Історичні аспекти створення міжнародних організацій

Контрольні питання

Спеціальні терміни

Альтернат, анулювання, автентичність, декларація, денонсація, депозитарій, джентльменська угода, картель, комюніке, конвенція, конкордат, міжнародний договір, меморандум, «модус вівенді», недійсність міжнародного договору, нотифікація, обмін нотами, загальні багатосторонні договори, застереження, однобічний між­народний юридичний акт, протокол, угода, пакт, парафування,

підписання ad referendum, приєднання, пролонгація, промульгація, ратифікація, ратифікаційна грамота, реєстрація, трактат.

Як ви розумієте предмет регулювання права міжнародних до­говорів?

З яких правових інститутів складається право міжнародних договорів?

У чому містяться особливості права міжнародних договорів у порівнянні з іншими галузями міжнародного публічного права?

З якими галузями міжнародного публічного права тісно взаємо­діє право міжнародних договорів?

Які є джерела права міжнародних договорів?

Сформулюйте галузеві принципи права міжнародних догово­рів.

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері права міжнародних договорів? Дайте їм коротку характеристику.. Чи застосовується у праві міжнародних договорів звичай?

Яка роль ООН і її органів у формуванні й реалізації норм права міжнародних договорів?

Які суб'єкти можуть бути сторонами міжнародного договору?

Які правові наслідки наступних процедур:

— прийняття тексту міжнародного договору;

— установлення автентичності тексту міжнародного договору;

— вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору;

— застереження до міжнародного договору;

— ратифікація міжнародного договору;

— реєстрація міжнародного договору;

— опублікування міжнародного договору;

— денонсація міжнародного договору;

— анулювання міжнародного договору.

Які вам відомі синоніми терміна «міжнародний договір»? Чи є між ними змістовна різниця?

Які існують форми вираження згоди на обов'язковість міжна­родного договору?

Які вимоги пред'являються до застережень до міжнародного договору?

Чи зв'язує міжнародний договір треті держави?

Які підстави недійсності міжнародного договору існують? Які правові наслідки недійсності міжнародного договору?

Які існують підстави припинення дії міжнародного договору? Які правові наслідки припинення дії міжнародного договору?

Розділ 10 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним роз­ширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації.

Міжнародні організації є основною інституціональною формою співробітництва держав, вони є основним організатором міждер­жавного спілкування.

Хоча в сучасному розумінні міжнародні організації як правовий феномен виникли наприкінці XIX — початку XX століть, коли по­треби світового розвитку зумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів, в історії людської циві­лізації вже був накопичений певний досвід створення міжнародних об'єднань. Так, у Давній Греції в VI столітті до н.е. були створені перші постійні міжнародні об'єднання — симакії та амфіктіонії. Вони являли собою релігійно-політичні союзи племен (громад) і міст зі спільними святилищем, казною, правилами ведення війни. Найбільш відомі Лакедеминська і Делосська Симмакії, а також Дельфійсько-Фермопільська амфіктіонія, до якої входило 12 громад Середньої Греції і Фессалії.

Ці об'єднання стали прообразами майбутніх міжнародних органі­зацій. Недаремно Ф.Ф. Мартене у своїй праці «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» підкреслював, що «хоча ці союзи і були викликані спеціально релігійними цілями, але справляли свою дію взагалі на зносини між грецькими державами: подібно до інших соціальних чинників, вони зближували народи і пом'якшували їхню замкнутість».

Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний зі створенням у XIV столітті Ганзейського союзу — тор-

гового і політичного союзу північнонімецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснував до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Євро­пою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв'язкам, постійному розширенню кількості членів союзу, до яких входило і російське місто Новгород, Ганзейський союз справив значний вплив на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI століття вивів зі стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину.

Виникнення міжнародних організацій у XIX столітті стало ві­дображенням і результатом становлення об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повно­важеннями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такі ж риси мала створена в 1919 році Міжнародна організація праці.

Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версальської договірної системи і яка про­існувала формально до 1946 року.

Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створе­ною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. Спочатку статут організації був підписаний 44 державами, у тому числі 31 державою, що брала участь у війні на боці Антанти або приєдна­лася до неї (Австралією, Бельгією, Болівією, Бразилією, Великою Британією, Гаїті, Гондурасом, Грецією, Індією, Італією, Канадою, Китаєм, Кубою, Ліберією, Нікарагуа, Новою Зеландією, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сіамом, СІЛА, Еквадором, Югославією, Південно-Африканським Союзом, Чехословаччиною, Уругваєм, Францією, Хіджазом (у 1916-1925 роках — формально незалежне королівство, із 1925 року входить у Саудівську Аравію), Японією), і 13 державами, що дотримувалися нейтралітету в ході війни (Аргентиною, Венесуелою, Данією, Іраном, Іспанією, Колум­бією, Нідерландами, Норвегією, Парагваєм, Сальвадором, Чилі, Швецією, Швейцарією). Хоча комісію з вироблення статуту Ліги Націй очолював президент США В. Вільсон, згодом США його не ратифікували і не ввійшли до членів цієї організації.

Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розви­ток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і без-

пеки». Основними органами організації були: Асамблея (у її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили що­річно у вересні). Рада Ліги Націй (спочатку складалася з чотирьох постійних членів — представників Великої Британії, Італії, Франції та Японії і чотирьох непостійних членів; згодом склад і кількість членів Ради змінювалися) і постійний секретаріат на чолі з Генераль­ним секретарем. Всі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одноголосно.

Ліга Націй визнавала, що будь-яка війна «цікавить Лігу в ціло­му» і остання повинна вживати всіх заходів для збереження миру. На вимогу будь-якого члена Ліги Націй негайно скликалася Рада. У разі виникнення конфлікту між членами Ліги Націй він мав бути внесений на розгляд або третейського суду, або Ради.

У разі якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийня­тим на себе зобов'язанням, то інші члени організації зобов'язувалися негайно порвати з ним будь-які торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним заінтересованим урядам виста­вити той чи інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов'язань Ліги Націй.

При Лізі Націй на правах автономних організацій були створені Постійна палата міжнародного правосуддя, Міжнародна організація праці й інші організації. Основні органи Ліги Націй розташовува­лися в Женеві (Швейцарія).

У перші роки свого існування Ліга Націй була одним із центрів організації боротьби проти Радянської держави, яка, проте, активно брала участь у конференціях, що проходили під егідою цієї органі­зації, і нарадах з роззброєння, вносячи пропозиції, спрямовані на реальне вирішення цієї найважливішої міжнародної проблеми.

Під прикриттям Ліги Націй на початку 20-х років XX сто­річчя був зроблений у формі роздачі мандатів поділ колоній між державами-переможницями. Ліга Націй робила численні спроби згладити гострі протиріччя між головними її учасниками на основі антирадянської змови. У1926 році членом Ліги Націй стала Німеч­чина. У 1931 році Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але реальної протидії з боку Ліги Націй агресор не зустрів — усе обмежилося лише її «рекомендаціями». У1933 році Німеччина і Японія вийшли з цієї організації, щоб одержати повну свободу дій для підготовки нової війни.

У середині 30-х років, у зв'язку з наростанням військової загрози з боку фашистських режимів Німеччини, Італії та мілітаристської Японії, ЗО держав — членів Ліги Націй з ініціативи французької дипломатії звернулися до СРСР із пропозицією про вступ до цієї ор­ганізації. 18 вересня 1934 року СРСР вступив у Лігу Націй і зайняв постійне місце в її Раді, незважаючи на те, що проти його прийняття

голосували Нідерланди, Португалія і Швейцарія. Вступаючи в Лігу Націй, СРСР розраховував, що в умовах виходу з організації най­більш агресивних держав, йому вдасться хоч певною мірою пере­шкодити розв'язанню війни. При цьому Радянський уряд попередив усіх учасників організації, що він не бере на себе відповідальності за їхні попередні рішення і договори, укладені без участі СРСР.

Найважливішими питаннями, що обговорювалися у Лізі На­цій із 1934 до 1939 років, були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936); порушення Німеччиною Версальського (1919) і Локарн-ського (1925) договорів у зв'язку з ремілітаризацією нею Рейнської зони в 1936 році; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939); захоплення Німеччиною Австрії (1938) та ін. У ці роки позиція за­хідних держав, що прагнули спрямувати фашистську агресію проти СРСР, визначила безпомічність Ліги Націй, яка не зуміла провести жодного ефективного заходу проти держав-агресорів.

Водночас і сам СРСР не був взірцем дотримання своїх міжна­родних зобов'язань. За розв'язану ним у 1939-1940 роках війну з Фінляндією, Радянський Союз 14 грудня 1939 року рішенням Ради був виключений із Ліги Націй. З цього часу діяльність цієї органі­зації фактично припинилася, формально ж Ліга Націй припинила своє існування у квітні 1946 року, відповідно до рішення спеціально скликаної Асамблеї.

Хоча Ліга Націй не змогла виконати своє основне статутне зав­дання (насамперед запобігти розв'язанню Другої світової війни і мирно врегульовувати міжнародні конфлікти), вона відіграла свою історичну роль, котра полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співто­вариства — Організації Об'єднаних Націй, тому що в рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.

Дата добавления: 2015-05-10