Делегування повноважень

Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях 1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: 1) обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади; 2) утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій; 3) утворення президії (колеги) ради, затвердження положення про неї; 4) затвердження за пропозицією голови ради структури, чисельності виконавчого апарату ради, витрат на утримання ради та її виконавчого апарату; 5) затвердження регламенту ради;

6) затвердження плану роботи ради, заслуховування звіту про його виконання; 7) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; 8) заслуховування звітів постійних комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає; 9) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них; 10) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законодавством;

Районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань; забезпечення виконання рішень ради;

2) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно областей та загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;

3) забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території,

4) підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України;

5) сприяння інвестиційній діяльності на території району, області.

57.Повноваження сільського селищного міського голови.

Повноваження сільського, селищного, міського голови:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; 6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету; 7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів; 11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання; 12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету.

58.Повноваження органів самоорганізації населеня.

Органу самоорганізації населення у межах території його

діяльності під час його утворення можуть надаватися такі повноваження: 1) представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку,

вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади; 2) сприяти додержанню Конституції та законів України,

реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у

разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими

референдумами; 3) вносити у встановленому порядку пропозиції до проектів

місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів; 4) організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та

утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних

майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення; 5) організовувати на добровільних засадах участь населення у

здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві і ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування із дотриманням встановленого законодавством порядку

проведення таких робіт;

6) здійснювати контроль за якістю надаваних громадянам, які проживають у жилих будинках на території діяльності органу.

61. Поняття форми та її співвідношення з функцією управління.

Форми державного управління – зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюють ОВВ для реалізації завдань.

Якщо ф-ції управління розкривають основні напрямки цілеспрямованого впливу суб’єкта на об’єкт управління, то форми управління розкривають шляхи такого цілеспрямованого управління.

Форми управлінської діяльності прямо або опосередковано обумовлюються юридичними приписами, за допомогою яких здійснюється державне регулювання діяльності ОВВ. Вони закріплені в КУ, ЗУ, положеннях, стандартах.

ОВВ обирають ті форми, які за даних конкретних умов є найбільш виправданими і ефективними.

62. Правові та неправові форми державного управління.

В залежності від юридичних наслідків форми державного управління поділяють на:

1)правові – породжують, змінюють чи припиняють адмін.-правові відносини;

2)неправові – можуть бути підставою для наступного здійснення ОВВ дій юридичного характеру.

60. Поняття функцій державного управління. Класифікація функцій державного управління.

Функції державного управління – частина управлінської діяльності держави, яка здійснюється на основі закону чи іншого нормативного акту ОВВ, притаманним їм методом з метою виконання завдань державного управління.

Ф-ції:

1.загальні. 1.політичні.

2.спеціальні. 2.соціальні.

3.допоміжні. 3.економічні.

Загальні є основними, притаманні будь-якому управлінні на будь-якому рівні в будь-якій галузі.

До загальних ф-цій належать:1)прогнозування – це наукове передбачення, системне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ та процесів, які притаманні суб’єкту і об’єкту управління. Державне управління покликане вирішувати довгострокові завдання в умовах невизначеності, тому для них необхідно мати прогнози і вирішувати свої завдання на їх основі.2)планування – визначення мети, напрямів, завдань, засобів реалізації тих чи інших процесів, розробка програм, за допомогою яких повинна бути досягнута мета. Методика планування ґрунтується на принципах науковості, комплексності, багатоваріантності рішень, нормативності, виборі оптимального варіанту.3)організація – мета: формування керуючих та керованих систем та зв’язків і відносин між ними. Єдина, що поєднує інші ф-ції. Зміст: створення організацій управління, побудова структурного апарату управління, формування управлінських підрозділів, ланок, розробка положень про органи управління, встановлення зв’язків між управлінськими структурами, підбір і розстановка кадрів.4)регулювання - безпосереднє керівництво кадровими об’єктами, під впливом регулювання управлінські процеси відбуваються у заданому напрямку та відповідно до встановлених програм.

5)координація – забезпечує узгоджену діяльність системи управління, узгодження дій у керівництві середніх управлінських ланок, а також інших управлінських структур.6)облік – збирання, передача, зберігання та переробка даних, реєстрація та друк відомостей про діяльність системи управління, наявність та обсяг витрат ресурсів.7)контроль – покликаний постійно надавати інформацію про дійсний стан справи щодо виконання завдань. Починаючи з одержання інформації про дійсний стан керованого об’єкта і закінчуючи прийняттям рішень, які передбачають відповідні корективи у системі управління для досягнення поставленої мети. Ґрунтується на принципі зворотності зв’язків, які існують при будь-якій взаємодії об’єкта і суб’єкта в системі державного управління.Спеціальні ф-ції характеризуються особливостями конкретного об’єкта чи суб’єкта держ. управління.

За суб’єктом:

КМУ:розробка проекту ЗУ «Про держбюджет»,проекти і програми соц. розвитку.За об’єктами:За типами завдань:

добір та розстановка кадрів;складання бюджету;подолання кризових ситуацій.За видами сфери управління:економічна сфера;соц.-культурна;адмін.-політична.Допоміжні ф-ції мають основне призначення забезпечення обслуговуючих процесів загальних і спеціальних ф-цій:фінансування;матеріал.-технічне забезпечення;транспортне забезпечення;діагностування; проектування.

63. Види форм управлінської діяльності та їхня адміністративно-правова характеристика.

1) видання нормативних актів – особлива форма, забезпечує здійснення розпорядчої діяльності шляхом встановлення ОВВ певних правил у сфері державного управління.2) видання ненормативних або індивідуальних актів характерних тим, що вони звернені до конкретного суб’єкта управлінської діяльності і їх дія припиняється після після здійснення встановлених в них прав і обов’язків.3) проведення організаційних заходів із здійсненням систематично різних дій, які не є юридично значущі, які не змінюють адмін.-правові відносини, але забезпечують здійснення адмін. відносин. До них належать: роз’яснення змісту та мети управлінських актів, інспектування роботи та інструктаж нижчих органів, підготовка та проведення нарад і конференцій.4) здійснення матеріально-технічних операцій носить допоміжний характер. Основне призначення – обслуговування самого процесу управління, всіх форм управлінської діяльності. Підготовка матеріалів для видання нормативних актів.

Матеріально-технічні операції:діловодські (друк, передрук),безпосереднє виконання приписів правових актів, які мають матеріальний характер (передача майна, конфіскація майна),реєстраційні операції,статистичні, інформаційно-додаткаві (складання довідок, доповнення записів),систематизація матеріалів.

64.Адміністративний договір.

Адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Ознаки: Основою для його укладення є адміністративно – правова норма; Він набирає чинності тільки в тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно – правовий акт; Якщо дія даної угоди буде визнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядку шляхом видання правового акта, що скасовує попередній. Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язкової участі її органів і під впливом норм адміністративного права. Аналіз об’єкта адміністративного договору свідчить, що такими є методи форми виконання державно – владного веління. Тобто, сторони домовляються не з питання встановлення або не встановлення між ними правових відносин і визначення цілей діяльності, а щодо відшукання засобів, які б дали змогу об’єднаними зусиллями вирішити завдання, поставлені перед ними державою. Адміністративний договір спрямований на встановлення, зміну чи припинення адміністративно – правових відносин.

Характерні риси адміністративного договору: Це угода, що виникає у сфері державного управління у зв’язку і з приводу реалізації органом державного управління повноважень виконавчо – розпорядчого характеру. Підставою виникнення таких угод є адміністративний акт – владний вольовий припис. Адміністративний договір завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовної діяльності органу управління. Адміністративний договір має організуючий характер.

65. Поняття та ознаки актів управління.

Правові акти державного управління (ПАДУ) – владні, підзаконні, втілені в установлену форму, волевиявлення суб’єктів державного управління, прийняті в межах їх компетенції з додержанням встановлених процедур, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

Ознаки:необхідний інструмент здійснення управління народно-господарським комплексом;підзаконність; односторонні вольові акти; згода адресата акту не потрібна;

проявляється компетентність державного органу, який видає;правові акти мають юридичну основу, є обов’язковими для виконання тими, кому адресовані;встановлюють правила належної поведінки в сфері державного управління;спрямовані на досягнення певної мети в ході реалізації завдань і ф-цій державного управління;форма виконавчо-розпорядчої діяльності;акти є владними діями державних виконавчо-розпорядчих органів.

66. Відмінності актів управління від інших юридичних актів та управлінських рішень.

ПАДУ та ЗУ. Від ЗУ відрізняються тим, що мають підзаконний характер і видаються навиконання закону. ЗУ має вищу юридичну силу і ніякий закон не може скасувати чи змінити закон.

Від судових актів (вироків, рішень, ухвал) ПАДУ відрізняються за юридичними властивостями, підставами, порядком прийняття.

Судові акти є правовою вираження правосуддя та актами застосування норм права, а тому судовий акт є індивідуальний акт, який стосується учасника судового процесу і не містить нових норм права, при цьому ПАДУ можуть містити в собі нові правила поведінки. Судові акти приймаються у зв’язку з розглядом судом справи про правопорушення чи спору про право. ПАДУ видаються не тільки за цими підставами, але й у зв’язку із здійсненням правових дій у різних сферах і галузях управління.

Судові акти видаються судами, що підкоряються тільки ЗУ, а ПАДУ видаються на основі і для виконання не лише ЗУ, але й актів вищих органів державного управління.

Від актів прокурорського нагляду (протесту, постанови, подання і припису) ПАДУ відрізняються за юридичними властивостями і підставами прийняття. Акти прокурора є формою реагування прокурора на порушення законності і приймаються лише у зв’язку встановленням такого факту порушення, при цьому вони не містять в собі норм права і розпоряджень управлінського характеру.

67. Класифікація актів управління.

1. За юридичними властивостями:нормативні;

індивідуальні; змішані; За терміном дії: безстрокові; термінові; тимчасові. За територією поширення: на території України або її частини; певній адмін.-територіал. одиниці. За характером застосування: внутрішні; зовнішні (за межами апарату управління). За характером компетенції: загального характеру; галузевого; міжгалузевого. За суб’єктами: ПУ (укази, розпорядження); КМУ (постанови, розпорядження);голови державних комітетів, міністерств, інших ЦО (накази); голови ОДА, РДА (розпорядження); начальники управлінських відділів (накази). За формою видання: усні; письмові.

68. Вимоги, що ставлять до правових актів управління. Наслідки невиконання вимог.

3 групи вимог. Загального характеру: Системний підхід до вироблення актів.Об’єктивність, необхідність, актуальність та стабільність. Інформаційна місткість. Ігнорування вимог загального характеру може призвести до небажаних наслідків, а нормативний акт стане гальмом для досягнення мети. Спеціальні юридичні вимоги (витікають з КУ та ЗУ) полягають в тому, що ПАДУ повинні бути законними: Повинні бути видані відповідно до КУ та ЗУ і нормативних актів ОВВ. ПАДУ повинні відповідати меті, приписам та вимогам акту, на виконання якого видані. Повинні відповідати компетенції держаних органів, які їх видають. Повинні видаватись із дотриманням процесуальних вимог. Гарантією дійсності ПАДУ є призумція законності актів, згідно з якою акт управління вважається законним з моменту прийняття, якщо він не скасований або не зупинений у законом встановленому порядку. Організаційно-технічні вимоги полягають у дотриманні вимог оформлення актів, які подають у КУ, законодавчих актах, єдиній системі діловодства. За формою мажуть бути: усні;письмові.

Письмова форма є обов’язковою, якщо вона зазначена у нормативних актах, а також з фінансових, матеріально-технічних питань. Письмові ПАДУ повинні бути видані відповідно до вимог: чіткою, грамотною, лаконічною і загальнодоступною мовою. Дотримання реквізитів: найменування акту, номер, дата видання, строки виконання, вказівка на виконавчі штампи, печатки, інші реквізити. Своєчасно доводити до відома виконавців та інших зацікавлених осіб. Нормативні акти, які зачіпають соц.-ек., політ., особисті права, свободи та законні інтереси громадян, а також акти міжвідомчого характеру повинні проходити державну реєстрацію в органах мін’юсту. Наслідки невиконання вимог. В адмін.-правовій науці ПАДУ, видані з порушенням вимог юридичного та організаційно-технічного характеру, вважаються дефектними. Види: Первісно нікчемні – акти, абсурдність та юридична неспроможність яких настільки очевидна, що вони не повинні виконуватись. Не породжують юридичних наслідків з моменту видання. акти, що примушують до дій, що підривають суверенітет держави; ведуть до насильницького повалення правової держави; з порушенням дати. Нікчемні в силу оспорювання – акти, які видані з порушенням за предметом та обсягом правового регулювання. Такі акти повинні оспорюватися в позовному порядку до суду. Вони можуть бути скасовані вище стоячим державним органом та видані протести прокурора.

акт керівника контр розвідувального управління про заборону застосовувати адм. штраф до осіб за порушення. Відносно недійсні (заперечні) – містять окремі незаконні положення або технічні помилки, в яких відсутні певні реквізити.

69. Припинення, зупинення, скасування, зміна актів управління. 1. Припинення - закономірна дія, яка може зумовлюватись наступними підставами:введення в законну силу нового акту управління, який регулює ті ж питання, що й акт, виданий раніше, дія старого акту припиняється. закінчення строку, на який видано акт.досягнення мети, поставленої перед актом.зникнення адресата. 2. Зміна приписів юридичних актів полягає доредагуванні окремих приписів акту, зміна положень акту проводиться тим же органом, що видав акт. 3. Зупинення дії актів – це тимчасовий правовий акт. Він застосовується шляхом прийняття рішення. Автор акту або відповідний орган може зупинити дію акту як з мотивів законності, так і з мотивів доцільності. 4. Скасування – визнання нечинним в цілому акту або окремих приписів. Скасування може проводитись тим органом чи посадовою особою, що видам даний акт, або вище стоячим органом або в судовому прядку

71. Види методів управління.

1. Адміністративний

2. Економічний

3. Субординації та координації

4. Переконання та примусу

72. Адміністративний та економічний методи управління. Адміністративний метод – спосіб впливу органів управління на діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов’язків через систему наказів, що базується на владних повноваженнях. Цей метод дозволяє швидко досягти поставленої мети і вирішити завдання. Ознаки: Між суб’єктом та об’єктом складаються відносини нерівноправні і прямі (суб’єкт зазначає мету і завдання управлінського процесу, порядок, терміни виконання). Дає однозначне вирішення певної управлінської ситуації, має обов’язкову силу для адресата і виключає альтернативний спосіб дій. Інструментом є адмін. акти, які мають обов’язків характер. Притаманні певні ознаки, які за певних умов набувають значення самостійно діючих методів:централізація, єдиноначальність, ієрархічність, субординація, імперативність.

Економічний метод – опосередкований вплив суб’єкта на об’єкт управління через майнові інтереси та потреби, стимулювання різних економічних формул (податок, субсидія, премія, штрафи), які викликають у виконавців зацікавленість у здійсненні роботи. При цьому об’єкту не віддають наказів, не вказують прямо, що і як робити, однак економічний метод має обов’язків характер і невиконання тягне матеріальні наслідки.

73. Субординація і координація.

Субординація – це службове підпорядкування молодшого за посадою старшому, це відносини вертикального типу, що спираються на правовий порядок і виявляються у правових актах управління або усних розпорядженнях керівників та відповідних дій підпорядкованих службовців.

Особливість – повний зовнішній контроль керівники за діями підпорядкованих службовців.

Характерний авторитарний стиль керівника, що проявляється в жорсткій підпорядкованості його владі, схильність до прийняття одноособових рішень, які доводяться до виконання у вигляді чітких команд.

Характерним є надмірне втручання у повсякденну діяльність і надання настанов.

Субординація – це перевірений метод, за допомогою якого забезпечується стабільність, ритмічність та ефективність управлінського процесу. Налагодження субординаційних відносин залежить від авторитету керівника. Авторитет – значущість та заснована на ній і пов’язана з нею влада. Авторитет встановлений або особистий.

Метод координації передбачає можливість делегування повноважень від керівника до виконавця. Властивий тип керівника, який передбачає мінімальне втручання керівника у діяльність колег, а його дії носять характер корегування дій підлеглих. До виробничих дій залучаються радники, консультанти.

70.Методи державного управління

Методи ДУ – це способи, прийоми і засоби цілеспрямованого впливу органів управління на свідомість, волю і поведінку громадян. Фіксуються в нормативно-правових актах. Особливості: реалізуються в процесі держуправління; виражають керівний вплив суб’єктів управління; в методах є керівна воля держави; мають форму і зовнішнє вираження. Основними методами державного управління є методи переконання, заохочення й примусу. Гарантією правильного поєднання методів переконан­ня, заохочення й примусу є визнання головної ролі мето­дів переконання і заохочення як методів психічного впли­ву на свідомість, а через неї — на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських від­носин. Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління. Примус належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосову­ється, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень. На цих підставах виділяють: кримінальний, ци­вільно-правовий, адміністративний примус. Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо право­порушень, по-третє, заходів відповідальності за порушен­ня нормативно-правових положень. Переконання, заохочення й примус у сфері державного управління застосовуються для того, щоб забезпечити:1) цілеспрямованість управлінської діяльності;

2) правомірність поведінки учасників управлінських відносин; 3) функціонування й захист режиму, встановленого державою, режиму за якого б неухильно виконувались правові приписи усіх ланок управлінської системи; 4)нормальні взаємовідносини усіх учасників управлінських відносин.

75. Заходи адмін. попередження.

Заходи адмін. попередження - носять профілактичний характер і під ними розуміють дії повноважних органів, або посадових осіб. Спрямовані на примусове забезпечення виконання своїх обов’язків на забезпечення громадської безпеки і громадського порядку, а також на боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями та відповідальність за їх насліди. Характерна особливість – вони застосовуються в ситуації, коли право(правління) відсутнє. Є реальні підстави передбачати, що можуть здійснитися правопорушення і можна їх не допустити, коли потрібно забезпечити необхідний правопорядок у надзвичайних умовах. Заходи можуть застосовувати прокуратура, ОМС, міліція. Види заходів:Вимога припинити окремі дії. Перевірка документів.Облік і офіційна пересторога громадян. Огляд. Право безперешкодно входити в будь-який час доби на територію приміщення, підприємств, установ, на земельні ділянки в порядку визначеному в законі і з підстав, які передбачені в законах. Внесення представлення про усунення причин правопорушення. Тимчасове обмеження або заборона доступу громадян на певні об’єкти. Обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць, автомобільних доріг, а також зупинка транспортних засобів для виконання профілактичних робіт. Здійснення адмін. нагляду за особами, які засуджені для кримінального покарання. Примусовий привід для медичного обстеження. Закриття окремих ділянок кордону.

74. Переконання і примус в державному управлінні.

Методи переконання і примусу держ. управління безпосередньо адресовані свідомості суб’єктів, діють на різних її рівнях. Змістом переконання є те, що суб’єкти держ управління дотримуються загально-обовязкових правил через їх внутрішнє визнання, а не внаслідок сліпого підпорядкування вимогам влади. Це означає втілення дисциплінованості і розуміння того, що законність є необхідною умовою будування правової держави, а також формування свідомої звички на дотримання правових норм, почуття недопустимості їх порушення. Переконання – це с-ма заходів правового і не правового характеру, які застосовуються державними і громадськими органами і виявляються в застосуванні виховних і роз’яснювальних, заохочувальних засобів, з метою формування у громадян розумової необхідності чіткого виконання законів і інших нормативних актів. У держ управлінні застосовуються:

1) Органи держ і громадських заходів спрямовані на вирішування конкретних завдань: обік, контроль. 2) Економічне, правове, моральне виховання.3) Роз’яснення завдань держ управління.4) Інструктування.5) Заохочення (морально-матеріальне).6) Критика роботи, поведінка окремих громадян.Державний примус – це допоміжний метод. ³н здійснюється на основі методу переконання, тільки після його застосування. Це психологічний або фізичний вплив державних органів та посадових осіб на певних громадян з метою примусити їх виконувати правові норми.Форми примусу державного управління: судовий, адміністративний. Адміністративний – це с-ма заходів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей, з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків і розвитку суспільних відносин в межах закону і забезпечення правопорядку і законності в державі. Кодекси, ЗУ «Про міліцію», ЗУ «Про СБУ».1) Застосовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, як виникають в цій сфері. Механізм застосування встановлює підстави, порядок відповідних примусових заходів.2) Порядок застосування примусових заходів регулюється нормами адмін. Права.3) Застосування адмін. примусу – це результат реалізації державно-владних повноважень органами держ управління (за виключенням, коли такі заходи застосовуються судами).4) Застосовується для попередження правопорушень, для припинення їх та з метою притягнення їх до адмін. ³дповідальності. Класифікація методів.1) Заходи адмін. попередження.2) Запобіжні адмін. заходи.3) ³дповідальність за порушення нормативно-правових положень.

76. Запобіжні адмін. заходи.

Запобіжні адмін. заходи – це примусове зупинення протиправних дій, що носять ознаки адміністративного проступку і спрямовані на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення застосування виконання особи адмін. стягнення. До цих заходів належать:Адмін. затримання (мета – припинення правопорушення, встановлення особи, забезпечення своєчасного розгляду справ). Регулюється Кодексом: митним, про адмін. правопорушення. (3 години – за загальним правилом може тривати адміністративне затримання. Складання протоколу для затримання.) Особистий огляд і огляд речей здійснюється з метою виявлення доказів забезпечення провадження у справі.Тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих.Примусова ліквідація осіб, які страждають на небезпечні хвороби. Припинення робіт та заборона експлуатації механізмів.Анулювання дозволів на придбання та носіння зброї.Тимчасове вилучення у громадян зброї, боєприпасів.Заходи адмін. припинення - це заходи фізичного впливу, застосування спеціальних заходів, використання вогнепальної зброї.Адмін. відповідальність громадян – це заходи впливу до неповнолітніх осіб, юридичних осіб за вчинення адмін. правопорушень: Застосування штрафів. Заборона діяльності.

77. Поняття та ознаки адмін. відповідальності.

Адмін. відповідальність – це специфічне реагування держави на адмін. проступок, що полягає у застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом адмін. стягнення до суб’єкта правопорушення. Адмін. відповідальність має всі ознаки притаманні юридичній відповідальності. Є складовою адмін. примусу і характеризується всіма ознаками примусу.

Основні риси:1) Підставою адмін. відповідальності є адмін. проступок.2) Притягнення до адміністративної відповідальності – це обов’язок державних органів, я суб’єктів адмін. відносин. (судді місцевих судів).3) До винних, що вчинили адмін. проступки застосовується адмін. стягнення.4) Законодавством встановлюється особливий порядок притягнення до адмін. відповідальності, він спрощений, що дає можливість до його економічного використання.5) Між органом, посадовими особами, що накладають стягнення і правопорушення відсутні службові відносини.6) Адмін. відповідальність врегульована нормами адмін. права. Вона містить повний перелік складів, адмін. стягнень, органів, що уповноважені накладати стягнення.7) Право встановлювати адмін. відповідальність має широке коло суб’єктів.

78. ³дмінність адміністративної відповідальності від кримінальної та дисциплінарної.

Адмін. проступок і злочин. 1) Найпоширенішим критерієм розмежування є ступінь суспільної небезпеки.2) Введення складу проступків в кодекс Про адмін. правопорушення чи КК.3) Слад злочину може бути встановлений лише законом, а склад адмін. проступку як законом так і підзаконними атами.4) За скоєння адмін. проступку і злочину встановлюються різні за природою, характером втрат, які зазнає порушник, і важкості наслідків, заходів держ. примусу. 5) Адмін. стягнення є мірою відповідальності і застосовується виховання порушника і попередження. А покарання – це виправлення правопорушника, недопущення злочину.6) Кримінальні справи розглядаються тільки судами. А справи про адмін. правопорушення розглядають понад 40 суб’єктів.7) Пріоритет кримінальної відповідальності. Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочином і адмін. проступком і у ч.2 ст. 9 АК встановлено адмін. відповідальність за правопорушення передбачені цим кодексом настає, якщо правопорушення за своїм характером тягнуть за собою відповідно до закону кримінальну відповідальність.8) Способом вчинення, формою вини, мотивом та іншими ознаками.Правилом є те, що не може одночасно наступати кримінальна ти адмін. відповідальність за одне й те саме правопорушення.Адмін. і дисциплінарний поступок. Спільне: вони мають рівнозначний ступінь суспільної небезпеки. ³дмінність: 1. Дисциплінарний проступок – це порушення службових обов’язків, правил трудового розпорядку. А адмін. проступок – це порушення загальних обов’язкових правил встановлених для всіх громадян, однак у ряді випадків трудові та дисциплінарні проступки можуть збігатися. У таких випадках вчинене ними порушення є одночасно і адмін. проступком і дисциплінарним проступком.2. Суб’єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу, суб’єктом адмін. проступку – керівник такого колективу. Суб’єкт адмін. проступку – це фізична особа, яка не має стійких організаційних зв’язків із суб’єктом примусу.3. За дисциплінарним проступком накладається дисциплінарне стягнення встановлене статутом підприємства, а за адмін. правопорушення тільки адмін. стягнення. Разом з тим до ст.. 15 КпаП за адмін. правопорушення може бути накладене дисциплінарне стягнення (військовослужбовцям).4. Дисциплінарний проступок і адмін. проступок мають не однакову правову природу і нормативну базу.

79.Встановлення (законодавчі засади) адмін. відповідальності.

Законодавча основа для прийняття актів Конституція України. Адмін. відповідальність регулюється багатьма нормативними атами. Головне джерело – це Кодекс України Про адмін. правопорушення 07.12.19984 р. Складається з 5 розділів:1) Загальні положення. 2) Адмін. порушення, адмін. відповідальність.3) Органи уповноважені розглядати справи про адмін. правопорушення.4) Провадження у справах про адмін. правопорушення.5) Виконання постанов про накладання адмін. стягнення.Поряд з кодексом діють законодавчі акти:1) Митний, земельний, про надра кодекси.2) ЗУ «Про боротьбу з корупцією», «про надзвичайний, воєнний стан» та інші законодавчі акти.ПУ і КМУ мають право приймати акти про адмін. відповідальність, якщо нема спеціального закону про це і види стягнень: попередження і штраф. Органи, які затверджують загально-обов’язкові правила, за порушення яких настає адмін. відповідальність: ЦВОО, які наділені такими повноваженнями. Обласна Київська та Севастопольська міськради встановлюють правила благоустрою. Місцеві ради можуть примати рішення за які передбачена адмін. відповідальність з питань боротьби з стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями, правила торгівлі на ринках.Вчинення адмін. проступку і момент притягнення до відповідальності не збігаються часі і законодавство може зазнати змін, тому законодавець передбачив, що притягнення до адмін. відповідальності відбувається на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.При цьому акти, що пом’якшують чи звільняють від відповідальності мають зворотну силу, а акти. Що встановлюють чи посилюють - зворотної сили не мають.

Щодо процедури розгляду справи, діє на підставі норм, що діють під час і за місцем розгляду справи.

80. Поняття адмін. правопорушення, його ознаки.

Адмін. правопорушення – визначається, як винна, умисна або необережна дія чи бездіяльність, яка посягає на власність або громадянський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено відповідальність.

Діяння визначається адмін. правопорушенням за 4 ознаками:

1) Суспільна шкідливість діяння означає, що вона заподіює або створює загрозу створення шкоди об’єктам адмін. правової охорони.

2) Протиправність означає, що дію чи бездіяльність прямо заборонено адмін. нормами.

3) Винність. Адмін. правопорушенням може бути тільки винне діяння, щодо дій випадкових, то вони не тягнуть адмін. відповідальність.

4) Адмін. караність означає, що адмін. правопорушення є лише таке протиправне винне діяння за яке законодавствопередбачає застосування адмін. стягнень.

81.Поняття адміністративного проступку.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Ознаки:це виключно діяння, тобто дія чи бездіяльність. Думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають;протиправність. Конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням, якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством;Винність;Адміністративна караність;Посягання на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Склад:

Об’єкт– це те, на що спрямоване посягання. Об’єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини.

Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією. Об’єктивна сторона адміністративного проступку – це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно – правових санкцій. САП – є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку.

Таким чином, суб’єктом адміністративного проступку є той, хто його вчинив.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб’єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні. Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у психічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння. Основною ознакою є вина.

83.Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку ст. 24 КпАП.

Попередження як захід впливу щодо неповнолітніх за­стосовується на підставі постанови у відповідній справі про адміністративне правопорушення, що виноситься згід­но зі ст. 284 КпАП. Ця стаття визначає, що в справі про адміністративне правопорушення може бути винесена од­на з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбаче­них ст. 24; 3) про закриття справи. Таким чином, попере­дження, винесене в порядку ст. 24, не є стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від імені держави особи, яка здійснила адміністративне правопорушення.

Якщо штраф накладено на особу у віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостійний заробіток, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють. Посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого не виявляється, за даним фактом складається акт, що затверджує суддя.

82.Види адміністративних стягнень

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. (особисті-попередження, адм.арешт;майнові-штраф;особисто-майнові-позбавлення спеціального права; основні і додаткові- конфіскація і оплатне вилучення майна) 1. Попередження в письмовій формі.2. Штраф - грошове стягнення.3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вилучення або безпосереднім об’єктом адм. правопорушення - примусове вилучення цього предмета з подальшою реалізацією і передачею вирученої суми колишньому власникові за відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. 4. Конфіскація предмета; грошей, одержаних внаслідок вчинення адм. правопор. - примусова безоплатна передача цього предмета у власність держави.5. Позбавлення спец. права (права полювання, керування трансп. засобами) - до 3 років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.6. Виправні роботи - до 2 міс. за місцем постійної роботи особи і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави.7. Адм. арешт - до 15 діб і лише у виняткових випадках.Оплатне вилучення та конфіскація - це основні і додаткові адм. стягнення, решта - тільки основні. За одне порушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.Для неповнолітніх (16-18 років) такі заходи впливу:зобов’язання публічно або в ін. формі попросити вибачення у потерпілого;застереження; догана або сувора догана;передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучен­ня предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спе­ціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

84. Адміністративна відповідальність – це специфічне реагування держави на адміністративний проступок, що полягає у застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбачених законом адм.. стягнення до суб’єкта правопорушення.

За загальним правилом особа яка вчинила адм. правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Акти що встановлюють або посилюють відповідальність зворотної сили не мають і можуть застосовуватись лише, щодо діянь вчинених після вступу цих актів у законну силу.

88. Адміністративна юрисдикція –це юридично оформлене право уповноважених органів, посадових осіб, здійснювати свої функції щодо встановлених об’єктів, структур, сфер. Вона поділяється на 3 види: адміністративно-регулятивну, адм.-судочинну, адм.-деліктну, тобто компетентність вирішення справ, про адм.правопорушення, за здійснення яких передбачається накладення адм.стягнень.

85.Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права.Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур – це система встановлених державою обов’язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно – процесуальні норми. Адміністративно –процесуальна норма – це встановлені чи санкціоновані державою обов’язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо – розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно – процесуальних норм прийнято називати адміністративно – процесуальною діяльністю. Адміністративно – процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням. Адміністративні провадження є структурними складовими адміністративного процесу, а їх сукупність – носієм ознак адміністративного процесу. Адміністративно-процесуальне право -це система адміністративно-процесуальних норм які регулюють суспільні відносини пов’язані з розглядом і вирішенням конкретних адміністративних справ.

89.Загальна характеристика у сфері юстиції.

Юстиція –справедливість, законність

Державне управління у даній сфері здійснює Міністерство юстиції. Міністерство юстиції є центральним органом виконавчої влади, який утворює Президент України з метою організації здійснення державної правової політики

Завдання: надання правничих послуг; організація та забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції; забезпечення функціонування та розвитку системи правничих послуг; ведення відповідних державних реєстрів

здійснення міжнародно-правової співпраці. Функції: надання правничих послуг в організації та забезпеченні діяльності судів; у забезпеченні функціонування та розвитку системи правничих послуг; у веденні відповідних держ реєстрів; у міжнародно-правовій співпраці; здійснює на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Президента і Кабміну. Органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиціїВідділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь.

Районні, міські відділи держ. виконавчої служби.

Дата добавления: 2015-05-10