Суб’єкти референдного процесу в Україні. 5 страница

• Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

• Повна загальна середня освіта є обов'язковою

•

110. Гарантії здійснення прав і свобод громадян України.

Гарантії -система норм принципів,умов і вимог,Які забезпечують у сукупності додержання прав і свобод і законних інтересів особи

Загальні гарантії прав і свобод:

• Економічні

o Спосіб виробництва

o Економічний лад

o Свобода підприємницької діяльності

· Організаційні-організація всіх державних органів на здійснення державної влади

· Політичні-право народу на об’єднання,референдум,вибори)

Спеціальні (юридичні):

· Конституційні

· Організаційно-правові інститути як гарантії

Класифікація гарантій (П.М.Рабіновича)

• Загально соціальні (ідеологічні,політичні,економічні,власне соціальні та організаційні)

• Правові (юридичні):

o За змістом (матеріальні,процесуальні організаційні

o За рівнем юридичного статусу (міжнародно-правові та національні,конституційні та галузеві)

o За основним суб’єктом їх забезпечення (державні,міжнародні)

o Юридична відповідальність

111. Організаційно-правові інститути як гарантії прав і свобод.

Організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів конституційного права, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо. Ці суб'єкти конституційного права уповноважені визначати основні права і свободи людини і громадянина, закріплювати механізми їх реалізації та здійснювати судовий і позасудовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Особлива увага в механізмі організаційно-правових гарантій приділяється судовому і позасудовому захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судів загальної юрисдикції України. Держава гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що порушують права і свободи людини і громадянина. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до міжнародних судових установ, наприклад до Європейського суду з прав людини. На сьогодні Україна посідає третє місце за кількістю звернень громадян України до цієї поважної міжнародної судової установи.

112. Судові гарантії здійснення прав і свобод громадян України.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Згідно з КУ права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України. Зокрема, ЗУ «Про КСУ» передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення КУ та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення КУ та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

113. Механізми захисту прав людини.

Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини. Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи. Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення. Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту — первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток.

Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист — це найдійовіша охорона, другий її ступінь.

Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців.

1. Загалыюсудова. Право громадян на судовий захист закріплене в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України Відповідно до цієї статті кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист — необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

2. Адміністративна («управлінський тип»). Відбувається шляхом розгляду прав громадян у вищих органах виконавчої влади. Як початкову інстанцію для розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади, або суд. Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими організаціями.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНД, судовий порядок захисту прав громадян тривалий час (за часів СРСР) залишався винятковим. Він застосовувався у випадках, прямо передбачених законом. За відсутності прямої вказівки в законі про право на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів держави.

Звичайно, як органи захисту прав громадян суд і адміністрація не сумісні, особливо в умовах командно-адміністративної системи. Адміністративний (управлінський) порядок розгляду скарг не є придатним для такого захисту. Судовий захист, особливо за наявності незалежної судової системи, є набагато об'єктивнішим, кваліфікованішим, неупередженішим, ніж адміністративна.

3. Адміністративно-судова (склалася в багатьох європейських країнах: Франція, ФРН, Іспанія, Швейцарія). Характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфеpi функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. У ФРН адміністративний суд наділений насамперед функцією забезпечення судового захисту прав громадян, тоді як у Франції його основним завданням є здійснення об'єктивного контролю (перевірки) застосовуваної норми. Тому в адміністративно-судовій формі захисту прав громадян виділяють її «німецький тип». Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні в правосудній діяльності як від адміністративних органів, так і від загальних судів. В Україні обговорюється питання про введення адміністративних судів для вирішування публічно-правових спорів неконституційного-правового характеру.

114. Міжнародно-правові механізми захисту прав людини.

Міжнародні механізми захисту прав людини – це спеціалізовані міжнародні інструменти, організації та установи, які безпосередньо займаються захистом прав людини.

Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав людини розрізняються:

· універсальні механізми, які діють на рівні всього світу (наприклад, Рада з прав людини при Генеральній Асамблеї ООН, Комісія з прав людини ЕКОСОР ООН, Комітет з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справах біженців і т.д.);

· регіональні механізми, що діють на території певного регіону (Організація з безпеки та співробітництва у Європі, Європейський суд по правах людини, Американський комітет з прав людини тощо).

Залежно від підстав створення міжнародні органи та організації, спрямовані на захист прав людини, поділяються на два види:

· конвенційні органи, утворені на підставі міжнародних договорів. Це, зокрема, Комітет з прав людини (діє на підставі Пакту про громадянські та політичні права 1966 р.), Європейський суд з прав людини (діє на підставі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.), Комітет з прав дитини (засновано відповідно до Конвенції про права дитини 1989 р.) та інші.

· органи утворені міжнародними організаціями. Специфікою діяльності цих органів є те, що їх рішення мають, як правило, рекомендаційний характер і забезпечуються лише авторитетом самих організацій. До таких органів відносяться Комісія ООН з прав людини, Комісія з положення жінок (засновані Економічною та соціальною радою ООН), Верховний комісар ООН у справах біженців (посада заснована Генеральною Асамблеєю ООН), Міжнародне бюро праці (засноване Міжнародною організацією праці).

Виділяється загальна та петиційна компетенція органів і організацій, діяльність яких спрямовується на захист прав людини.

Переважна більшість міжнародних органів та організацій, утворених з метою захисту прав людини, наприклад Комітет з прав дитини, Комісія по положенню жінок, Верховний комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справах біженців, Європейська комісія з прав людини, мають загальну компетенцію. Діяльність цих органів спрямована на перевірку стану дотримання прав людини у тій чи іншій державі. Основними формами перевірок є прийняття від держав періодичних звітів та проведення інспекцій. Органи (організації) контрольної компетенції, як правило, можуть виносити тільки рекомендаційні рішення.

Органи петиційної компетенції розглядають індивідуальні або колективні скарги (петиції) на порушення прав людини з боку певної держави. Такими органами, зокрема, є Комісія з прав людини при ЕКОСОР, Європейський та Американський суди з прав людини тощо. В окремих випадках відповідні органи (організації) наділяються як загальною, так і петиційною компетенцією. Наприклад, Комітет з прав людини згідно з Пактом про громадянські та політичні права 1966 р. наділений загальною компетенцією у сфері захисту прав людини, а згідно з І Факультативним протоколом до Пакту 1966 р. – петиційною компетенцією. Таким чином, у відносинах з державами, які приєдналися і до Пакту, і до І Факультативного протоколу, Комітет має загальну і петиційну компетенцію, а у відносинах з державами, які приєдналися лише до Пакту – загальну компетенцію.

115. Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини.

Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.

Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, якщо вона:

a) є анонімною; або

b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням можна звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію.

Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою. Якщо відсилати свою заяву електронною поштою або факсом, обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи.

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких скаржаться, та суть скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на думку потерпілого, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими користувались;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

116. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи.

ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 22.09.11

Правовий статус іноземців визначається КУ, ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Засади правового статусу іноземців:

· Іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

· Іноземці, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

· Іноземці зобов'язані неухильно додержуватися КУ та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Правовий статус іноземців:

oПравовий статус громадян своєї (іноземної) держави(зберігають зі своєю державою юридичні зв’язки, додержуються її законів, знаходяться під її захистом)

oПравовий статус іноземця в Україні (підпадають під суверенну владу держави, на території якої перебуває)

Принципи правового статусу:

•Національно-правовий режим іноземця (ст.. 26 КУ)

•Принцип юридичної ревності

•Принцип взаємності (якщо встановлюється обмеження реалізації прав і іноземній державі, то КабМін може прийняти рішення про реалізацію відповідного порядку в Україні)

•Принцип єдності прав і обов’язків (реалізація прав не може завдавати шкоди національним інтересам України, зобов’язання поважати та дотримуватись КУ та законів України, шанувати традиції та звичаї)

117. Принцип національного режиму та принцип взаємності.

Принцип національного режиму— вид правового режиму для іноземних громадян та іноземних юридичних осіб, за яким вони користуються тими ж правами, свободами, пільгами, а також мають ті самі обов'язки, що й громадяни та юридичні особи країни перебування. Н. р. п. визначається внутр. законодавством або договором міжнародним на основі взаємності.

Принцип взаємності-один з принципів відносин між державами. Полягає у взаємному поважанні незалежності і територіальної цілісності д-в, законів і звичаїв кожної д-ви, в утримуванні від нападу і втручання у внутр. справи одна одної, будуванні між-держ. відносин на основі принципів і норм сучас. міжнародного права.

118. В’їзд іноземців в Україну.

ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 22.09.11

В'їзд в Україну іноземців та строки їх перебування в Україні

Іноземці в'їжджають в Україну за наявності визначеного ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Іноземці під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Строк перебування іноземців в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Оформлення візи

Правила оформлення іноземцям візи та перелік документів, необхідних для її отримання, встановлюються КМУ.

Рішення щодо оформлення візи приймається в установленому порядку дипломатичним представництвом або консульською установою України, Міністерством закордонних справ України або представництвом Міністерства закордонних справ України на території України

119. Виїзд іноземців з Україну.

Виїзд з України

1. Іноземці, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

2. Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

· він є підозрюваним, обвинуваченим у вчиненні на території України злочину чи підсудним за вчинення злочину на території України у разі, якщо до таких осіб відповідно до закону прийнято рішення щодо заборони виїзду за межі України;

· його засуджено за вчинення злочину - до відбування покарання або звільнення від покарання;

· його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

3. Виїзд з України іноземця може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

4. За наявності підстав, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відомості про іноземця вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.

120. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав. Законодавство України передбачає відповідальність іноземців за вчинені злочини, адміністративні або інші правопорушення. Для іноземців, поряд з іншими видами відповідальності, передбачено скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, а також видворення за межі України.Для всіх інших категорій іноземців визначено національний режим, який передбачає, що іноземці не тільки зрівняні в правах з громадянами України, за винятком політичних прав, а й на них покладаються певні обов’язки. Подібна практика повністю відповідає міжнародно-правовим документам в області прав людини, соціального захисту та ін.

121. Скорочення терміну перебування на території України

Стаття 24. Скорочення строку тимчасового перебування на території України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

1. Якщо в іноземця або особи без громадянства немає підстав для тимчасового проживання, встановлених Законом, або для тимчасового перебування на території України, строк їх перебування скорочується.

2. Рішення про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у

сфері міграції або органами Служби безпеки України.

Порядок прийняття рішення та процедура скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначаються КМУ.

3. Положення цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

122. Видворення за межі України.

Стаття 30. Примусове видворення іноземців та осіб без громадянства

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

2. Рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

4. Іноземці та особи без громадянства перебувають у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більш як дванадцять місяців.

5. Рішення суду про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, а стосовно іноземців та осіб без громадянства, затриманих ним у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, - органом охорони державного кордону.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове видворення здійснюється органом, за чиїм позовом суд прийняв рішення про примусове видворення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за зверненням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.

6. Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується КМУ.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, орган Служби безпеки України або орган охорони державного кордону забезпечує проведення дактилоскопії іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, а в разі потреби взяття інших біометричних даних відповідно до закону.

8. Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

123. Транзитний проїзд по території України.Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Стаття 20. Транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства

Транзитний проїзд іноземців через територію України здійснюється за наявності у них транзитної української візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Правила транзитного проїзду через територію України іноземців затверджуються КМУ.

У разі вимушеної зупинки іноземцю у порядку, встановленому КМУ, може бути продовжено строк тимчасового перебування на території України до усунення обставин, що її спричинили.

124. Правовий статус осіб без громадянства.

Правовий статус осіб без громадянства визначається державою, на території якої особа перебуває.

ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 22.09.11

Правовий статус осіб без громадянства визначається КУ, ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Засади правового статусу іноземців:

• особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

• особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

• особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися КУ та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

125. Співвідношення соціальних прав громадянина України та іноземця.

Іноземці мають рівні із громадянами України соціальні права (за винятками, встановленими КУ та ЗУ), наприклад вони також мають право на:

• працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

• належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

•Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

•Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

• на житло.

• достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

• здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

• безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

• вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

•Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

• освіту.

126. Статус закордонного українця.

Закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України.

Статус закордонного українця складають його права та обов’язки.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Умовами надання особі статусу закордонного українця є:

1) українська самоідентифікація;

2) українське етнічне походження або походження з України;

3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного

українця;

4) досягнення особою 16-річного віку;

5) відсутність громадянства України.

Українське етнічне походження або походження з України

заявник підтверджує відповідними документами або свідченнями

громадян України, закордонних українців чи громадських організацій

закордонних українців. Стаття 9. Права, свободи і обов'язки закордонних українців

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних

підставах, користується такими самими правами і свободами, а також

несе такі самі обов’язки, як громадянин України, за винятками,

встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними

договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою

України. Особа, яка набула статусу закордонного українця, має

Дата добавления: 2015-05-10