Самостійна робота. Тема 2.2 Конституціоналізм в Україні

Тема 2.2 Конституціоналізм в Україні

1. Юридичні властивості Конституції України.

2. Пряма дія норм Конституції України.

3. Захист Конституції України.

1.Юридичні властивості Конституції України.

Під юридичними властивостями Конституції розуміють такі її ознаки, що характеризують Конституцію як Основний Закон держави та суспільства. Серед юридичних властивостей Конституції України найбільш важливими є такі.

Нормативність. Як Основний Закон держави Конституція України обов'язкова до виконання всіма суб'єктами права і є актом постійної і прямої дії.

Установчий характер. У Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система, принципи діяльності органів державної влади І місцевого самоврядування.

Програмний характер. Конституція визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції та напрями їх розвитку, основні цілі соціального прогресу, містить основні принципи здійснення влади, є орієнтиром розвитку всієї правової системи держави.

Найвища юридична сила (юридичне верховенство). Усі закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Акт, який не відповідає Конституції, є неконституційним і або скасовується, або приводиться у відповідність до неї. Якщо є потреба інакше, ніж за Конституцією, врегулювати суспільні відносини, слід спочатку змінити чи доповнити Конституцію.

Особлива юридична природа. Конституція має свій особливий предмет правового регулювання, унормовує найважливіші суспільні відносини, а саме: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референдуми, систему і принципи діяльності органів державної влади, їх компетенцію тощо.

Підвищена стабільність. Нестабільність Конституції зумовлює необхідність внесення значних змін та доповнень до чинного законодавства, скасування багатьох актів і прийняття нов.их, що не завжди є доцільним. Конституція -- Основний Закон, і вона повинна бути стабільною.

Підвищений ступінь охорони з боку держави. Суть цієї дуже важливої особливості Конституції полягає в тому, що Конституція містить у собі норми, за допомогою яких забезпечується непорушність Основного Закону. В Україні функціонує Конституційний Суд України, який забезпечує відповідність Конституції України інших правових актів, насамперед законів.

Здатність до стимулювання суспільних відносин. Конституція України містить положення, які стимулюють відповідних суб'єктів права до прийняття необхідних нормативних актів, реалізації владних повноважень.

Конституція є основою розвитку галузевого законодавства, яке розвивається відповідно до конституційних положень.

Особливий порядок прийняття і зміни Конституції. На відміну від проектів звичайних законів проект Конституції, як правило, оприлюднюється і обговорюється зацікавленими суб'єктами, насамперед громадянами України. Приймати і змінювати Конституцію України мають право Верховна Рада України, а також народ України через всеукраїнський референдум. Парламент України приймає зміни та доповнення до Конституції не менш як двома третинами від конституційного складу (ст. 155, 156 Конституції України).

Легітимність. Легітимність Конституції полягає в тому, що вона приймається законно обраним парламентом або всеукраїнським референдумом, тобто шляхом виявлення волі народу. Забезпечується широка участь громадян в розробці і обговоренні проекту Конституції.

Підсумковий характер Конституції. Конституція є вираженням ступеня суспільного розвитку, якого досягла держава, юридичним відображенням об'єктивного ходу історичного розвитку суспільства і держави, правовою формою суспільного прогресу, рівня правової культури соціуму.

Реальність. У Конституції враховані тенденції і закономірності суспільного розвитку, можливі соціальні наслідки тих чи інших конституційних настанов, містяться основоположні гарантії реалізації конституційних норм. Реальність Конституції проявляється насамперед у тому, як її приписи відповідають існуючій практиці.

Правонаступництво. Конституція зумовлює безперервність процесу історичного розвитку Української держави. У преамбулі Конституції України зазначено, що ця Конституція приймається з урахуванням багатовікової історії українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення.

Всі вищезазначені юридичні особливості Конституції України свідчать про те, що це — специфічний нормативний акт у національній правовій системі, який є основою право-творення і державотворення в Україні.

2.Пряма дія норм Конституції України.

Прийняття Конституції є лише початковим етапом конституційного регулювання. Конституція формулює відповідні вимоги до поведінки суб'єктів права. Якщо зміст цих вимог не визначає спрямованості діяльності органів державної влади і є нормами поведінки людей, то конституція залишається красивим фетишем, який вимагає шанування, а не виконання. Конституція живе тільки тоді, коли вона втілюється в практичній діяльності державних і громадських органів, у поведінці різних суб'єктів правовідносин. Реалізація конституціиних приписів має велике значення, виходячи з юридичних властивостей Конституції і насамперед із того, що вона володіє найвищою юридичною силою у правовій системі нашої держави. Предмет правового регулювання Конституції — не одна якась сфера суспільних відносин, а всі сфери, і в кожній із них проявляється її активна роль. І якщо конституційні норми «не працюють», то це негативно впливає і на норми галузевого законодавства. Тому активно використовуючи закладений у Конституції України потенціал, можна суттєво вплинути на весь спектр соціальних процесів1.

Реалізація Конституції --це втілення на практиці закладених у ній демократичних цінностей для забезпечення прав і свобод особи. Демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція юридичне оформляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об'єднання правами і покладає обов'язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму.

Реалізація конституційних норм — це втілення приписів Конституції в правомірних діях громадян, юридичних осіб, державних органів, їх посадових осіб.

Їх виконання відбувається в чотирьох формах: дотримання, використання, виконання і правозастосування. Реалізація цих норм пов'язана з правомірною поведінкою суб'єктів державно-правових відносин, поведінкою, яка відповідає конституційним приписам.

Механізм реалізації конституційних норм — це сукупність правових і інституційних елементів, з допомогою яких забезпечується на практиці втілення конституційних приписів.

Механізм їх реалізації не обмежується суто юридичним блоком, оскільки на даний процес суттєво впливають соціально-економічна і політична ситуація, рівень правової і загальної культури, моралі, соціально-психологічна ситуація в країні, історичний етап розвитку держави і суспільства, геополітичний чинник. Важливим елементом механізму реалізації Конституції є державні структури, органи місцевого самоврядування, які забезпечують застосування конституційних норм у процесі нормотворчості, правозастосовчої і правоохоронної діяльності (інституційний блок).

Дотримання конституційних норм — це така форма їх реалізації, за якої суб'єкти державно-правових відносин утримуються від здійснення дій, що суперечать нормам Конституції України. Так, ст. 68 Основного Закону встановлює, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Це модель пасивної поведінки суб'єктів правовідносин. У цій формі реалізуються заборонні конституційні норми, в їх основі знаходяться заборонні диспозиції. Заборонна диспозиція — це вимога до суб'єктів права утримуватись від відповідного варіанту негативної поведінки. Вимога дотримання конституційних приписів адресована всім без винятку суб'єктам права. У конституційному праві не так багато заборон. Це стосується і Конституції України, яка спрямована на забезпечення активної поведінки суб'єктів правовідносин.

Виконання конституційних норм — це активна поведінка суб'єктів правовідносин, яка випливає із конституційних приписів, їх виконання на відміну від дотримання зумовлює не пасивну, а активну поведінку суб'єктів права. У Конституції встановлені такі способи виконання норм: а) всі суб'єкти права мають виконувати Конституцію і закони; б) Українська держава зобов'язана виконувати міжнародні договори, якщо вони ратифіковані Верховною Радою України; в) громадяни повинні виконувати свої обов'язки.

Використання конституційних норм — це форма їх реалізації управомоченими суб'єктами права шляхом реалізації наданих їм суб'єктивних прав у вигляді дозволу або правомоч-ностей. При цьому цей дозвіл суб'єкт реалізовує на свій розсуд і своїми діями. Наприклад, громадянин може брати участь у виборах і референдумах, а може це право не реалізовувати. Так, згідно з Конституцією України (ст. 71) вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними, і відповідно ніхто не може примушувати громадянина брати участь у виборах і визначати за кого голосувати. Використовуючи конституційні норми, громадяни реалізують надані їм Основним Законом право на працю, на освіту, на житло та ін. Таким чином реалізуються уповноважуючі конституційні норми. Прикладом такої норми є: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» (частина перша ст. 41 Конституції України).

Застосування конституційних норм — це владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав і обов'язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Застосування цих норм як форма реалізації Конституції України має місце в правозастосовчій діяльності органів державної влади та інших суб'єктів і відбувається у встановленому законом порядку.

Таким чином, у конституційно-правовій сфері виконання і використання конституційних норм суб'єктами державно-правових відносин нерідко є недостатнім для їх реалізації. У відповідних випадках необхідні позитивні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, громадських формувань, інших суб'єктів права.

Для застосування конституційних норм принципове значення має ст. 8 Конституції України, згідно з якою норми Конституції України є нормами прямої дії. Це положення вперше закріплене в конституційній практиці нашої держави. Але нормативний блок механізму реалізації Конституції передбачає можливість як безпосереднього застосування її норм, так і опосередкованого, тобто через норми галузевого законодавства1. Застосовуючи конституційні норми, немає сенсу і необхідності протиставляти безпосередню і опосередковану форми їх реалізації, оскільки найчастіше норми Конституції України реалізуються разом з нормами різних галузей національної правової системи. Це пов'язано з тим, що самих норм Конституції не завжди буває достатньо для втілення на практиці конституційних приписів. Специфіка конституційних норм полягає в тому, що вони недостатньо захищені власними санкціями на відміну від інших галузей права.

3.Захист Конституції України.

Правова охорона та захист конституції є неодмінною умовою забезпе­чення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах — конституційний контроль та конституційний нагляд. Існують дві точки зору на співвідношення цих понять:

1) контроль — це така система відносин між органами пуб­лічної влади, за якої контролюючий орган має право скасовува­ти акти підконтрольного органу, а нагляд — така система відно­син, за якої наглядовий орган має право лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку та найбільше — зупини- ти дію його акта, але скасовувати або змінювати акт повинен сам піднаглядний орган;

2) контроль — це перевірка діяльності підконтрольного ор­гану, що проводиться контролюючим органом або вибірково, за власною ініціативою, або за якимось сигналом, а нагляд — по­стійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу.

Такі відмінності розуміння зазначеного поняття зумовлені неоднаковим його застосуванням у законодавстві зарубіжних країнах або ж однієї і тієї самої країни.

Надалі під конституційним контролем ми будемо розумі­ти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а також об'єднань громадян, що здійснюють публічні функції або створені для участі у здійс­ненні публічних функцій.

Необхідність конституційного контролю обумовлена тим, що конституція в державі має вищу юридичну силу, а отже всі правові акти повинні їй відповідати або не суперечити (відмін­ність між цими поняттями було з'ясовано вище).

Вважається, що ідея конституційного контролю з'явилася у XVII ст. у Великобританії і була пов'язана з діяльністю Таєм­ної ради, яка визнавала закони легіслатур колоній недійсни­ми, якщо вони суперечили законам англійського Парламенту, виданим для цих колоній, або загальному праву. Однак кон­ституційний контроль у сучасному розумінні вперше з'явився у США у 1803 р., коли Верховний суд США у справі У. Мербе-рі проти Дж. Медісона оголосив, що будь-який закон Конгресу, котрий суперечить Конституції США, може бути визнаний су­дом неконституційним.

Після Першої світової війни у Європі було вироблено власну модель конституційного контролю, яку, зокрема, запозичили ба­гато постсоціалістичних країн, у тому числі й Україна. Автором Цієї моделі є австрійський юрист Хане Кельзен.

Найчастіше конституційний контроль здійснюється судови­ми або квазісудовими органами.

Судовий конституційний контроль має дві моделі:

1) американська (децентралізована) модель, за якої конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції при розгляді конкретних справ (конкретний наступний контроль). За цієї моделі в деяких країнах конституційність законів мають право перевіряти всі загальні суди, але рішення про неконституційність закону ухвалює верховний суд (США, Аргентина, Японія). В інших країнах (Австралія, Індія, Маль­та) конституційність закону вправі перевіряти тільки верхов­ний суд після того, як справа доходить до нього після розгляду нижчими судами, які не мають права перевіряти конституцій­ність законів;

2) європейська (централізована) модель передбачає утво­рення спеціальних судових або квазісудових органів конститу­ційного контролю. Головна відмінність судових та квазісудових органів тут полягає в тому, що у квазісудових органах зазвичай використовується закрита, заснована на письмовому проваджен­ні, процедура, тому вони не розглядають індивідуальних консти­туційних скарг.

Відповідно до ст. 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Статтею 148 Конституції України встановлено, що Консти­туційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Кон­ституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадя­нин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом щонайменше де­сять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти ро­ків та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призна­ченим на повторний строк.

Основним об'єктом конституційного контролю є конститу­ційність законів (при цьому слід мати на увазі, що за світовою практикою закони, прийняті на референдумі, не підлягають кон­ституційному контролю. Хоча у законодавстві України це по­ложення не закріплено). Але до повноважень Конституційного Суду України також належать і інші контрольні повноваження.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до розді­лу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 04.08.2006 р. юрисдик­ція Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) не поширюється на за­кони України про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності.

Конституційний контроль поділяється на види за такими критеріями:

і) за часом здійснення:

• попередній контроль, за якого акт перевіряється до набрання ним чинності. Можливість здійснення попереднього консти­туційного контролю передбачена ст. 159 Конституції України;

• наступний контроль, який поширюється на чинні, принаймні офіційно опубліковані, акти. Можливість здійснення наступ­ного конституційного контролю передбачена ст. 150 Консти­туції України;

2) за місцем здійснення:

• внутрішній контроль — проводиться самим органом, який видає акт;

• зовнішній контроль — проводиться іншим органом (напри­клад, главою держави, якому на підпис або для промульгації надійшов закон);

3) за правовими наслідками:

• консультативний контроль, що не має обов'язкової юридич­ної сили;

• постановляючий контроль, за якого, якщо акт визнано не­конституційним, він утрачає юридичну силу або поверта­ється на розгляд органу, який його видав. Конституційний контроль в Україні є постановляючим, оскільки відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд Украї­ни» рішення і висновки Конституційного Суду України од­наковою мірою є обов'язковими до виконання;

4) за обов'язковістю проведення:

• обов'язковий контроль, коли акт неодмінно підлягає консти­туційному контролю, зазвичай попередньому. Таким є конт­роль, передбачений ч. 2 ст. 151, ст. 159 Конституції України;

• факультативний контроль, коли конституційний контроль проводиться за ініціативою уповноваженого суб'єкта. Най­частіше конституційний контроль є саме факультативним;

5) за формою:

• абстрактний контроль, що означає перевірку конституцій-ності акта або норми без зв'язку із конкретною справою. По­передній контроль може бути тільки абстрактним. Причому в деяких державах питання про конституційність може бути поставлене за власною ініціативою органу конституційного контролю (Австрія, Франція);

• конкретний (інцидентний) контроль, що здійснюється у зв'яз­ку із конкретною, найчастіше судовою, справою, при вирішенні якої підлягає застосуванню певна норма або акт, що оспорю­ється з точки зору конституційності. Він — завжди наступний;

• індивідуальний контроль, за якого індивід, об'єднання гро­мадян, юридичні особи наділені правом подавати до консти­туційного суду скарги про порушення своїх прав і свобод законами, іншими нормативно-правовими актами, судови­ми рішеннями (сьогодні не застосовується в Україні);

6) за обсягом:

• повний контроль, що охоплює всю систему суспільних від­носин, урегульованих конституцією;

• частковий контроль, який поширюється лише на певні сфе­ри таких відносин (права людини і громадянина, відносини з приводу територіального устрою тощо);

7) за змістом:

• формальний контроль, за якого перевіряється дотримання конституційних вимог та умов щодо видання акта;

• матеріальний контроль, що передбачає перевірку відповід­ності змісту акта положенням конституції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (матеріальний контроль), або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (формальний контроль). А відповідно до ст. 15 Зако­ну України «Про Конституційний Суд України» підставою для ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо не­конституційності правового акта повністю чи в окремій части­ні є також перевищення конституційних повноважень при його прийнятті (додаткова підстава для формального контролю).

Дата добавления: 2015-05-10