Лідер та стилі керівництва. Соціальна роль та соціальний статус

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер — це член групи, який здійснює керівництво; це особистість, яка користується визнанням та авторите­том у групі й за якою група визнає право приймати рішення у зна­чущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й ре­гулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його ви­сокі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інте­ресах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, ко­ли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і най­повніше виявляє психологічний потенціал групи.

Можна виділити типи лідерів в залежності від характеру діяльності(універсальний лідер, ситуативний лідер), від її змісту(лідер-натхненник, лідер-виконавець), а також стилі керівництва:

1. Авторітарний. Керівник з таким стилем не бажає прислухатися до думок інших, приймає рішення одноосібно,враховує,що підлеглі повинні виконувати його розпорядження точно і своєчасно.

2. Демократичний. Винесення важливих проблем і рішень на обговорення колектива, врахування думок; лише окремі випадки вирішуються адміністративними заходами впливу на підлеглих.

3. Потуральний. Керівник такого типу не достатньо турбується про організацію колектива, його справи. Керівник нерішучий, йому важко давати розпорядження, він не вміє встановлювати контакти, в спілкуванні з підлеглими не достатньо поважності, діловитості.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядко­вані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв'язувати поставлені завдан­ня. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпо­рядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важли­во вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руй­нуванню та розпаду.

Для більш точної характеристики місця кожної людини в структурі внутрішньогрупових стосунків психологи користуються поняттями «позиція», «статус», «внітрішня установка» та «роль».

Позиція – це поняття,яке позначає офіційне місце людини в тій чи іншій підсистемі стосунків. Вона визначається зв'язками цієї людини з іншими членами групи. Від позиції, яку посідає людина в групі, залежить ступінь її потенціального впливу на вчинки інших членів групи. Коли про школяра, наприклад, кажуть, що він посідає визначену позицію, то цим підкреслюється його офіційне, посадове становище в класі (голова ради, староста).

Якщо про учня говорять, що він має високий статус, то під цим мається на увазі, що цей школяр користується визнанням і авторитетом серед товаришів, викликає довіру до себе та здатний істотно психологічно вплинути на членів групи.

Статус – це реальна соціально-психологічна характеристика місця індивіда в системі внутрішньогрупових стосунків, ступінь реальної авторитетності для інших учасників. Статус – це положення людини в системі міжособистісних взаємин, яке визначає її права, обов'язки та привилегії. В кожній групі її члени займають певні соціальні статуси. У різних спільностях одна й сама людина може мати різний статус: в одній вищій, в іншій – нижчий. І в кожній з них її поведінка повинна узгоджуватися з її статусом. Індивід краще почувається в групі, де її статус вищий.

Розрізняють статуси:

- лідер, - непопулярна особа,

- референтна особа, - ізольовані (відвергнуті) – уникають спілкування

- популярна особа,

Внутрішня установка – це особисте, суб'єктивне сприймання нею свого власного статусу, те, як вона оцінює своє реальне становище, свій авторитет і ступінь впливу на інших членів групи. Реальний статус і його сприймання людиною можуть збігатися або розходитися. Наприклад, школяр, який вважає, що товариші у класі його поважають, насправді може мати посередній і навіть низький статус, а учень, який думає, що його авторитет у класі низький, навпаки, може користуватися великим впливом на товарищів.

Соціальна роль визначається як такий нормативно заданий зразок поведінки, який колективно схвалюється та очікується від людини, що посідає в групі певну позицію. Діапозон та кількість ролей, які виконує людина, залежать від тих соціальних груп, видів діяльності, системою відносин, в які вона включена, її потребами та інтересами. Розрізняють ролі:

1. соціальні, визначені місцем людини в системі суспільних відносин(професійні, вікові ролі),

2. міжособистісні, які визначають місцем людини в системі міжособистісних стосунків(лідер, ізолянт, ізгой),

3. офіційні (юридично зафіксовані),

4. неофіційні (стихійні),

5. актуальні, що реалізуються в певний момент,

6. латентні, які не виявляються на певному етапі.

Роль може визначатися офіційною посадою, може обиратися самим членом групи (наприклад, роль лідера, блазня). Увійшовши в певну роль, людина поступово звикає до неї, і самі члени групи починають чекати від неї поведінки, відповідної заданій або вибраній ролі. Прийнята на себе роль багато в чому визначає сприймання та оцінку людини в системі внутрішньогрупових стосунків. Вона сприймається як специфічна або професійна поведінка (лікар, вчитель); за віком (дитина, дорослий). Кожна людина може виконувати в житті кілька ролей залежно від ситуації, в якій перебуває (наприклад, чоловік вдома - батько, на виробництві - керівник, в транспорті – пасажир, у лікарні – пацієнт, в театрі – глядач, у магазині - покупець).

Дата добавления: 2015-05-10