації і у зв’язку з цим — підвищення вимог до психологічних можливостей людини;

7) встановлення у суб’єкта індивідуально-психологічних особливостей, здатних істотно впливати на зміст і спрямованість дій у конкретній ситуації;

8) встановлення, чи перебував померлий у період, який передував смерті, у психічному стані, що схилив до самогубства, і, якщо перебував у цьому стані, чим він міг бути викликаний.

Наведений перелік не вичерпує всього кола питань, що можуть виникнути в процесі судочинства. Обставини, з’ясування яких може мати значення для розслідування і судового розгляду, різноманітні й нерідко диктуються конкретною ситуацією.

Спостереження і експеримент – це головні методи, які застосовують у психології і в експертному дослідженні зокрема. Всі інші методи, такі як тести чи анкетування, є лише певними їх видозмінами.

У класичному розумінні спостереження – це метод безпосереднього дослідження. Дослідник спостерігає за явищем, яке його цікавить, не застосовуючи жодних допоміжних пристроїв. Явище досліджується, як правило, в таких умовах, в яких воно, відбувається.

Експеримент – це теж спостереження, проте тут дослідник вправі втручатися в виникнення і перебіг досліджуваних явищ та процесів шляхом створення відповідних умов.

До експериментальних методів дослідження відносять тести. Тест – це пильне спостереження реальної поведінки в стандартних (змодельованих) умовах.

Перші тести застосовували психіатри до психічно хворих, однак уже на початку ХХ ст. вони набули великого поширення і їх стали використовувати в усіх галузях психології.

Перші тести належать Альфреду Біне, в 1905 р. він сконструював метричну шкалу для визначення інтелекту дітей, яка складалася з комплексу тестів.

Кожен комплекс тестів служив для визначення інтелекту, тобто загальних розумових здібностей дітей певного віку. Середню кількість балів, що припадала на певний вік, Біне називав "віком життя", кількість балів, одержаних у процесі тестування, – "розумовим віком".

Маючи ці дані, порівнював вік життя з інтелектуальним віком і в такий спосіб одержував показник, що інформував про рівень інтелектуального розвитку досліджуваної особи.

Окрім тесту на інтелектуальність є ще тести особистості. Найчастіше – це так звані інвентарі особистості у формі анкет з великою кількістю запитань.

Недоліком у такому методі дослідження є те, що піддослідний не завжди готовий сказати всю правду про себе, а тим більше – об’єктивно оцінити особливості своєї поведінки.

Тому результати такого тестування, скоріше, нагадують гіпотезу, яку слід перевіряти в процесі співбесіди.

Окрему групу тестів особистості становлять так звані проективні тести.

Наприклад, тест Роршаха полягає в об’єднанні симетричних плям; у тесті тематичної аперцепції Маррея досліджуваний описує малюнки, на яких зображені різні життєві ситуації; у тесті дерева Коха досліджуваний малює дерева. Ці тести використовують для якісного аналізу і лише незначною мірою для кількісного.

У зв’язку з обмеженістю можливостей статистичного опрацювання вони потребують дуже великого клінічного досвіду дослідника. Можна стверджувати, що в цих тестах мінімальна можливість обману, бо суттєвим є не те, що піддослідний бачить, а що говорить. Попри це, діагностичне значення мають не лише відповіді, але й утримання від них (так звані шоки).

Ще один підвид експериментального дослідження – метод анкетування.

Під анкетою або опитувальником розуміємо комплекс спеціально підібраних запитань, що логічно пов’язані з основною проблемою дослідження, на які піддослідний повинен дати відповідь.

Відмінність між анкетою та опитувальником полягає в тому, що анкета містить більш відкриті і загальні запитання, на які піддослідний дає вільну відповідь цілим реченням, тоді як в опитувальнику запитання більш закриті, а відповіді часто зводяться до чіткого "так" чи "ні".

Ще одна відмінність – у кількості запитань. Анкета здебільшого містить кілька чи кільканадцять запитань, тоді як опитувальник може містити їх кілька сотень (наприклад, в опитувальнику на виявлення психічних порушень WISKAD – 500 запитань).

Про те, що запитуємо в анкеті чи опитувальнику, можемо дізнатися безпосередньо за допомогою методу бесіди чи інтерв’ю. На відміну від бесіди інтерв’ю проводять з чітко визначеною метою.

Такою метою є пізнання психічної активності людини, її внутрішніх та зовнішніх цінностей, а також встановлення психологічного діапазону через опис порушень у поведінці, що спостерігаються у досліджуваного.

Названі методи – це лише основна частина методологічного арсеналу спеціаліста.

Підбір методів для експериментально-психологічного дослідження повинен мати індивідуальний характер відповідно до завдань, що поставлені перед психологом, а також залежно від форми використання спеціальних психологічних знань та виду психологічної експертизи.

Дата добавления: 2015-05-10