Поняття та ознаки психології особи підсудного. Поняття судового допиту, його психологічні основи. Перехресний допит

Підсудний — важливий учасник судового розгляду; особа, яку судять. Вчинення підсудним злочину — це версія обвинувачення. Тут доцільно нагадати про презумпцію невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України).

Під час судового розгляду не можна ставити знак рівності між підсудним і злочинцем. У суді може і повинна перевірятися версія невинуватості підсудного.

Поведінка підсудного у суді обумовлена його індивідуально-психологічними особливостями, ставленням до пред’явленого обвинувачення, оцінкою власних дій (протиправних, аморальних, правомірних).

Важливе значення у плані поведінки має минулий соціальний досвід, перебування у слідчому ізоляторі, наявність судимосте. Поведінка підсудного на суді пов’язана з позицією, що обирається ним.

Обрання позиції обумовлене безліччю чинників, серед яких важливе значення мають:

1) правосвідомість підсудного;

2) вплив умов життя і виховання;

3) ступінь доведеності вини;

4) реальність покарання за вчинене діяння.

Психічна діяльність підсудного перебуває в залежності від його процесуальної ролі у суді, заінтересованості у результатах справи.

Тому поведінка підсудного й обрання ним відповідних позицій обумовлені пануванням оборонної (захисної) домінанти (осередок збудження, що надає поведінці тієї чи іншої спрямованості).

Поведінка підсудного у суді є мінливою. З боку підсудного може виявлятися як активність, так і пасивність.

У процесі судового слідства типовими позиціями підсудного є:

1) відмова від спілкувань (відмова від давання показань);

2) зміна позиції, яку підсудний мав раніше на досудовому слідстві (заяви про те, що до нього застосовувалися методи недозволеного впливу, показання отримані під примусом);

3) стабільне заперечення вини;

4) визнання вини і каяття у вчиненому злочині (визнання вини може характеризуватися і самообмовою з різних мотивів).

Інтереси підсудного диктують необхідність активно здійснювати своє право на захист. У випадку відмови підсудного від спілкування (повідомлення будь-якої інформації) суду необхідно з’ясувати причину такої відмови (психологічний стан особи, змова зі співучасниками, усвідомлення доведеності вини).

Суду необхідно враховувати те, що підсудний перебуває у певному психічному стані.

Найчастіше йдеться про такі стани:

1) фрустрація, коли підсудний не бачить виходу із ситуації, що склалася, у нього наявні труднощі, перешкоди, що виникли на шляху до досягнення мети (об’єктивні чи такі, що сприймаються суб’єктивно).

Стан фрустрації може зовнішньо проявлятися у відмові від спілкування, розпачі, демонстрації безвихідності.

Невід’ємне право підсудного — останнє слово. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом (ст. 319 КПК України).

2) страх як емоція, що виникає у підсудного при загрозі його існуванню, зміні життєдіяльності, покаранню (джерело небезпеки може бути дійсним чи уявним).

У підсудного можуть виявлятися різні види страху (тривога, страх, переляк, фобії, жах тощо);

3) стрес у підсудного виникає у відповідь на різні екстремальні впливи. Стрес охоплює широке коло психологічних станів людини.

У психології розрізняють фізіологічний та психологічний (останній поділяється на інформаційний і емоційний) стрес.

Виникненню стану стресу у підсудного можуть сприяти різні причини: повідомлення нової інформації на судовому засіданні тими або іншими учасниками; неадекватна поведінка інших учасників, реакція присутніх у залі, звертання до підсудного.

Виникнення у підсудного психологічних станів пов’язане зі ступенем впливу на нього у суді, з рівнем його толерантності (стійкістю до реагування на який-небудь несприятливий чинник).

Психологічний вплив на підсудного справляє сама процедура судового засідання, реагування присутніх на його слова, відповіді, дії, поведінку.

Найбільш поширеною процесуальною дією під час судового слідства є допит. Допит у суді — це складний процес спілкування між особами, які беруть у ньому участь. Таке спілкування здійснюється гласно, відкрито.

У психологічному плані допит є інформаційно-психологічним спілкуванням осіб. Це — процес обміну інформацією, процес взаємодії, взаємосприйняття учасників.

Допит у суді має певні особливості. Як такі можуть бути названі:

1) розширене коло учасників судового допиту;

2) ускладнений інформаційний обмін між учасниками допиту;

3) особлива роль судді як регулятора інформаційного обміну;

4) повторюваність показань, що повідомляються (повторне відтворення);

5) змагальний характер судового допиту;

6) складність рефлексивного управління учасниками судового допиту;

7) гласність, відкритість; допит веде не одна особа, а ряд учасників процесу;

8) ті, що допитують, як правило, попередньо ознайомилися з раніше даними на досудовому слідстві показаннями.

Допит у суді складається з двох основних частин:

1) вільної розповіді допитуваного;

2) відповідей допитуваного на запитання суддів (судді), обвинувача, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, захисника, підсудного.

Такий порядок є оптимальним, оскільки вільна розповідь сприяє повному відтворенню обставин, дає змогу послідовно викладати певні відомості. Коли допитуваний не може вільно повідомити про обставини справи, допит проходить лише у формі постановки запитань.

Під час судового допиту постановка навідних (таких, що містять елементи сугестії) запитань є неприпустимою. Такі запитання повинні бути усунуті суддею.

Усуваються також запитання, що не стосуються справи; ті, що викривають свідка або потерпілого у вчиненні злочину та їх компрометують; ті, що стосуються інтимного боку життя допитуваного (якщо це безпосередньо не стосується з’ясування обставин злочину).

Запитання допитуваному мають бути короткими і конкретними. Завдання судді — аналізувати всі запитання учасників судового розгляду, виявляти й усувати певні типи запитань (заборонені запитання).

У цьому виявляється регулятивна функція судді у тактиці судового допиту. Саме суддя виступає регулятором інформаційної взаємодії учасників процесу.

Під час допиту підсудного, свідка, потерпілого учасниками судового розгляду судді мають право ставити їм запитання лише для уточнення і доповнення відповідей (ст. 300, 303, 308 КПК України). Такі умови постановки допитуваним запитань суддями спрямовані на охорону процесуальних прав допитуваних, яких у цьому разі є кілька, і переслідують вони різні цілі.

Складним видом судового допиту є перехресний допит, який невідомий досудовому слідству. Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту.

У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі.

Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з’ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб.

Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України).

Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного.

Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Необхідно зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі негативні риси:

1) спостерігається різне процесуальне становище учасників судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбувається різна оцінка доказів;

2) зростає небезпека добросовісної помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.);

3) учасники допиту ставлять заборонені запитання допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво вичленувати в процесі спілкування;

4) здійснюється постановка однотипних запитань, повторення однакових запитань кілька разів;

5) особи, що допитують, використовують різну тактику (переслідування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).

Дата добавления: 2015-05-10