Міжнародне публічне і міжнародне приватне право 2 страница

Більш докладно характеристики й особливості суб'єктів між­народного права будуть розглянуті нижче.

Особливість об'єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, через що держави й інші суб'єкти між­народного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Таким чином, об'єктами міжнародного права є конкретні ма­теріальні і нематеріальні блага, що не належать безпосередньо до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі дер­жавної території. Причому слід мати на увазі, що тільки держави вправі вступати в будь-які правовідносини (визначати будь-який об'єкт взаємовідносин), які вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдиним обмеженням для держав у цьому плані може бути пряма заборона якогось об'єкта міжнародним правом (наприклад, не можуть бути об'єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).

Об'єктами міжнародно-правових відносин можуть бути:

1) територія і міжнародний простір;

2) дії;

3) утримування від дій.

Територія дуже часто є об'єктом міжнародно-правових відносин, особливо після закінчення війн, наприклад, у мирних договорах. Дії можуть бути об'єктом у найрізноманітніших правовідносинах, наприклад, у пактах про взаємодопомогу і союзні договори. Утри­мування від дій також є об'єктом міжнародно-правових відносин, наприклад, у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.

Слід, однак, мати на увазі, що об'єкт міжнародно-правових від­носин, коли він виражається в дії або утримуванні від дії, має бути правомірним, тобто не повинен суперечити принципам і нормам між­народного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об'єктом міжнародно-правових відносин, тому що воно заборонено самим міжнародним правом, зокрема Статутом ООН.

Засоби створення і забезпечення виконання чинних норм між­народного права також мають свої особливості

Засоби створення норм міжнародного права мають координа­ційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб'єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що приводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин. >

Тому норми міжнародного права є результатом узгодження воль держав.

Слід мати на увазі, що процес узгодження воль держав або ін­ших суб'єктів міжнародного права — це специфічний процес, який необхідно відрізняти, але не відривати від інших процесів, що від­буваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження волі держав будуть розглянуті нижче).

Особливість порядку примусу до дотримання норм міжна­родного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їх беззапереч­ного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб'єктами міжнародного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнародних договорів.

Примус для дотримання норм міжнародного права здійсню­ється у формі індивідуальних або колективних (групових):

— репресалій — правомірних примусових дій держави (дер­жав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосу­вання сили або погроза її застосування;

— реторсій — правомірних примусових дій держави (дер­жав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримінаційні заходи стосовно фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).

Якщо в основу правомірності репресалій покладено обов'язок держави, що має намір звернутися до них, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитку, заподіяного їй пра­вопорушенням, то реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов'язані з застосуван­ням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, при­йнятого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані як такі, мають бути пропорційні (домірні) право­порушенню, яке викликало їх, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й

адекватності ставлять і до реторсій. Причому дотримання прин­ципу домірності, а також категорична вимога незастосування військової сили були висловлені Комісією з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права ООН при розробленні проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.

1.3. Міжнародне право та міжнародна система

Міжнародне право — це самостійна, відмінна від національних правових систем конкретних держав система права. Міжнародне право функціонує в міжнародній системі, будучи їінормативною підсистемою.

Міжнародна система олсонлю є міжнародні (міждержавні) орга­нізації, різноманітні об'єднання держав (рух неприєднання, група 77 та інші), нації і народи, що борються за незалежність.

Міжнародна система містить не тільки зазначені суб'єкти, а й відносини між ними (міжнародні відносини у вузькому значенні слова), міжнародно-правові й інші соціальні норми (норми між­народної моралі, міжнародної ввічливості, міжнародні звичаї), а також взаємодії між усіма компонентами міжнародної системи і між нею та її компонентами.

Своєрідність міжнародної системи полягає в тому, що головні її компоненти — держави — лише частково інтегровані в ній. Вони існують і функціонують насамперед як самостійні системи — суве­ренні держави. Водночас кожна з них має різноманітні і постійні зв'язки з іншими державами й у цьому плані є інтегральним ком­понентом міжнародної системи, причому ступінь такої інтеграції в різних міжнародних системах неоднаковий.

Міжнародних систем дуже багато. Насамперед існує загальна міжнародна система, що охоплює всіх суб'єктів, усі відносини між ними і всі інші компоненти. Але поряд із цим є універсальні, функціональні системи — такі, наприклад, як система міжнародних економічних відносин. Крім того, є значна кількість локальних між­народних систем різного характеру, зокрема система Європейських Економічних Співтовариств.

Основні риси сучасної загальної міжнародної системи визнача­ються також науково-технічним прогресом (НТП).

НТП впливає на міжнародну систему і міжнародне право:

— як безпосередньо, розширюючи сферу відносин між держава­ми й, отже, сферу міжнародної системи і міжнародного права (наприклад, поява міжнародного космічного, міжнародного екологічного права);

— так і через відповідні соціальні процеси, які вона викликає, і які в цілому ведуть до зміцнення прогресивних сил у світі.

На сучасному етапі розвитку НТП унаслідок накопичення ядер­ної зброї та інших засобів масового знищення, загострення світової екологічної кризи вперше виникає ряд глобальних проблем, від ви­рішення яких залежить подальше існування людської цивілізації. Це насамперед збереження миру й усунення загрози світового термо­ядерного конфлікту, охорона навколишнього середовища, боротьба з голодом і наслідками економічної кризи, використання Світового океану, міжнародні енергетичні проблеми тощо. У процесі визна­чення і вирішення цих проблем сучасне міжнародне право відіграє найважливішу інтегративну і координаційну роль.

— подолання класового підходу в міжнародному праві;

— подолання конфронтації та зміна політики стосовно третіх країн: ці держави оцінюються як рівноправні суверенні суб'єкти міжнародної політики;

— перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначе­ності міжнародно-правових норм — відносини між державами закріплюються в міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов'язання сторін (напри­клад, гарантії США і Росії щодо роззброєння України);

— взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаємному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, дру­ге — у створенні ефективного механізму відповідальності для держав — порушниць міжнародного права.

1.4. Основні риси сучасного міжнародного права

Час виникнення сучасного міжнародного права є дискусійним питанням. Радянська школа міжнародного права вела відлік із мо­менту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники західної школи міжнародного права вважають, що сучасне міжна­родне право бере свій початок із часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальських договорів у 1919 році. Існує і третя точка зору. її представники переконані, що такий від­лік необхідно вести з моменту створення в 1945 році ООН.

Незважаючи на розбіжності в підходах до вирішення цього питання, переважна кількість учених-міжнародників сходяться в тому, що основними рисами сучасного міжнародного права є:

— визнання політичних змін останніх років у світі, що мають «приголомшливий» характер: зникнення глобального проти­стояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), поява замість двох лише однієї наддержави США, модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;

— сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, вирішенню глобальних проблем виживання людської цивілізації;

— зростання інтеграції між народами і державами в усіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (напри­клад, Європейський Союз);

— усвідомлення необхідності об'єднання державами зусиль у вирішенні таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проб­лем економічного порядку в країнах, що розвиваються;

1.5. Глобалізація і глобальні проблеми виживання людської цивілізації

Наука про глобальний світ і його проблеми (глобалістика) — один з молодих напрямків сучасної політичної науки, хоча початок їй було покладено, по суті, ще в середині 20-х років XX століття. Саме тоді російський учений В.О. Базаров (Руднев) розробив проблемно-цільовий підхід до прогнозування майбутнього нашої планети, який через піввіку був покладений західними футуроло­гами в основу нового наукового напрямку — вивчення глобальних проблем сучасності. У колишньому СРСР інтерес до цієї галузі знань то загострювався, то загасав, а на початку 90-х років XX століття, уже після розвалу СРСР, набув сталого характеру.

Як інтегральна, міждисциплінарна наука глобалістика увібрала в себе дуже багато чого від політології, соціології, культурології, філософії. Однак на відміну від цих наук, у неї є свій підхід до дослі­джуваних проблем, свій ракурс, під яким вона їх розглядає. Можна виділити три особливості глобалістики як наукової дисципліни:

1) У її рамках система взаємозв'язків людини, суспільства й при­роди представляється єдиним цілим у масштабі всієї планети.

2) Крім того, глобалістика розглядає цю систему як перманентно кризову, причому в центрі її уваги перебувають усі напруженості, конфлікти, катастрофи, що характеризують людське буття. При цьому на відміну від інших наук вона характеризує їх не як ано­малію або патологію, а як зовсім нормальне й неминуче явище, як джерело розвитку суспільства.

3)1, нарешті, її раціональним елементом є те, що глобалістика зо­середжує свою увагу на розробці управлінських рішень із подолання кризових ситуацій, і тим самим прагне запобігти загибелі людства.

Таким чином, у центрі уваги сучасної глобалістики — антро­погенні (людські) проблеми планетарного масштабу, з якими зіткнулася людська цивілізація на рубежі століть і тисячоліть: екологічна, енергетична, продовольча, демографічна й ін. Всі вони виникли не раптом, а мають яскраво виражений історичний харак­тер і є результатом об'єктивного розвитку суспільства. З багатьма з них людина стикалася й раніше. Не випадково деякі дослідники одним із перших глобалістів світу називають англійського свяще­ника Т. Мальтуса, що обґрунтував демографічну проблему вже на початку XIX століття.

Є, однак, істотні розбіжності в тому, як впливали ці проблеми на людство в період його розвитку. У минулому вони загрожували тільки окремим народам або регіонам. Наприклад, загибель Шу­меру або античного світу практично не відбилася на китайській цивілізації, що автаркувалася від навколишнього світу за Великою китайською стіною. Сучасні ж кризи охоплюють, як правило, весь світ, усі форми й сфери життєдіяльності людини.

У цей час, відповідно до загального визнання більшості фахівців, глобальними можна вважати такі проблеми:

— збереження миру, зміцнення всеосяжної безпеки й роззбро­ювання;

— перенаселення планети, реалізацію розумної демографічної політики;

— ліквідацію відсталості, розриву в рівні розвитку, що росте між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються;

— подолання екологічної кризи, перехід до сталого розвитку;

— боротьбу з голодом, убогістю й хворобами;

— раціональне використання мінерально-сировинних ресурсів;

— використання Світового океану й космічного простору в інте­ресах усього світового співтовариства.

Крім цих глобальних проблем, що стали вже традиційними, до їхнього переліку в останні роки додалися такі, як запобігання поши­ренню наркотиків, проблеми науки й науково-технічного прогресу, розвитку самої людини, соціально-політичних змін глобального масштабу та цілий ряд інших.

Можна визначити такі класифікаційні ознаки, характерні риси й специфічні особливості явищ, що розуміються як глобальні про­блеми виживання людської цивілізації:

— по-перше, ці проблеми викликаються діями людини (несвідо­мими або цілеспрямованими);

— по-друге, вони мають довгострокові негативні наслідки;

— по-третє, вони характеризуються не тільки економічними, а й соціальними наслідками;

— по-четверте, масштаб негативних наслідків виходить за межі конкретного регіону й носить загальнонаціональний чи між­державний характер;

— по-п'яте, їх вирішення вимагає колосальних витрат, що є не­посильними для окремої держави.

Слід зазначити, що деякими вченими називається понад 20 гло­бальних проблем (А. Габю, Е. Фонтела), які існують нині. Звичайно виділяють такі групи проблем, що мають синергетичний (погодже­ний) характер:

— раціоналізація природокористування, припинення деградації
природного середовища перебування людини й поліпшення
якісних характеристик біосфери;

— проведення активної демографічної політики й вирішення
. енергетично-сировинної та продовольчої проблем;

— створення передумов для ефективного розвитку світового господарства й ліквідація соціально-економічної відсталості країн «третього світу»;

— запобігання світової військової катастрофи й припинення гонки озброєнь;

— ефективне використання досягнень науково-технічного про­гресу й розвиток міжнародного співробітництва, розширення досліджень у галузі освоєння космічного простору й Світового океану;

— утвердження прав людини в сучасному суспільстві, прогрес її фізичного, соціального й духовного розвитку.

Із вищевказаного видно, що до глобальних прийнято відносити загальнопланетарні проблеми, які, зачіпаючи інтереси людства, вимагають для свого вирішення зусиль усього світового співтовари­ства. Всі вони разом й кожна окремо породжені комплексом специ­фічних причин, які обумовлені особливістю розвитку продуктивних сил, географічного середовища, природно-кліматичними умовами, рівнем прогресу техніки й іншими різноманітними причинами.

Кожна із глобальних проблем, що має системний і багаторівневий характер, у свою чергу може бути розділена на цілу систему проблем і своєрідних завдань-рівнів, ідентифікація й виділення яких указує на їхню множинність і складність. Переконливим прикладом щодо цього виступає, наприклад, глобальна екологічна проблема. У ній можна виділити такі основні аспекти:

— зміна клімату в планетарних масштабах унаслідок збільшення
концентрацій у земній атмосфері вуглекислого газу, що може
істотно змінити тепловий і радіаційний баланс на Землі;

— зменшення озонового шару атмосфери й виникнення «озо­
нових дір» у результаті широкого застосування хлоридів і
фторидів вуглеводу в холодильних установках, різного роду
розчинниках і теплоізоляторах;

— скорочення біологічної розмаїтості, яке викликане знищен­ням лісів, деградацією водних ресурсів, втратою родючості ґрунту на великих територіях і іншими факторами, а також зменшення запасів непоновлюваних природних ресурсів;

— посилення схильності навколишнього середовища різним ризикам, що пов'язане не тільки з концентрацією людської діяльності, урбанізацією й використанням нових технологій, але й удосконаленням технічних систем, звиканням суспіль­ства до більшої безпеки.

Певною новизною характеризується позиція французького дослідника Ж.-Ф. Рішара, який пропонує виділити два десятки проблем, які варто вважати споконвіку глобальними. Обліково він відносить їх до трьох категорій:

— у першу входять ті, вплив яких не залежить ні від яких кордо­нів, ні від яких би то не було фізичних меж нашого життєвого простору, тобто того, що часто називають «глобально загаль­ним». Ці проблеми пов'язані з тим, як ми спільно володіємо планетою. До них відносяться: глобальне потепління; втрати біорізноманіття й екосистем; виснаження рибних запасів; зни­щення лісів; нестача чистої води; збереження і забруднення прибережних вод;

— У Другу входять соціальні й економічні проблеми глобальної значущості, вирішення яких вимагає критичної маси, яку можуть скласти тільки глобальні об'єднання. Ці проблеми пов'язані з тим, як ми спільно проявляємо людяність. До них відносяться: масовий наступ у боротьбі з бідністю; ми-ротворчість та миробудівництво, попередження конфліктів, боротьба з тероризмом; освіта для всіх; глобальні інфекційні захворювання; цифровий розрив (розрив в інформаційних і комунікаційних технологіях); попередження й зм'якшення наслідків стихійних лих;

— третя категорія містить у собі юридичні й регулятивні проб­
леми, які необхідно вирішувати глобально через те, що
всюди існують нахлібники й з'являються діри. Ці проблеми,
пов'язані з тим, як ми спільно виконуємо свій звід правил.
До них відносяться: відтворення системи оподатковування
для XXI століття; нормативне регулювання біотехнологій;
побудова глобальної фінансової структури; незаконний обіг
наркотиків; правила торгівлі, інвестування й конкуренції;
права на інтелектуальну власність; правила електронної тор­
гівлі; норми міжнародної праці й міграції.

Таким чином, можна констатувати, що глобальні проблеми, ви­ступаючи як особливий, специфічний і домінуючий види соціальних проблем планетарного масштабу, у цей час набули надзвичайну го-

строту, вони загрожують усьому людству, а отже, вимагають для сво­го вирішення об'єднаних зусиль усього світового співтовариства.

Іншою їхньою особливістю виступає, як ми вже відзначали, тісний взаємозв'язок. Тобто практично жодна із загальновизнаних глобаль­них проблем не існує сама по собі, у сукупності вони становлять досить складну систему негативних факторів, які системно ж впливають на людство. Із цієї причини їхнє вирішення є надзвичайно утрудненим, оскільки вимагає відповідного комплексного підходу.

Звідси представляється, що успіх у вирішенні таких глобаль­них проблем може бути досягнутий лише в результаті активного співробітництва держав і взаємодії багатьох соціальних факторів. Обставиною, що ускладнює таке вирішення, є й те, що практично не існує способів вирішення тієї або іншої проблеми раз і назавжди. Вирішення однієї з них неминуче призводить до появи нових, не менш хворобливих. У такий спосіб ці проблеми «висять» як дамоклів меч над людством, і ще невідомо, що буде для нього кращим — їхнє радикальне вирішення або обрання еволюційного підходу. Так, на­приклад, по оцінці багатьох фахівців, світова продовольча проблема може бути відносно успішно вирішеною за допомогою біотехнологій, однак при цьому світ зіткнеться із цілим букетом досить неприєм­них наслідків: генетичною однаковістю, зникненням цілих галузей традиційного госгіодарства, зростанням безробіття й т.п. Вирішення демографічної проблеми у світі, що розвивається, пов'язують із політикою обмеження народжуваності, однак саме така політика веде в перспективі до руйнування вікового демографічного балансу, «старіння» людства, а отже, до вповільнення темпів економічного розвитку держав, появи складних соціальних проблем.

Можна по-різному ставитися до глобалізації і її наслідків. Без­перечним є лише те, що національно-державні форми людської організації усе більше втрачають свою самодостатність і привабли­вість. На наших очах формується якісно новий взаємозалежний і взаємоуразливий світ. Особливо чітко таке відчуття з'явилося в дні вересневої трагедії 2001 року в СІЛА. Найсильніша держава світу виявилася не в змозі протистояти купці фанатиків-терористів. Зви­чайно ж, події 11 вересня 2001 року ще довго будуть як предметом відвертих політичних спекуляцій, так і скрупульозного наукового аналізу, але навряд чи варто сумніватися в тому, що головний ви­сновок уже зроблений. Світ змінився. Кілька трагічних хвилин у Вашингтоні й Нью-Йорку змінили його більше, ніж всі останні десятиліття.

Американська трагедія, здавалося б, дає супротивникам гло­балізації ще один безперечний аргумент їхньої правоти. Конфлікт Цивілізацій, про який з великим скепсисом говорили в останні роки

аналітики, після терористичних акцій у Нью-Йорку й Вашингтоні раптом зовсім зненацька набув цілком реальних рис. Це виявилося насамперед у тому, що дивлячись на екрани телевізорів, де роз­горталася людська драма, мільйони людей плакали, у той час як інші мільйони аплодували. Саудівський король Фахд, єгипетський президент Хосні Мубарак, палестинський лідер Ясір Арафат, полі­тичні лідери Пакистану й інших ісламських країн заявляють про своє обурення злочином терористів, а власники кафе й закусочних у палестинських містах на західному березі ріки Йордан і в секторі Газа пригощають безкоштовно всіх бажаючих.

Таким чином, американська трагедія, безумовно, поділила світ на два конфронтуючі табори. Було б нерозумним цього не бачити. Але ще більш нерозумно було б робити на цій підставі висновок про те, що людство дійсно стоїть на порозі цивілізаційного конфлікту. Не можна забувати, що антиамериканський синдром є характерним не тільки для прихильників ісламу, його розділяє чимала частина європейців, у тому числі й наших співгромадян. Конфлікт у наяв­ності, але конфлікт різних полюсів цивілізацій.

Міжнародний тероризм, перетворившись в одну з небезпечних по своїх масштабах і наслідках суспільно-політичних і моральних проблем, виявив себе як крайня форма вираження соціального, етнічного, релігійного радикалізму й екстремізму, він не схильний зупинятися ні перед чим для досягнення своїх цілей. Тероризм і екстремізм у будь-яких їхніх проявах усе більше загрожують без­пеці багатьох країн і їхніх громадян, тягнуть за собою величезні політичні, економічні й моральні втрати,

В останні десятиліття тероризм інтернаціоналізувався. Заявили про себе міжнародні й транснаціональні угрупування, посилилася взаємодія між алжирськими і європейськими, чеченськими й аф­ганськими терористичними організаціями. Найнебезпечнішим це явище стає тоді, коли воно ініціюється, створюється й підтримується державними режимами диктаторського й сепаратистського типів. За останніх 40 років під егідою ООН прийнято більше десятка уні­версальних конвенцій і протоколів про боротьбу з різними формами тероризму на суші, на морі й у повітрі. Розроблено основні принципи міжнародного співробітництва в боротьбі з тероризмом. Проблеми боротьби з тероризмом регулярно обговорюються на зустрічах глав держав і урядів. І все-таки, проблема далека від її вирішення.

Сплескові тероризму, особливо в нестабільних регіонах, сприяє руйнування старих глобальних і регіональних структур міжнарод­ної безпеки, що були властивими колишній схемі біполярного світу. Механізми державного, регіонального й міжнародного контролю за процесами, що відбуваються у світі, все частіше дають збої. Ця

обставина вимагає консолідації зусиль усього світового співтова­риства держав.

Усе більше фахівців наполегливо виділяють ще одну глобаль­ну проблему — кризу сучасної системи освіти. Усвідомлення глобальності цього явища, що вразило як розвинені країни, так і країни, що розвиваються, відбулося вже на початку 70-х років XX століття. З цього часу ситуація хоча й змінилася на краще, але не втратила своєї гостроти. Можна сказати, що у світі в цілому склалася така ситуація, що саме від розвитку освіти в майбутньому залежить доля цивілізації.

Слід зазначити, що форми прояву всесвітньої кризи освіти в різних країнах різні. Для країн, що розвиваються, актуальною є проблема доступу до освіти (близько мільярда людей її взагалі не мають). Серйозні протиріччя в системі освіти існують у розвинених країнах: консерватизм традиційних систем освіти, відставання їх від запитів сучасного життя; недемократичність; нездатність адап­тації до масштабів і темпів соціальних змін. Примітними є факти на прикладі США: мільйони американців, точніше від 23 до 84 млн, є функціонально неграмотними; близько 25 млн дорослих американ­ців не настільки добре читають, щоб зрозуміти зміст попередження на флаконі з ліками, а 22% дорослих не можуть правильно написати адресу на конверті.

Масштабність проблеми реформування освіти була визнана й учасниками загальноєвропейської наукової конференції «Європей­ська програма змін у вищій освіті в XXI столітті», яка відбулася в 1997 році в Палермо (Італія). Як відзначалося на конференції, проб­лема освіти зачіпає інтереси приблизно 25-30% громадян кожної держави. Все більше число фахівців приходить до усвідомлення незаперечності того факту, що освіта, поряд із проблемами екології, енергетики, харчування й ін., увійшла до числа глобальних проб­лем людства, що модель освіти XXI століття повинна кардинально трансформуватися й орієнтуватися у своїй основі не на минуле, а на майбутнє людської цивілізації. Головним механізмом освітньої революції повинна стати інформатизація, що забезпечує доступ до інформаційних ресурсів суспільства й надає ефективних засо­бів їхнього освоєння. Не менш важливою стороною цієї проблеми виступає екологічна освіта, яка покликана сприяти створенню ситуації, при якій економічний розвиток людства не буде супере­чити законами природи.

Створення нового глобального співтовариства далеке від сво­го логічного завершення, воно стикається з важко переборними бар'єрами, породженими нерівністю стартових можливостей, куль­турним різноманіттям людства, фундаментальними розбіжностями

в рівні соціально-економічного й політичного розвитку окремих держав і народів, у способі життя, у відношенні до основних проб­лем буття. Все це несе в собі насіння конфліктів майбутнього, є дуже непростими викликами сучасному людству, відповіді на які ще треба відшукати вченим і політикам, всьому людству.- Цьому пошукові, об'єднанню всіх суб'єктів, зацікавлених у вирішенні глобальних проблем, може й буде сприяти міжнародне право як продукт колективного розуму людства, універсальний алгоритм його виживання.

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різноманітних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій, регулюються водій або національним правом відповідної держави, або нормами міжнародного приватного права.

Існує тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і між­народного приватного права:

— і те, й інше, у широкому розумінні, регулюють міжнародні відносини;

— у загальних засадах: відбувається переломлення основних принципів міжнародного публічного права в доктрині між­народного приватного права;

— і в міжнародному публічному праві, і в міжнародному при­ватному праві завжди визнається правосуб'єктність іншої

держави;

— міжнародні договори з питань міжнародного приватного права
не можуть суперечити принципам міжнародного публічного
права, у такий спосіб установлюються загальні цілі створення
правових умов для міжнародного співробітництва в різних

галузях.

Отже, міжнародне приватне право як сукупність норм, що регулюють цивільно-правові відносини, які мають міжнародний ха­рактер («ускладнені» іноземним елементом), не повинне суперечити загальновизнаним принципам міжнародного публічного права.

Слід також брати до уваги, що міжнародні угоди, які регулюють цивільно-правові відносини (договори у сфері міжнародного при­ватного права), у багатьох випадках впливають на розвиток між­народних міждержавних договорів.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом можна провести за різними параметрами:

— за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єк­тами є держави, нації і народності, що борються за неза­лежність, міжнародні організації, а в міжнародному при­ватному праві — фізичні і юридичні особи;

— за об'єктами: у міжнародному публічному праві ними є між­державні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві це міжнародні приватно-правові відносини (цивільні, сімейні, трудові й ін.);

Дата добавления: 2015-05-10