Завдаток. Доказова і забезпечувальна функції завдатку

Легальне визначення завдатку дано в ст. 380 ЦК.

3адатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні, на доказ укладення договору і в забезпечення його виконання. Дане визначення повністю збігається з визначенням завдатку, що мали місце в ст. 209 ЦК РРФСР 1964 р. Незважаючи на цей факт, сфера застосування завдатку чинним законодавством суттєво розширена. Справа в тому, що в ньому відсутній припис, аналогічне правилу п. 2 ст. 186 ЦК РРФСР 1964 р., згідно з яким завдаток міг використовуватися тільки для забезпечення зобов'язань між громадянами або з їх участю. Тому за чинним законодавством завдаток може застосовуватися для забезпечення зобов'язань, що виникають як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. Тобто завдаток може застосовуватися не тільки в побутових, але й в підприємницьких відносинах.

Завдаток в тому вигляді, як він описаний у законі (ст. 380 ЦК), може забезпечувати виконання тільки договірних зобов'язань. Предметом завдатку може бути лише грошова сума, розмір якої визначається сторонами, але у всіх випадках вона повинна становити лише частину суми платежів, належних за договором зі сторони, що видала завдаток. З теоретичної точки зору немає ніяких перешкод для того, щоб предметом завдатку визнавалися інші майнові цінності. Законодавчій практиці також відомо подібне рішення.

Видача завдатку як міра забезпечення виконання зобов'язання може бути передбачена тільки угодою сторін. Угода про завдаток незалежно від суми завдатку має бути зроблено у письмовій формі. При порушенні сторонами приписів про письмовій формі угоди про завдаток настають наслідки, передбачені ст. 162 ГК, тобто на підтвердження укладення угоди про завдаток сторони не можуть посилатися на показання свідків, але можуть призводити письмові й інші докази.

Завдаток виконує платіжну, доказову і забезпечувальну (штрафну) функції. Завдаток може бути виданий тільки тією стороною за договором, на якій лежить обов'язок здійснити грошові платежі за надання, здійснюване контрагентом за договором. При виконанні сторонами договірних зобов'язань сума завдатку або зараховується в рахунок платежів, або утримується стороною, видала завдаток, із суми належних з неї платежів. Видача та отримання завдатку є часткове виконання і, відповідно, отримання частини виконання договірного зобов'язання. У цьому суть платіжної функції завдатку.

Слід мати на увазі, що платіжна функція задатку може мати місце тільки при виконанні сторонами договірних зобов'язань. При невиконанні зобов'язань, забезпечуваних завдатком, він починає виконувати штрафну роль. Платіжна функція притаманна також авансом - грошовій сумі або майнової цінності, видаваної стороною в договорі своєму контрагенту в рахунок обумовленого платежу як в момент укладення договору, так і після цього. Але з видачею та отриманням авансу закон пов'язує інші наслідки, ніж з видачею та отриманням завдатку. Це найбільш яскраво видно при аналізі доказової і забезпечувальної функцій завдатку.

В Відповідно до закону завдаток видається на доказ укладання договору, тобто виконує доказову функцію. З цього випливає, що якщо між сторонами має місце суперечка про те, був чи не був укладений договір, то при наявності доведеного в належному порядку факту видачі та, відповідно, отримання завдатку можна говорити і про наявність факту укладення договору, забезпечуваного їм. При цьому, звичайно, необхідно, щоб сторонами були дотримані умови закону, при яких договір вважається укладеним (ст. 432, 433 ЦК). Аванс також виконує доказову функцію. Проте слід мати на увазі, що факт видачі авансу не є безумовним доказом факту укладення договору. Він оцінюється в якості одного з багатьох можливих доказів укладення договору.

Видача та отримання завдатку є безумовним доказом наявності відбувся договору. При цьому необхідно враховувати, що видача і отримання завдатку є актом виконання акцесорних зобов'язання, що випливає з угоди про завдаток. Акцесорних характер угоди про завдаток був помічений ще римськими юристами. У Дигестах Юстиніана (D.18.1.53) наведено таке судження Гая: "Те, що дається під ім'ям завдатку при купівлі, не має такого значення, як якби без завдатку угода не приводило до результатів, але (служить для того), щоб точніше могло бути доведено, що сторони домовилися про ціну "1.

Враховуючи акцесорних характер угоди про завдаток, можна сформулювати два можливих наслідки невидачі та неотримання завдатку за наявності угоди про нього. Якщо сторони в якості міри забезпечення виконання зобов'язання, що випливає з договору, передбачили в договорі видачу задатку, але не пов'язали момент укладення цього договору з моментом надання завдатку, то невидача завдатку не може розглядатися в якості підстави для визнання договору неукладеним. Якщо ж сторони погодили в якості суттєвої умови договору обов'язкове надання завдатку і зв'язали момент укладення договору з моментом видачі завдатку, то у випадку, якщо обумовлений завдаток не наданий, цей договір буде вважатися неукладеним.

В літературі має місце інша трактування змісту доказової функції завдатку. У численних джерелах у різних інтерпретаціях присутній тезу, згідно з яким, якщо обумовлений сторонами завдаток не виданий, договір, за яким він повинен бути виданий, не вважається укладеним навіть при дотриманні всіх інших умов, необхідних для його заключенія1. Подібне тлумачення доказової функції завдатку має глибокі історичні корені. У дореволюційній доктрині російського цивільного права під завдатком розумілася вироблена при самому укладенні договору сплата частини грошової суми, належної від однієї особи до іншої за виконання домовленого действія2. У той час завдаток розумівся як частина самого забезпечуваного зобов'язання.

Дата добавления: 2015-05-07