Характеристика принципів виховання

Принцип народності у вихованні. Народність у вихованні передбачає єдність загальнолюдського та національного: національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості народів, що населяють Україну; усвідомлення особливостей і основних екологічних проблем; розуміння основних структур державної влади, її зовнішньої і внутрішньої політики; осмислення світу як системи держав, які повинні мирно співіснувати в умовах інтелектуальної свободи, високих моральних ідеалів, пріоритету загальнолюдських цінностей.

В.О.Сухомлинський зазначав, що народна педагогіка – це втілення духовного життя народу. Пріоритетними видами діяльності та їх організація відбувається відповідно до регіональних та місцевих умов, інтересів вихованців, їхнього досвіду. Змістом цих видів діяльності є рідна мова, народні традиції, звичаї, мистецтво, національно-етнічна обрядовість.

Принцип цілеспрямованості у вихованні. Педагогічний процес повинен бути цілеспрямованим, що знаходить свій вияв у таких положеннях: - підпорядкованість всієї виховної роботи загальній меті виховання; - нетерпимість стихійності у вихованні; - наявність перспективи; проектування рівня вихованості вихованця відповідно до запланованої мети. Добре продумана мета виховання надає педагогічному процесу цілеспрямованості, свідомості і творчого характеру, попереджує стихійність у діях вихователя і вихованця. У постановці мети для кожного вихованця вихователь виходить із загальної мети виховання. Проектуючи особистість, вихователь прагне зробити загальну мету і завдання виховання власними цілями і завданнями кожного вихованця. Розуміючи під метою виховання програму людської особистості, А.С.Макаренко підкреслював. Що програма має велике значення в житті людини. Чекання завтрашньої радості, відчуття свого росту і руху вперед викликають у дитини підйом духовних і фізичних сил, наповнюють її життя суспільним і особистісно значимим змістом. На основі перспективних прагнень особистості в її свідомості моделюється зразок-орієнтир, якому вона прагне наслідувати в реальних життєвих ситуаціях. Зовнішній вплив ефективний тоді, коли він знаходить свій відгук у свідомості вихованця, викликає бажання сприйняти і соціальні установки і цінності, які йому пропонують, без чого вони не можуть перетворитись у переконання. Вихованець реалізує соціальну реальність через призму особистих і соціальних інтересів. Моделюючи «проект» - педагог конкретизує його в змісті, методах, формах з врахуванням особливостей розвитку вихованця і колективу. Успіх буде залежати від того, наскільки вихователю вдасться надати діяльності дітей цілеспрямованого характеру. Виховна робота повинна бути не просто сумою окремих заходів і методичних прийомів, а стати систематичним, цілеспрямованим процесом керівництва життям дітей, формування їх в цілому.

Зв'язок з життям, працею, активною діяльністю дітей.

Виховання передбачає цілеспрямоване формування відносин і зв’язків вихованця із соціальним середовищем, а зв’язки проявляються і формуються в діяльності. Але тільки в тому випадку діяльність формує необхідні відношення, коли вона пов’язана із працею, життям. Тому виховання слід здійснювати не в штучних, ізольованих умовах, а в природній обстановці, не повинно закінчуватись у стінах школи. Зв'язок виховання з життям означає внесення цілеспрямованості у формуючий вплив життя на дітей через організацію їх діяльності, поведінки і відношень, через формування їх внутрішньої позиції і положення в соціумі. Вихованці прагнуть до діяльності, бо вона створює умови для самовиявлення, самоствердження. Пасивність, бездіяльність – чужі природі дитини. Важливо забезпечити участь дітей у перетворенні навколишнього світу. Даний принцип реалізується через:

- Свідоме сприйняття норм, правил, ідей, які застосовуються у навчально-виховному закладі і які повинні бути переконливими для учнів, підкріплюватись життєвими, історичними і сучасними фактами і прикладами;

- Розкриття шляхом наведення конкретних прикладів добросовісного ставлення до праці;

- Огранізацію такої діяльності учнів, при якій вони на власному досвіді переконувалися б у значимості праці, були активними учасниками життя школи;

- Організацію праці на загальну користь;

- Постійне оновлення змісту і методик у вихованні у відповідності з вимогами життя;

- Бережливе ставлення до результатів праці, повагу до людей праці;

- Виховання цивілізованого господаря, який вміє жити в епоху ринкових відносин.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Колектив дає багатство і багатоманіття людських відносин, морально-психологічну повноту життя, можливості повноцінної реалізації особистих якостей кожного. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими та молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові). А.С.Макаренко обґрунтовував принцип паралельної дії (вихователь впливає на колектив, а колектив на окремого його члена). В.О.Сухомлинський наголошував, що важливого значення у боротьбі за вдосконалення моральних відносин має мудра влада педагога над дитиною. Безпосередній вплив вихователя на душу вихованця так само необхідний, як і виховна сила колективу.

Виховання в колективі - основний шлях подолання моральних аномалій у поведінці учнів, оскільки колектив є сферою вираження учнем самого себе, засобом розвитку у кожного учня громадянського сумління, відповідальності за себе, інших. Успіх реалізації даного принципи реалізується, коли наявні такі засоби: - включення кожного учня в громадсько-корисну працю; -позитивний приклад, взірець для наслідування; - критика і самокритика; - здорова громадська думка.

Основні вимоги цього принципу:

- Висування перед колективом чітких перспектив.

- Вміле керування розвитком колективу, своєчасне розв’язання проблем, які можуть виникати в процесі розвитку.

- Забезпечення гармонії взаємин між особистістю і колективом.

- Створення активу серед вихованців.

- Всіляка підтримка та заохочення ініціативи колективу та її закріплення як традиції.

- Тісний зв'язок життя колективу з життям школи та країни.

- Вміння обережно зачіпати і водночас не втручатися в крихку і тендітну сферу стосунків між вихованцями у колективі.

Поєднання поваги до особистості з вимогливістю до неї. Повага до людини –це гуманне ставлення до неї, воно лежить в основі взаємин між вихователем і вихованцями і вимагає від учителя душевної щедрості, любові до дітей, відданості справі. Відомою є формула А.С.Макаренка: «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї». Принцип реалізується у відношеннях між вчителем і учнями, між колективом учителів і колективом вихованців, між самими учнями. Суб’єктом вимоги може бути колектив вчителів, колектив учнів, окремий учень, який вимагає від свого товариша і від самого себе. Педагогічна вимогливість полягає в тому, щоб схвалювати і стимулювати, або припиняти чи гальмувати певні вчинки. Як форма педагогічного впливу педагогічні вимоги можуть бути прямими і непрямими, непрямі позитивні (прохання, довіра, схвалення), нейтральні (порада, гра, натяк, умовна вимога), негативні (недовіра, засудження).

Вимогливість і повага – єдині, відносини між вчителем і учнем повинні характеризуватись взаємною повагою, згодою, доброзичливістю, сердечністю і дружелюбністю, чуйним і довірливим ставленням.

Вимоги вчителя стають ефективними тоді, коли опираються на здорову громадську думку і підтримуються нею. Здорова громадська думка характеризує колектив, який сам вміє вимагати. Тобто стає суб’єктом виховання.

Вимога немає нічого спільного з криком, моралізаторством, погрозами. Опора на позитивне в особистості провідна настанова діяльності вчителя. Не оголошувати дитячі пустощі, неуважність зумисним порушенням порядку, а виправляти їх належним чином і спрямовувати у правильне русло. Прагнення бути хорошим - основна закономірність становлення дитини як особистості. Ця вимога характерна до організації всього життя дітей, створення здорових відносин у колективі.

Правила реалізації даного принципу найбільш повно розкрито у творах В.О.Сухомлинського:

- Утвердження людини найвищою соціальною цінністю;

- Прагнення задовольнити різноманітні потреби людини;

- Виховання в дітей моральної культури, загальнолюдських норм поведінки;

- Уміння педагога цінувати дитячу довіру, оберігати беззахисність дитини, бути для неї прикладом добра і справедливості.

- Виховання людяності і доброти, формування гуманних норм і правил етикету.

Поступовість, послідовність, систематичність виховних впливів.

Ефективність виховного процесу великою мірою залежить від того, наскільки послідовно здійснюються наступність і безперервність педагогічних впливів на учнів, в системі формується світогляд, переконання, ідеали, інтереси, морально-вольові риси, навички і звички правильно орієнтованої поведінки. Рівень розвитку тих чи інших якостей у дітей різний, тому реалізація даного принципу передбачає послідовність, узгодженість, систематичність, планомірність педагогічних впливів, підпорядкованість меті, принципам, завданням, змістові, формам і методам виховної діяльності взагалі. У вихованні потрібно опиратись на набутий учнями життєвий досвід, закріплювати його в уміннях, навичках і звичках правильної поведінки і традиціях. Важливо забезпечити наступність у роботі, вимогах вчителів початкової школи та класних керівників в основній школі.

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю вихованців. Виховання соціально активної особистості вимагає такої організації виховного процесу, яка, з одного боку, спирається на розвиток ініціативи і самодіяльності вихованців, а з другого, передбачає цілеспрямований виховний вплив вчителя. Діяльність учнів не додаток до виховання, а його основа. У різноманітних видах діяльності учнів – трудовій, пізнавальній, спортивній, художньо-творчій виявляється соціальна активність, розвивається їх ініціатива. Стимулюючи розвиток творчих самодіяльних начал, вчитель добивається того, щоб у поведінці кожного учня органічно поєднувались слово і діло, щоб кожен розумів відповідальність за точно визначену справу, її кінцеві результати. Самі учні повинні бути організаторами планування справ, усвідомлювати їх результати, значення. Ефективними є використання методу проектів, КТС, схвалення активності та ініціативи вихованців.

Ефективність у реалізації цього принципу можлива за реалізації таких правил

- Формування широкого кругозору в учнів;

- Створення у вихованців позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність;

- Вироблення мотивації діяльності;

- Зацікавлення вихованців результатами своєї праці;

- Перетворення вихованців у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності колективу;

- Визначення конкретних цілей і завдань виховного процесу, кожної виховної справи;

- Надання особистісного смислу і конкретного змісту діяльності вихованців;

- Спонукання вихованців до правильної самооцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу самоконтролю та потреби самовдосконалення.

Взаємозв’язок всіх сторін виховання. Комплексний підхід у вихованні. Грунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи; нерозривність знань, переконань і справи; цілеспрямована організація всіх видів діяльності учнів; постійна перевірка і корекція результатів виховання. Наголошуючи на важливості та необхідності дотримання цього принципу, В.Сухомлинський писав, що не можна вилучати із системи виховання жодний аспект. Упустивши щось одне – виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці – вже не вдасться вирішити інші завдання.

Єдність свідомості та поведінки. Поведінка людини – це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості – складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприятливості до будь-яких негативних впливів, готовності боротися з ними.

Принцип суб’єкт-суб’єктного характеру виховних взаємин. Перетворення вихованців в активних і зацікавлених суб’єктів власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності вихованців у формуванні та постійному самовихованні особистості має стати наріжним каменем виховання. Ці взаємини є основою гуманістичної парадигми виховання в національній системі виховання.

На думку В.О.Сухомлинського, природа міжособистісних стосунків досить складна, тому головним завданням навчально-виховного процесу є наповнення цих взаємин реальним змістом, метою і спільною діяльністю. Вихователів і вихователів повинна об’єднувати духовна єдність.

Вихователь покликаний творчо розвивати особистість вихованця, формувати яскраву індивідуальність. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості вихованця – суб’єкта самовиховання, який має стати вихователем для себе. Таке виховання ґрунтується на повазі до людської індивідуальності, на визнанні права людини бути такою, якою вона є, наданні їй можливості творчого самовдосконалення. Особливе значення надається не тільки опануванню певною спеціальністю, а й вихованню на засадах професійних. Національних і загальнолюдських цінностей і, відповідно, формуванню у вихованців високих моральних рис, які є основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки.

Основні вимоги цього принципу:

- Визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;

- Визнання вихованця повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника самовиховання;

- Цілеспрямоване формування мотивації самовдосконалення;

- Чітке визначення цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;

- Прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, ознайомлення їх з ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;

- Максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців.

- Орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття його таким, яким він є, пошана до його особистості.

Принцип диференційованого та індивідуального підходів у вихованні.

Вихователь, враховуючи індивідуально-психологічні особливості вихованців, може і повинен застосовувати різноманітні форми і методи виховної взаємодії. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, - писав К.Д.Ушинський, - якою вона є насправді, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма буденними потребами і з усіма великими духовними вимогами… Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, - а засоби ці величезні».

Дитина формує себе ізсередини, зазначав С.Френе, і цей процес суворо індивідуальний.

Основні положення цього принципу:

- Організація колективної діяльності з урахуванням особливостей психології колективу і психіки особистості відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук, інструкцій, особливостей і змісту конкретної діяльності.

- Диференціація змістового компоненту виховного процесу з огляду як на колективні, так і індивідуальні потреби вихованців.

- Всебічне вивчення і знання індивідуально-психічних особливостей вихованців та їх урахування під час організації та проведення колективної та індивідуальної виховної роботи;

- Оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи;

- Широке залучення вихованців до самовиховання;

- Надання переваги таким методам виховання, які спираються на педагогіку співробітництва;

- Знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ у колективі під час здійснення навчально-виховного процесу й уміле керування ними у виховних цілях;

- Педагогічний аналіз результатів виховання з наступним коригуванням.

Дата добавления: 2015-05-10