Контрольні питання

Визначте предмет регулювання міжнародного права зовнішніх зносин.

З яких правових інститутів складається міжнародне право зов­нішніх зносин?

Дайте поняття дипломатичного права.

У чому особливості дипломатичного права в порівнянні з іншими галузями міжнародного права?

З якими галузями міжнародного права тісно взаємодіє дипло­матичне право?

Дайте характеристику джерел дипломатичного права.

Сформулюйте принципи дипломатичного права.

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері дипло­матичного права? Дайте їм коротку характеристику.

Чи застосовується звичай у дипломатичному праві?

Дайте характеристику зовнішньополітичних повноважень на­ступних органів:

Президент України;

Верховна Рада України;

Уряд України;

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство освіти й науки України.

Які види дипломатичних представництв існують?

З яких категорій співробітників складається штат дипломатич­ного представництва?

Яким чином здійснюється відкриття дипломатичного представ­ництва?

Перелічіть основні функції дипломатичного представництва.

Які підстави припинення функцій дипломатичного представ­ника?

Яка природа дипломатичних імунітетів і привілеїв?

Перелічіть основні привілеї й імунітети дипломатичних пред­ставництв і дипломатичних агентів.

У яких випадках дипломатичний агент може бути позбавлений привілеїв і імунітетів?

У чому полягає специфіка діяльності торгових представництв?

У чому полягає специфіка діяльності спеціальних місій?

У чому полягає специфіка діяльності представництв держав при міжнародних організаціях?

Розділ 15 КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО

15.1. Поняття консульського права і його джерела

Поряд із дипломатичними відносинами держави встановлюють один з одним консульські відносини, які регулюються нормами особливої галузі міжнародного публічного права — консульського права.

Консульське право, як і дипломатичне право, регламентує й ре^ гулює дипломатичну діяльність держави — тобто офіційні відносини і зв'язки органів зовнішніх зносин держави по здійсненню цілей і завдань її зовнішньої політики з іншими державами й суб'єктами міжнародного права, які здійснюються з метою захисту прав дер­жави і її громадян за кордоном.

Початок становлення цієї галузі, як і дипломатичного права, тісно пов'язане з розвитком людства. її джерела знаходять свій початок у період родоплемінного розвитку людської цивілізації, коли почався процес становленням товарного виробництва, що об'єктивно привело сусідні племена до обміну продуктами праці. Тому вона також уважається однією з найдавніших у міжнародному публічному праві. Таким чином, генезис консульського права по­чався з усталеного звичаю.

Подальший розвиток консульського права тісно пов'язаний з утворенням держав, міграцією населення й розвитком міжнародної торгівлі.

Міжнародні торговельні зв'язки міст-полісів у Стародавній Греції привели до виникнення офіційно визнаного класу торговців, які за межами своєї держави користувалися особливим захистом з боку громадян держави перебування, що користувалися довірою міс­цевого правителя. Тому саме зі Стародавньою Грецією пов'язане й становлення інституту постійних консулів. Він почав свій розвиток з інституту проксенії.

Проксенами були громадяни давньогрецьких міст-полісів, які представляли й захищали інтереси іноземців. Разом з інститутом

проксенії почався процес формування первинних звичаєвих норм консульського права.

Великий внесок у становлення консульського права вніс Старо­давній Рим. Тут виник консульський інститут патронату, пред­ставники якого — патрони захищали інтереси іноземців, що були клієнтами патрона.

У феодальну епоху консульські відносини носили в основному регіональний характер, хоча окремі зв'язки встановлювалися й між досить віддаленими державами. У цей період важливу роль у ста­новленні консульських відносин відігравала католицька церква.

Консульські відносини набувають особливе значення в епоху Від­родження у зв'язку з розвитком торговельного мореплавання й тор­говельних відносин. У період переходу до капіталізму (XVI-XVIII століття) починає формуватися інститут постійного посольства, і складаються норми посольського права, серед яких багато були присвячені захисту громадян акредитуючої держави, і особливо купців, у державі перебування.

До середини XIX століття консульське право, як і право дипло­матичне, складалося переважно зі звичаєвих норм.

Після Другої світової війни норми консульського права одержали подальший розвиток і були кодифіковані в багатосторонньому дого­ворі — Віденській конвенції про консульські зносини 1963 року.

На відміну від дипломатичних відносин, консульські відносини мають досить вузьку сферу дії. До неї входить насамперед офіційна діяльність органів зовнішніх зносин суб'єкта міжнародного права по охороні й захисту економічних, соціальних і інших інтересів самої держави, її громадян і юридичних осіб.

Джерелами консульського права, як і права дипломатичного, є міжнародні норми, що містяться у звичаях і договорах міжна­родного характеру (політичних, економічних, торговельних, кон­сульських), у регламентах і постановах міжнародних конференцій і організацій, що регулюють дипломатичні, консульські й інші відносини дипломатичного характеру.

Особливістю системи джерел консульського права, як і дипло­матичного права, є те, що в неї поряд з такими джерелами, як міжнародний звичай і міжнародний договір, входять і акти на­ціонального законодавства.

Можливість використання міжнародно-правового звичаю як одного із джерел дипломатичного права, випливає, зокрема, з по­ложення преамбули Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, яка підтверджує, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, прямо не передбачені положеннями даної Конвенції.

Сучасний етап кодифікації консульського права почався одночас­
но з кодифікацією дипломатичного права в 1949 році, коли Комісія
ООН по міжнародному праву ухвалила рішення щодо кодифікації
звичаєвих і договірних норм, що регулюють дипломатичні й кон­
сульські відносини між державами.,

Кодифікація звичаєвих норм консульського права була зроблена Комісією зі зразка проекту статей Конвенції «Про дипломатичні зносини й імунітети» 1958 року, які лягли в основу прийнятої в 1961 році на дипломатичній конференції у Відні Конвенції «Про дипломатичні зносини». Підсумком кодифікації стало прийняття в 1963 році у Відні Конвенції про консульські зносини.

Поряд з існуванням і функціонуванням у рамках світового спів­товариства універсальної конвенції по консульському праву, існує й діє цілий ряд багатобічних конвенцій регіонального характеру, які регулюють питання консульського права: Каракаська конвен­ція про консульські функції 1911 року, Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928 року, Європейська конвенція про консульські функції 1967 року.

До джерел консульського права відносяться так звані національні джерела консульського права, які прийняті державами в однобіч­ному порядку. До таких джерел в Україні відносяться Конституція України, Закон України «Про дипломатичну службу» 2001 року, Положення про дипломатичні представництва України за рубежем 1992 року, Положення про дипломатичні представництва й консуль­ські установи іноземних держав на території України 1993 року, Консульський Статут України 1994 року, Положення про торгово-економічну місію в складі дипломатичного представництва України за кордоном 1994 року й ін.

Дата добавления: 2015-05-10