Класичні теорії в соціології права: М.Вебер, Е.Дюркгейм, К.Маркс, Т.Парсонс 3 страница

Таким є загальний контур марксистської концепції права, яка її творцями не була використана для створення власне соціології права, оскільки мета їх наукових пошуків була не академічною, а практично-політичною – “обгрунтування всесвітньо-історичної ролі пролетаріату”. Але ця концептуальна схема використовувалась вже Марксом та Енгельсом для аналізу окремих проблем, що в світлі сучасних уявлень знаходяться в предметній сфері соціології права. Наприклад, це дослідження проблем правосвідомості, особливостей “юридичного світогляду”, ролі права як чинника економічних процесів і т.п. Згодом марксистська соціологічна концепція розвивалась та доповнювалась, ставши одним з теоретичних джерел сучасної соціології права.

З середини ХХ століття, за виразом К.Девіса, “синонімом соціологічної теорії” стало поняття “структурний функціоналізм”[113]. Відповідно, саме структурно-функціональний підхід став панівною теоретичною парадигмою в соціології права, створивши її категорійне ядро та стиль пізнання та інтепретації правової реальності[114]. Створення цієї парадигми пов’язується з ім’ям Т.Парсонса та його послідовників (перш за все Р.Мертона). Уявлення Т.Парсонса про значення теорії спираються на тлумачення соціології реальності як найбільш складного та заплутаного об’єкту, пізнання якого неможливе без введення абстрактних категорій, що в своїй логіці відтворюють суттєві зв’язки реальності і дозволяють “організувати” наші уявлення про неї. Його аналіз системних зв’язків соціального буття став своєрідним підсумком розвитку соціологічної теорії до середини ХХ століття, досить чітко визначив шляхи її подальшого розвитку. Авторитет структурного функціоналізму багато в чому пояснюється тим, що його базові положення відповідали тим уявленням про суспільство, що склались вже на стадії визначення предметної специфіки соціологічного знання. В межах цієї парадигми суспільство розглядається як об’єктивна реальність, що складається з взаємопов’язаних та взаємозалежних частин, розвиток та функціонування яких може бути розкрито тільки “з середини”, тобто стійлі зв’язки між соціальними фактами утворюють соціальні структури, що детермінують “соціальні дії”. Проблеми методології дослідження правової реальності для Т.Парсонса та його послідовників органічно входили до загальної методології аналізу, але були виключно важливими в силу значимості нормативних структур для суспільства.

Нормативна структура є важливою характеристикою суспільства. Аналізуючи цю структуру, Т.Парсонс виділяє в ній чотири субординованих елемента: цінності, норми, колективи (спільноти), ролі. Цінності – це уявлення про бажане суспільство, які є загальновизнаними. Соцієтальні норми (а право в позитивному розумінні є їх найважливішою частиною) виникають як застосування фундаментальних цінностей до особливих умов функціонально диференційованих спільнот чи підсистем суспільства. Спільноти (колективи) утворюють зразки поведінки в специфічних ситуаціях (наприклад, серед бюрократії, військових і т.п.), а ролі є нормативними чеканнями відповідної поведінки окремих індивідів як членів суспільства[115].

Хоча нормативні структури утворюють статику суспільства, Т. Парсонс саме з ними пов’язує соціальні процеси. Через зміст норм вони є підконтрольними цінностями, норми контролюють колективи, а останні детермінують соціальні ролі. Саме контрольні функції вносять в нормативну структуру упорядоченість та внутрішню організацію, завдяки яким ця структура визначає масштаби та форми соціальних змін в суспільстві.

Дата добавления: 2015-05-10