Джерела норм АП

Види норм АП.

За функціями: регулятивні, правоохоронні. За змістом: матеріальні, процесуальні. За спрямованістю змісту: порядок утворення і правовий статус суб’єктів, визначають форми і методи управлінської діяльності, порядок проходження держ.служби, регулюють управління окремим галузями, встановлюють права та обов’язки громадян у сфері розпорядчої діяльності. За масштабом застосування: на території України, місцевого, галузевого, локального характеру. За порядком дії у часі: безстрокові, строкові. За формою виразу: заборонні, зобов’язуючі, повноважні, стимулюючі, рекомендаційні. За способом виразу: словесні, конклюдентні. За юридичною силою: в законах, постановах, указах.

11. Реалізація АП норм.

1)Виконання – активна поведінка суб’єкта АП відносин щодо здійснення юридичних обов’язків; 2)Використання – активна поведінка суб’єктів АП відносин щодо здійснення наданих йому прав; 3)Дотримання – пасивна поведінка, яка не допускає порушення АП норм.; 4)Застосування – діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів щодо вирішення конкретних юридичних справ (певні вимоги: законність – в межах повноважень, обґрунтованість – вирішення справи після всебічної перевірки фактів, доцільність застосування норми).

Джерела АП норм – зовнішня форма вираження норм, юридичні акти органів законодавчої, виконавчої влади, що регулюють виконавчо-розпорядчу діяльність. Особливості: спів підпорядкування, принцип централізму (всі джерела ґрунтуються на КУ та ЗУ); джерела є юридичною базою для нормативних актів; масштаб дії; галузеві. Види джерел: 1)КУ; 2)Законодавчі акти (закони, кодекси); 3)Постанови ВРУ, які містять АП норми; 4)Укази Президента; 5)нормативні акти органів виконавчої влади (правила статути); 6)АП акти місцевих рад та їх виконавчих органів; 8)Розпорядження голів ОДА; 9)міжурядові угоди України та ратифіковані міжнародні акти; 10)Конституційний суд.

13.Систематизація АП норм.

Систематизація – це упорядкування та удосконалення нормативного матеріалу, приведення його у певну систему. Систематизація здійснюється у двох формах: інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація адміністративного законодавства – зовнішня обробка чинного та недіючого нормативно-правового матеріалу й розташування його в

певному порядку. Вона здійснюється з метою поліпшення пошуку нормативного матеріалу, наукових досліджень. Проводиться інкорпорація як органами держави, так і недержавними органами. Частіше її здійснюють інститути, комісії, вчені. Кодифікація адміністративного законодавства – перегляд нормативно-правових актів з метою усунення протиріч між ними, створення нових правових актів, створення кодифікованих актів. Для адміністративного

законодавства характерна часткова кодифікація, оскільки протягом довгого часу кодифікації підлягали лише адміністративно-деліктні норми. Так, у 1927 р. був прийнятий Адміністративний кодекс, у 1980 р. – Основи законодавства про адміністративні правопорушення СРСР та союзних республік, у 1984 р. – Кодекс про адміністративні правопорушення, у 1991 р. – Митний кодекс України, 2002 р. – новий Митний кодекс України, 2005 році – Кодекс адміністративного судочинства України. 1)кодифікація (об’єднання АП норм, які містяться у різних актах, але належать до одного інституту, заповнення прогалин з метою підвищення ефективності акту); 2)інкорпорація (впорядкування шляхом оброблення і викладення за певною системою).

14.Поняття адміністративних правовідносин.

Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно – правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно – владного характеру.Види:1)Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні. 2)Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах, 3)За кількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні, 4) За організаційно – правовим складом учасників. Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні та горизонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові, субординації і координації, внутрішньо-апаратні і поза апаратні. АПВ – суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків врегульованих АП нормами. Ознаки: складовими АПВ є суб’єкти, об’єкти, юридичні факти; зміст становлять права та обов’язки. Правоздатність і дієздатність.

15.Особливості АП відносин.

-складаються у сфері державного управління під час реалізації завдань і функцій держави;

- особливим суб’єктом виступає держ.орган чи посадова особа, який є правомочним, а інші суб’єкти є правозобов’язані;

- орган держ.управління зобов’язаний реалізовувати права;

- кожен суб’єкт може одночасно виступати у кількох функціях;

- учасники АП відносин не є рівноправними суб’єктами у матеріальній сфері, а у процесуальній – рівні;

- АП відносини можуть виникнути з ініціативи будь-якого суб’єкта і згода іншого не є обов’язковою;

- правозобов’язаний суб’єкт свої обов’язки які випливають з правовідносин має виконувати під загрозою санкцій за невиконання;

- порушення однією стороною своїх обов’язків викликає відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою;

- спори вирішуються як в адміністративному так і в судовому порядку.

16.Механізм утворення АП відносин. Механізм адміністративно-правового регулювання – це сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права. В механізмі адміністративно-правового регулювання прийнято виділяти органічні та функціональні складові. Органічними складовими частинами механізму слід вважати ті, що визначають суть самого явища механізму адміністративно-правового регулювання, тобто без яких не може відбуватися сам механізм. Функціональними складовими частинами механізму адміністративно-правового регулювання - ті, що значною мірою впливають на механізм адміністративно-правового регулювання, які не є обов’язковими його елементами. Органічні складові частини механізму адміністративно-правового регулювання:1. Норми права – загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені з

метою регулювання суспільних відносин.2. Акти реалізації норм права – процес фактичного втілення в життя приписів правових норм через поведінку суб’єктів адміністративного права.3. Правові відносини – вольові суспільні відносини, що виникають на основі норм права.

Функціональні складові частини механізму:1. Юридичний факт – це конкретні життєві обставини, з якими пов’язані виникнення, зміна та припинення адміністративно-правових відносин. Самі по собі норми адміністративного права не діють, вони активізуються лише тоді, коли настають необхідні для їхньої дії життєві обставини.2. Правова свідомість суб’єктів адміністративно-правового регулювання – система відображення правової дійсності у поглядах, почуттях, уявленнях людей про право.

3. Законність – правовий режим суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням норм права всіма суб’єктами правових відносин. Законність сприяє якісному здійсненню державного управління. Для громадян законність являє собою засіб, за допомогою якого вони захищаються від порушення своїх прав, свобод і законних інтересів.

4. Акти тлумачення норм права – процес, спрямований на встановлення змісту норм права з метою їх правильної реалізації. Як офіційне так і неофіційне тлумачення норм права значною мірою впливає на функціонування механізму адміністративно-правового регулювання, оскільки належне тлумачення – одна з умов правильної реалізації норм права, яка, в свою чергу, приводить до регулювання відповідних суспільних відносин.

5. Акти застосування норм права – прояв владного веління

компетентних державних органів, спрямований на забезпечення умов реалізації суб’єктивних прав та обов’язків учасників адміністративно-правових відносин.

17.Властивості суб’єктів АП відносин.

В адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія прав та обов’язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно – правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати. Властивості: 1)органи ВВ реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції, актів ПУ та органів вищого рівня; 2)має певний правовий статус і є носієм повноважень юридично-владного характеру; 3)ОВВ наділяється необхідною оперативною самостійністю, яка виражається в їх компетенції, предметах відання, правах, обов’язках; 4)кожен орган ВВ має офіційне найменування та право використання різних атрибутів держ.влади; 5)діяльність ОВВ має вторинний, підзаконний характер: 6)ОВВ мають свою структуру (поділ на організаційно-правові одиниці, стійку систему розподілу завдань і функцій); 7) ОВВ мають повноваження розпоряджатися з певних питань і приймати норм.акти; 8)ОВВ мають власний штат службовців і становлять собою організацію для здійснення конкретної діяльності в юридично-владній формі.

18.Види АП відносин.

Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно – правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно – владного характеру. 1)за функціями: регулятивні (реалізація позитивних завдань держ.управління), правоохоронні (регулюють правоохоронну діяльність шляхом встановлення заборон і застосування адміністративного примусу); 2)за змістом: матеріальні (на основі матеріальних норм і виражають статичну функцію права: відносини між громадянином і органом, що надав пільги), процесуальні (у зв’язку з застосуванням – динамічна функція права); 3)за складом учасників: між ПУ та іншими органами ВВ, між вищими органами ВВ та з центральними органами ВВ; 4)за кількісним складом: двохсторонні, багатосторонні; 5) за зв’язком: горизонтальні, вертикальні (владні відносини, які виражають юридичну залежність підпорядкованих органів).

19.Управління як соціальне явище. Ознаки.

Управління – діяльність, керівництво чимось. Існує кілька визначень сутності: діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів за допомогою яких в рух призводять машини, тощо. Вирішальна роль належить кібернетиці – наука про загальні закономірності у процесі управління та інформації у машинах, людях та суспільстві. З позиції кібернетики управлінський процес дістав вияв у будь-якій сфері живої та неживої природи. Три системи: технічне, біологічне та соціальне управління (людини над людиною). Ознаки соціального управління: проявляється через спільну діяльність людей, організує їх до такої діяльності; своїм головним призначенням має упорядкування і врегулювання спільної діяльності шляхом погодження дій учасників такої діяльності; виступає у ролі регулятора управлінських відносин, що виникають між суб’єктами та об’єктом під час реалізації функцій; владний характер; особливий механізм реалізації через організаційно-оформлені групи людей.

20.Поняття і ознаки держ.управління.

ДУ-це частина державної діяльності, яка здійснюється спеціально створеними органами та їх посадовими особами, які діють в межах закону в інтересах держави. Три елементи: прийняття рішення, виконання, контроль за виконанням. Основне призначення – здійснення виконавчої влади, а також розпорядча діяльність (друга сторона держ.управління). Ознаки ДУ: загально-державний характер; спрямоване на виконання КУ та ЗУ, тобто підзаконне; законно-владний, розпорядчий характер; організаційний зміст (досягається регулюванням та координацією спільних дій); активність та цілеспрямованість; безперервне та постійне здійснення. Зміст ДУ – комплекс функцій через реалізацію яких здійснюється мета.

21.Зміст державного управління.

Будучи частиною соціального управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління.

Ці особливості дістають вияв у основних компонентах системи державного управління (суб’єкті, об’єкті, керуючому впливі) та інтегрованих властивостях, що притаманні йому як системі управління.

Головна особливість суб’єкта – це, те що ним є держава в цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів.

Головна особливість об’єкта – це, те що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той або інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Головна інтегративна якість системи – реалізація у повному обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального управління. Виділяють 5 ознак державного управління: 1) Виконавчо-розпорядчий характер. Органи, які здійснюють державне управління – це насамперед виконавчі структури, на які покладено обов’язок реалізувати (виконувати) рішення, які приймаються законодавчою владою. Розпорядча діяльність управлінських структур дістає вияв у прийнятті загальнообов’язкових приписів (закріплених в указах, постановах, інструкціях, протоколах, тощо), в організації виконання цих приписів, а також у здійсненні контролю за цим процесом. 2) Підзаконність. Під підзаконністю державного управління розуміють те, що його цілі, сфери його впливу, основні форми і методи державного управління визначаються на законодавчому рівні. 3) Масштабність та універсальність. Виявом масштабності та універсальності державного управління є те, що органи державного управління, здійснюючи управлінську діяльність, справляють вплив на всі сфери соціального життя. 4) Ієрархічність. Ієрархічність державного управління в тому, що органи, які його здійснюють, мають систему нижчестоящих, підпорядкованих їм інстанцій. 5) Безпосередньо організаційний характер. Безпосередньо організаційний характер державно управлінської діяльності полягає в тому, що в процесі виконання і розпорядження на різних рівнях організується спільна діяльність людей.

22.Принципи державного управління.

ДУ здійснюється відповідно до засад закріплених в КУ.

Групи: 1) соціально-політичні принципи (демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави, рівноправність осіб різних національностей, рівність усіх перед законом, об’єктивність, гласність); 2)організаційні принципи побудови апарату державного управління (галузевий, функціональний, територіальний); 3)організаційні принципи функціонування апарату державного управління (нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці, відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність).

23.Сутність виконавчої влади.

1)виконавча влада є відносно самостійною гілкою державної влади в Україні, яка здійснюється поруч з законодавчою та судовою; 2) на виконавчу владу покладається найбільше функцій державних; 3)має державно-правову природу і наділена владними повноваженням; 4)здійснюється на засадах поділу держави не на всіх рівнях, а тільки на вищих; 5)ВВ не тотожна виконавчій діяльності, а лише форма реалізації; 6)здійснюється системою спеціально-створених суб’єктів, які наділені виконавчою компетенцією; 7)здійснюється безперервно і на всій території держави; 8)вторинна і підвладна законодавчій; 9)регулювання структурних зв’язків; 10)охоплюється найширша сфера відносин держави.

24.Співвідношення ВВ, ДУ та АП.

Категорія вик.влада є політико-правовою, а держ.управління – організаційно-правовою і їх об’єднує виконавча спрямованість. ДУ є способом реалізації і вираження виконавчої влади. ДУ вид діяльності в рамках якого реалізується виконавча влада. Спільне: вик. і держ. Влада здійснюється органами виконавчої влади; поняття суб’єкт і орган виконавчої влади є тотожні, таким чином ДУ є формою вираження не тільки виконавчої, але й інших видів адміністративної влади.

28.Система органів виконавчої влади.

Орган державної виконавчої влади – це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний статус органу державної виконавчої влади.Кабінет міністрів України – вищій орган у системі органів виконавчої влади (Уряд України).Структура:

Секретаріат КМУ: очолює Міністр КМУ

· Апарат Прем’єр – міністра України

· Патронатна служба

Перший віце- прем’єр – міністр, віце - прем’єр – міністри, Міністри. Урядові комітети. Консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що утворюються Кабінетом Міністрів України. Група радників Прем’єр – міністра України. Прес – секретар Прем’єр – міністра України. Керівник протоколу Прем’єр – міністра України. Секретаріат Прем’єр – міністра України. Урядовий орган державного управління (департаменти, служби, інспекції)

Керівник урядового органу державного управління

Центральні органи виконавчої влади

Міністерство – головний орган у системі центральних органів. Державний комітети. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Державний секретар міністерства

Місцеві органи виконавчої влади

Місцеві державні адміністрації

Спеціальні органи виконавчої влади

Кримінальна міліція

Міліція громадської безпеки

Транспортна міліція

Державна автомобільна інспекція

25.Основні положення Концепції адмін.реформи

Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, в комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава. Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй впливовим чинником у світі та Європі. Її метою також є формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління; формування сучасної системи місцевого самоврядування;

запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг; організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів; запровадження раціонального адміністративно – територіального устрою.

Концепція адмін. Реформи передбачає, що вона має здійснюватись у п’яти напрямах за три етапи. Ці напрями включають:створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні; формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління; кадрове забезпечення нової системи державного управління; зміцнення та формування нових фінансово – економічних основ функціонування державного управління; наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

28.Повноваження Президента у сфері виконавчої влади.

Загальні повноваження:Президент призначає чергові вибори до ВРУ; ПУ може достроково припинити повноваження ВРУ; Йому належить право законодавчої ініціативи у ВРУ; Призначає членів КМУ за поданням Прем’єр – міністра, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах.; Президент утворює суди у визначеному законом порядку; Здійснює перше призначення особи на посаду професійного судді; Призначає трьох членів Вищої ради Юстиції; Скасовує акти КМУ та акти РМ АРК; Призначає за згодою ВРУ Генерального прокурора та звільняє його з посади

У сфері виконавчої влади:

· Формування структур виконавчої влади

· визначення змісту діяльності структур виконавчої влади

· забезпечення законності у сфері державного управління

· видання указів та розпоряджень, які є обов’язковими до виконання на території України

укладання міжнародних договорів

30. КМУ-вищий орган виконавчої влади.

КМУ – це вищий орган виконавчої влади в системі органів виконавчої влади України. КМУ здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Він відповідальний перед Президентом та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

Основні завдання 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; 2) вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; 3) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і
культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розроблення і виконання загальнодержавних программ економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку; 5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 7) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 8) спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.КМУ складає свої повноваження перед новообраною Верховною радою. До його складу входять Прем’єр – міністр України, перший віце – прем’єр міністр, три віце – прем’єр міністри, міністри.

27.Класифікація органів виконавчої влади.

1)за масштабом діяльності: вищі, центральні, ОВВ АРК, між територіальні (кількох адмін.-тер.одиниць), місцеві; 2)за порядком утворення: внаслідок прямої дії Конституційних норм (КМУ, МДА); 3) за обсягом і характером компетенції: органи загальної компетенції – діяльність носить характер міжгалузевого керівництва, органи галузевої компетенції (галузь – це поєднання об’єктів управління під керівництвом відповідного органу ВВ за ознаками виробничої єдності незалежно від територіального розташування), органи спеціальної або функціональної компетенції (в межах однієї чи кількох держ.функцій і мають міжгалузевий характер – Мінекономіки, Антимонопольний комітет); 4)за порядком вирішення повноважень: єдиноначальні (на чолі стоїть одна особа, яка має право особисто приймати рішення, однак створюються колегіальні органи, які виконують допоміжні функції), колегіальні (основні питання обговорюють і приймаються колегіально з наявністю кворуму); 5) за становищем у ієрархії: вищестоящі, нижчестоящі.

Дата добавления: 2015-05-10