Філософія релігії

Із історії розвитку науки. Поняття науки.

Передісторія науки сягає своїм корінням у далеке минуле. Становлення її було пов’язане із таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різноманітних видах практичної діяльності. Історично першим способом була організація математичного знання, так звана практична математика Стар. Єгипту і Месопотамії. Характеристику науки вперше в Греції дав Аристотель: він створює науку, як особливу форму знання і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності.

Відродження: звільняється від релігійного тиску, є самостійною, зробила такі відкриття, які не можливо заперечити навіть зараз.

Новий час у 18ст в період нового часу завершився процес відокремлення від єдиного наукового знання таких важливих галузей природничих наук: як фізика, хімія, математика, біологія та ін.

На межі 18 і 19 ст. під впливом Франц. бурж. рев. зародилася нова концепція, яка нерозривно пов’язала прогрес науки із сусп. прогресом. Все сприймається як одне ціле.

Промислова революція призводить до розвитку капіталізму і виникнення науки нового типу – наука стає безпосередньо виробничою силою. Таке перетворення відбувається шляхом удосконалення методів виробництва, пошуку та використання нових джерел енергії і створення штучних матеріалів, вдосконалення транспорту, скорочення часу перевезень людей та вантажів, зростання врожайності с/г культур тощо.

В розвитку науки виділяють три основні періоди: 1. переважно особистісно світоглядна орієнтація науки (від її виникнення до Галілея і Ньютона). Формується світогляд людини, її розуміння світу, і місце її в ньому, будову світу. 2. переважно технологічна матеріально-виробнича орієнтація (17 до сучасності). Техніка стає певною силою знання і залежить від наукових досліджень. 3. орієнтація на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу особистості (це і є сучасний етап). Переважає духовний потенціал.

Якщо розвиток виробництва в 19 ст. здійснювався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед і за рахунок вдосконалення самої людини.

Наука – це діяльність людини по виробленню, систематизації і перевірці знань. Науковим є всяке знання, а лише добре перевірене і обґрунтоване.

Релігія – суспільно-культурне явище, суть якого окреслює ставлення людини до сфери сакрального (святого). Складається із вірувань (міфи, догмати, культи, обряди).

Основні елементи релігії:

1.Релігійна свідомість – система релігійних ідей, понять, принципів, концепцій, сенсом і значенням яких є віра в надприродне. Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний і буденний.

Теоретичний рівень – на цьому рівні релігійна свідомість охоплює упорядковане вчення про Бога, світ, природу і суспільство, релігійно-етичні, -політичні,

-естетичні концепції. Найважливішою і першою складовою є систематизоване віровчення (релігійні тексти).

Святе письмо – це основа теоретичного рівня, релігійних поглядів, релігійного світорозуміння є невід’ємним елементом свідомості віруючого. На цьому рівні релігійна свідомість має такі властивості: символізм, релігійна лексика, алегорійність, емоційність – чуттєве ставлення до святих речей, діалогічність.

2.Буденний рівень – охоплює почуття, звички, традиції пов’язані з вірою в надприродне, зміст яких є відображенням умов життя людини. Культ – це своєрідна драматизація релігійної відправи. Культові дії – це конкретні акти релігійної активності віруючих, засобами якої є релігійне богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Характерною є і специфіка предметного забезпечення: культові будівлі, предмети. Мають місце предмети релігійного мистецтва архітектури, малярства, хору, музики.

Дата добавления: 2015-05-07