Культура і цивілізація. Криза сучасної культури

Філософія історії і спрямованість історичного процесу. Поняття і предмет філософії історії.

Уся філософія – це філософія історії. Поняття філософії історії існує більше 200р., але точне визначення змісту немає. Філософія історії це сфера філософського знання про загальність і сутність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства. Поняття “філософії історії” запровадив у науковий обіг Вольтер у праці в 1765р. “філософії історії”. Вольтер намагався покласти край такій історії яка була систематизована ним. Вкладом як власних так і чужих свідчень, некритичних оповідок, неймовірних байок. Вольтер стверджує, що це тип філософії не може серйозно сприймати жодний критичний розум, і що треба сконцентруватися на дослідженні історії ремесел і мистецтва, манер і звичаїв, тобто соціально-економічних культурних явищ. І ось такій сформованій історії він дав назву – філософія історії. Гегель розглядає історію з своїх ідеалістичних поглядів. У філософії Гегеля основним предметом філософії історії є дух у процесі розвитку – праця “Філософія історії”. Гегель полюбляє тріаду: теза, антитеза, синтез. Він виділяє три основні тези об’єктивного руху історичного розвитку: східна – Китай, Індія, Персія – для цієї фази характерна свобода, де вона належить одному деспоту; грецько-римська – свобода визначена за декількома в аристократів, і багатьма в демократів; німецька – вільні всі. Гегель як і Вольтер був історіографом. Розглядав: первісна історіографія; рефлективна історіографія – особливість у тому що виклад матеріалу не пов’язаний з участю історика і подіях які він описує; філософська історіографія – вона розглядає історію мислення. Гегель за те що філософія історії розглядала історію такою якою вона є насправді; вивчати факти і події, не допускати бездоказових(апріорних) домислів. Філософія історії абстрагується від конкретних суспільних явищ, піддає своєрідному синтезу все людство, виділяючи в цьому певні загальні закономірності, риси і властивості характерні конкретним соціальним організаціям, які виявляються залежно від історичних обставин, конкретної ситуації та природних умов.

Цивілізація виражає людський прогрес в цілому все те що досягнуто на відміну від тварин, все те що додала людина до природи. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу. З точки зору філософії цивілізацію можна визначити як технологічну характеристику історично-визначеного типу суспільства як матеріально-технічний базис культури. Від періоду І світової війни веде свій початок тема кризи культури у філософії. Криза в багатьох випадках виявила своє безсилля перед загрозою скочування до варварства і нігілізму і всезагальної жорстокості. Виникає питання чому культура не в змозі попередити плани світових війн, економічні катастрофи, тероризм. Узагальнюючи філософські пошуки можна сформулювати такі головні суперечності: культура і цивілізація – для цивілізації як стадії виродження культури характерне планування інтелекту без душі і серця; символізм і життєвість; підроблювальність, штучність і природність. Культура є штучний світ створений людиною. Культура формує людину і в той же час відриває людину від природи. Людині загрожує втрата бувалої природності.

Дата добавления: 2015-05-07