Бенефіцій – будь-яка пільга у Стародавньому Римі

Біблія – збірка християнських та іудейських священних книг (12 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.). Складається з двох великих частин: Старого і Нового Заповіту.

Барди –народні співаки кельтських племен. Відомі римлянам ще з 2 ст. до н.е.

Архонти – дев’ять вищих урядових осіб у Афінах. Очолював архон-тів архонт-епонім. Архонт-басилей вирішував релігійні питання, архонт-полемарх командував військом. Шість інших архонтів-фесмофетів мали суддівські повноваження.

Аріанство – релігійне вчення, прихильники якого вважали, що Ісус Христос був не Богом, а посередником між Богом і людьми.

Верхнє місто, фортеця.

Акінак – короткий меч довжиною 40 – 60см., зброя давніх персів і скіфів.

Агностики – захисники ранньохристиянського вчення та моралі.

Агора – народні збори давніх греків, а також назва площі, на якій вони проходили.

Австралопітек – викопні гоміноїди-троглодіти, здатні до двоногого прямоходіння. Жили 5 – 1 млн. років тому.

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Автокефалія – самоврядування; адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли на території східної частини Римської імперії та суміжних з нею держав. У 4 ст. в результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії з’явилися чотири такі церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська.

Акрополь – укріплена частина давньогрецького міста; так зване

Анімізм -віра в існування в тілі людини її двійника – душі, від якої залежить її життя, фізіологічний і психологічний стан.

Антропогенез – 1) процес еволюційного формування людини; 2) розділ антропології, що вивчає походження людини.

Апокрифи – твори іудейської та ранньохристиянської літератури, що не включені до біблійного канонічного тексту.

Ареал – зона поширення видів тварин, рослин, корисних копа­лин, мов, діалектів тощо.

Ареопаг – від грецького “пагорб Арея”. Рада родової знаті в Афі-

нах. Як орган управління, слідкував за виконанням законів та здійснював суд за карні злочини. З часом втратив своє значення. Пер. зн.: зібрання старійшин, авторитетних персон для вирішення важливих питань.

Аристократія – найбільш привілейований стан або найвища родова знать у рабовласницьких і феодальних суспільствах, а також форма державного правління, за якої аристократія належить уся повнота влади в країні; на сучасному етапі – узагальнююча назва представників панівних класів і станів, а також духовної еліти суспільства.

Басілей – правитель селища мікенського періоду; за Гомером – голова союзу племен.

Дата добавления: 2015-05-10