Принципи зобов’язального права

В теорії права принципи визначаються як «основоположні загальноприйняті норми-ідеї (вихідні начала), що виражають сутність права, закономірності його розвитку і мають найвищий авторитет, тобто є незаперечними вимогами, що висуваються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу і порядку»

Принципи бувають загальноправові, міжгалузеві (галузеві), підгалузеві, інституційні. Загальноправові принципи поширюються на всі суспільні відносини, включаючи зобов’язальні. До таких принципів можна віднести: верховенство права, відповідальність за заподіяну шкоду, неприпустимість будь-якої дискримінації у реалізації прав і свобод, заборона зловживання правом тощо.

До галузевих (деякі з них є міжгалузевими) відносять принципи, що встановлюють орієнтири для визначеного предмету певної галузі. Так, ч. 1 ст. 3 ЦК передбачає галузеві (міжгалузеві) принципи цивільного права, які також поширюються на зобов’язальні правовідносини в межах особливостей, що характерні для зобов’язального права. Зокрема, це є свобода договору (п. 3); свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (п. 4); судовий захист цивільного права та інтересу (п. 5); справедливість, добросовісність та розумність (п. 6). Тобто принципи передбачені п. п. 3-6 ч. 1 ст. 3 ЦК є як цивільно-правовими, так і зобов’язальними. Крім того, принципи передбачені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК передбачені ч. 3 ст. 509 ЦК, згідно якої «зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості».

Принцип свободи договору передбачений ст. ст. 6, 627 ЦК. Суть цього принципу зводиться до наступних положень:

сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свобода підприємницької діяльності передбачений ст. 42 Конституції України та ст. ст. 43, 44 ГК. Фактично цей принцип включає в себе те, що підприємці вільно обирають вид підприємницької діяльності, самостійно формують програми діяльності, вибирають постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучають матеріально-технічні, фінансові та інших види ресурсів, вільно наймають працівників тощо. Даний принцип характерний для зобов’язального права тим, що в ході підприємницької діяльності підприємці в переважній більшості знаходяться в правових зв’язках, що обумовлюється самою природою підприємства.

Принцип судовий захист цивільного права та інтересу зводиться до наступних моментів.

Кредитор має право на судовий захист у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання шляхом майнових санкцій (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Сторони мають право в судовому порядку змінити чи припинити зобов’язання (п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Сторони мають право на відшкодування моральної шкоди п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Крім того, окремі положення цього принципу можна знайти в ст. ст. 215, 611, 615, 622 ЦК.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності, як правильно їх охарактеризувала Т. В. Боднар, є оціночними і «через ці оціночні поняття законодавець надає суб’єктам реалізації правових норм у процесі такої реалізації … права і можливість самим визначити ту міру, що відділяє один правовий стан від іншого, або правовий стан від неправового».

Крім цих принципів науковці зазначають інші принципи. Зокрема, це принцип моральності. Він закріплений в ч. 4 ст. 13 ЦК, згідно якої «при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства» та ч. 1 ст. 203, згідно якої «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

Інституційними принципами можна визначити, наприклад, принципи виконання зобов’язань. В радянській період (за О. С. Іоффе) основними принципами виконання зобов’язань визначалися такі: принцип реального виконання, принцип взаємного сприяння, принцип економічності, принцип належного виконання зобов’язань Ф.І. Гавзе використовує замість принципу «взаємного сприяння», принцип «товариського співробітництва»

Дата добавления: 2015-05-07