Поняття, суть і принципи державного регулювання сільського господарства

Розділ XXIII ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Частина третя АГРАРНІ ЗОВНІШНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Перехід до ринкових відносин і ефективне функ­ціонування ринкового механізму можливі лише за умов відмови від комавдно-адміністративної системи управління. Це, в свою чергу, викликає необхідність змін у методо­логічних і практичних підходах до способів впливу на організацію виробничих процесів. Йдеться, насамперед, про перехід від управління ними з боку держави та її органів і застосування методів прямого впливу на об'єкти уп­равління до регулювання цими процесами.

Межі державного регулювання, його зміст, мета і прин­ципи перебувають у повній залежності від пануючих нині в нашому суспільстві економічних відносин, а також ха­рактеру соціально-політичного устрою. Державне регулю­вання господарським комплексом України в цілому і окре­мими сферами та галузями — об'єктивна необхідність. Вона набуває нових рис і особливостей порівняно з уп­равлінням сільським господарством, що виявляється в са­моврядуванні, підприємництві, ініціативі та інших основ­них атрибутах ринку.

2. Державне регулювання, як і управління, — це зав­жди упорядковуюча і організуюча діяльність. Однак дер­жавне регулювання надає суб'єктам можливість вибору ба­жаного і вигідного для них варіанта поведінки, чого не передбачає управління. Державне регулювання спрямоване на об'єднання і. координацію" зусиль людей, державних органів^ підприємств різних форм власності^ для^видяпення завдань політичного,_.еконошчнрго,науково-технічного^^^ соціального характеру. Державв[е_ реі^ювмшя_^Б__також^ засобом реалізаци_завдань_ і^ ^такщй'^ваїнської правової" держави, втіленням у життя її економічної політики. Дер­жавне регулювання виступає також як засіб, шо забез­печує кооперацію праці, яка є необхідним і невід'ємним елементом процесу суспільного виробництва. Характерним прикладом у цьому відношенні може бути АПК України.

Отже, державне регулювання можна розглядати і як організаційно-економічну, і як політичну правові категорії. Вони, звісна річ, тісно переплітаються. Особливо чітко це виявляється у виконавчій діяльності, пов'язаній з впро­вадженням у життя законів і підзаконних актів. Держава через відповідні органи в процесі регулювання різних сфер і галузей господарського комплексу виконує широкий спектр економічних, політичних, соціально-культурних та інших функцій, використовуючи для цього правовий механізм.

Постійна турбота про розширення ємності аграрного ринку за світовою практикою є однією з прерогатив держа­ви. Отже, в регулюванні ринкових відносин полягає одна з функцій Української держави.

Державно-правове регулювання сільського господарства проводиться з урахуванням повноважень законодавчої та виконавчої влади, визначених Конституцією України. На ці державні органи повною мірою поширюється чинність ст. 19 Конституції, згідно з якою державні органи і відпо­відні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти­туцією та законами України.

Державному регулюванню відносин у сфері сільського господарства, як і АПК в цілому, притаманна низка за­гальних характерних ознак. Передовсім їм властивий дер­жавно-правовий характер регулювання. В його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси Української держави, громадян і суспільства в цілому. Дані функції регулювання здійснюються відповідними суб'єктами, що створюються державою (органи, які здійснюють функції державного регулювання у сфері сільського господарства). Ці суб'єкти діють за дорученням держави і наділені необ­хідними повноваженнями. Функціонують вони в рамках, встановлених для них державою у відповідних законодав­чих актах. А всі провідні варіанти регулятивного впливу і зв'язків опосередковуються правом.

3. Українська держава, виражаючи інтереси всього наро­ду, об'єктивно зацікавлена в максимально ефективному функціонуванні АПК, центральною ланкою якого є сільське господарство. В державному регулюванні вияв­ляється внутрішня функція держави. Адже в умовах фор­мування ринкових відносин, а також із їх встановленням лише держава може забезпечити раціональне використання земель, гарантувати розвиток підприємництва, виробницт­во необхідної суспільству продукції, рівність усіх форм власності й господарювання, паритетність цін на сільсько­господарську і промислову продукцію тощо. Відповідно, внутрішня регулятивна функція держави набуває першо­чергового значення. Державне регулювання здійснюється в ряді випадків через координацію діяльності партнерів сільського господарства. При цьому враховуються насампе­ред інтереси людей, а також загальнодержавні інтереси, оскільки в правовій демократичній державі вона існує для кожного її громадянина. Нині, в умовах становлення рин­кових відносин, у зв'язку з проведенням роздержавлення і приватизації власності в сільському господарстві та АПК, суттєвим є врахування інтересів працівників АПК в зако­нодавчих і нормативних актах, що регламентують ці про­цеси. Важливою підоймою державного регулювання тепер є демонополізація в промисловості, яка виробляє засоби ви­робництва для сільського господарства і АПК. Це, в свою чергу, сприятиме розвиткові конкуренції та зниженню цін на сільськогосподарську техніку.

Сільське господарство в розвинених країнах є найбільш регульованою сферою економіки. Державне регулювання здійснюється з використанням також ринкових механізмівГ До^таюїх_віднюсять:.ціни, субсидії, пільгове кредитування та страхування^_^1I^датковI пільги, підтримку сільськргос^ подарського експорту і стримування імпорту, якщо він зачіпає інтереси власного товаровиробника. Завдяки цьому у розвинених країнах національне сільське господарство одержує від держави до половини, а в деяких країнах — більше половини своїх прибутків'.

Із встановленням і зміцненням ринкових відносин в Ук­раїні державне регулювання набуде нового змісту. Його дія буде спрямована на підтримання у певному режимі грошо­во-фінансової системи, валютного курсу; регулювання ви­трат держави і життєвого рівня населення; регулювання соціальної інфраструктури (охорона здоров'я, освіта і т. ін.); регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; регу­лювання на макрорівні структури виробництва; розроблен­ня організаційно-економічних заходів щодо охорони навко­лишнього середовища тощо².

4. Державне регулювання у сфері сільського господарст­ва і АПК в цілому "необхідне щонайперше лдя_тога>_аби, організувати неперервний "ланцюг" м^кгалузевих^ідносин із метою одержання спільного кінцевого продукту діяльності та доведення його до споживача. Його зміст полягає в регулятивному впливі на відповідні об'єкти.

Державне регулювання має за мету досягнення сіль­ським господарством максимальної ефективності для задо­волення попиту населення у продуктах харчування, сиро­вині та продовольстві рослинного і тваринного походження. Завданням державного регулювання є координація і розви­ток міжгалузевих і "внутрішньогалузевих зв^язкГвГ'Вонй здійснюються за допомогою економічних важелів, зацікав­леності товаровиробників у результатах своєї праці, інтег­рації та кооперації виробничих процесів. Суб'єктами дер­жавного регулювання є органи законодавчої та державної виконавчої влади, в тому числі органи місцевої державної адміністрації.

Вищенаведене дає підстави визначити державне регулю­вання як економіко-правові заходи, спрямовані на станов­лення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села і різних форм господарю­вання з метою поліпшення організації виробництва і дове­дення до споживача продукції сільського господарства.

5 Принципи державного регулювання сільського госпо­дарства — це теоретична і практична основа переходу до ринкових відносин. Вони є виразом основних політичних і правових ідей, в яких відображено назрілі потреби ма­теріального життя суспільства та способи їх задоволення. Ці принципи становлять основні вихідні положення, що визначають найзагальніші й найсуттєвіші особливості аг­рарної політики держави. До них слід віднести: аграрний протекціонізм; узгодження і координацію дій суб'єктів сільськогосподарського виробництва різних форм господа­рювання; господарську самостійність; рівність усіх форм господарювання; поєднання економічних і соціальних цілей.

Зазначені вище принципи виявляються в тому, що дер­жавне регулювання здійснюється в доповнення до ринково­го механізму і спрямоване на взаємодію і узгодження дій усіх його об'єктів. Воно завжди повинно узгоджуватися з інтересами товаровиробників, сприяти розвиткові всіх галу­зей і сфер виробництва, створенню максимально ефектив­них його форм; забезпечувати рівність усіх форм аграрного підприємництва і пріоритетність розвитку села в господарському комплексі; самостійність у виборі форм власності та організації виробництва кожного трудового колективу;

еквівалентність товарообміну між промисловістю і сіль­ським господарством на основі паритетного ціноутворення на продукцію. Державне регулювання повинно бути спря­моване на створення відповідної інвестиційної політики, яка забезпечувала б розвиток матеріально-технічної бази виробництва засобів механізації, що використовуються у переробній промисловості, будівельній індустрії АПК з ме­тою поліпшення його соціально-економічного становища і умов життєдіяльності трудових колективів. Регулювання відносин аграрних товаровиробників у ряді випадків повин­но здійснюватися за допомогою бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, з широким наданням пільг. Державне регулювання має впливати на демографічну політику в напрямку змін міграційних процесів на користь села, всебічного розвитку сім'ї, підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації.

Рівночасно держава гарантує додержання прав і закон­них інтересів підприємств та його членів. Про це йдеться в ст. 26 Закону "Про колективне сільськогосподарське під­приємство", де підкреслюється, що втручання в господарсь­ку та іншу діяльність підприємств із боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених зако­нодавством України.

Недопустимість втручання держави у внутрішню госпо­дарську і зовнішньопідприємницьку діяльність колективно­го сільськогосподарського підприємства зумовлена визначе­ною Законом повною їхньою господарською самостійністю. Основу цієї економіко-правової самостійності становлять право колективної власності, право колективного самовря­дування, колективна праця членів підприємства, правомоч­ності юридичної особи, право самоутворення і право са­моліквідації (реорганізації). Державні органи і посадові особи можуть втручатись у діяльність підприємств тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо­давством.

В зазначеному вище Законі також передбачено, що збитки (включно з неодержаним доходом), завдані під­приємству внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи посадових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи посадовими особами передбачених за­конодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню цими органами за їхній рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, арбітраж­ним судом відповідно до їхньої компетенції.

6. Таким чином, необхідність у державному регулюванні виникає там, де є можливість організувати, упорядкувати, об'єднати спільну діяльність людей. Звісна річ, у цьо­му разі йдеться про інтерес. Адже організуюча діяльність завжди має мету — отримання певних результатів чи поведінки і, в кінцевому підсумку, продуктів діяльності людей'.

Важлива роль у державному регулюванні належить ко­ординації дій між окремими партнерами АПК з позицій загальнодержавних інтересів. Особливо зростає роль коор­динації в зв'язку з переходом до ринкових відносин. Оче-' видною є необхідність координації міжгалузевих відносин щодо виробництва засобів виробництва для сільського гос­подарства і переробних галузей АПК, матеріально-техніч­ного забезпечення, обслуговування сільського господарства і, зокрема, селянських (фермерських) господарств; пе­реробки, транспортування і збуту продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного поход­ження.

Дата добавления: 2015-05-10