Тематика та поетика лірики провансальських трубадурів

Лірика трубадурів і труверів. Рицарська лірика виникла на півдні Франції, у Провансі, на межі XI-XII ст. Тут рано виник феодалізм. Багата і розвинена феодальна аристократія жадібно вбирала нові віяння, цінила освіту, мистецтво, витонченість. Саме в життєрадісному Провансі вперше були оспівані нові рицарські морально-етичні цінності любові, культ «Прекрасної Дами». Прованс став і батьківщиною поезії нового напряму.

Провансальські поети називались трубадурами*. їхня творчість (як і поезія скальдів) - це усвідомлений творчий процес. Вони цілеспрямовано прагнули досягти професійної майстерності і оригінального стилю. Змагаючись між собою, поети наполегливо працювали над метрикою, строфікою, римою, мелодією.

У поезії трубадурів спостерігаються різні ступені складності. Так, на ранньому етапі був створений «темний стиль». Першими його представниками стали трубадури-аристократи, які хотіли бути зрозумілими тільки у вузькому колі придворної еліти. Пізніше утверджується «ясний стиль». Поети цієї манери розуміли, що справжня цінність твору - в його доступності для всіх, їхня творчість звернена вже до широкої аудиторії.

* Поезія трубадурів (як і народна) не відокремлюється від мелодії, музики, творцем котрої був звичайно трубадур або виконавець пісні - жонглер. Трубадури, на відміну від жонглерів, намагалися закріпити своє авторство.

Як і вся середньовічна література, лірика трубадурів створювалася в рамках «твердих» традицій і формул. Кожен жанр був пов'язаний з певним змістом, темою і мав свій «арсенал» стереотипних засобів вираження - «кліше», «матрицями», «ключовими словами».

Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Любов сприймається поетами як найвище благо, а здатність кохати - як обов'язковий показник душевної досконалості та куртуазної доблесті.

Для куртуазної літератури характерне заглиблення у внутрішнє життя. У провансальській ліриці відображено різні психологічні етапи у розвитку любовного почуття. Спочатку закоханий рицар- боязкий і соромливий. Дама не поспішає, часто вона гордовитіста. Рицар просить даму, проголошує себе її васалом, «служить» їй. Якщо поклонник визнаний, дама дарує йому шнурок від одежі або рукавичку, перстень, а як вищу нагороду - поцілунок. Куртуазне кохання переважно виступає таємним. Можливо, що дама - персонаж нерідко вимислений.

Кохання, оспіване трубадурами, часто невіддільне від «страждань», «недугу» (ідею кохання-хвороби куртуазні автори запозичили в Овідія). Поет вдячний дамі за її неприступність.

Жанри лірики трубадурів. Найвищим ліричним жанром була канцона - вишуканий та оригінальний за будовою вірш, головним чином на любовну тему. Видатним майстром канцони був Бернарт де Вентадорн - один із найталановитіших поетів Прованса.; Джауфре Рюдель, який оспівав так звану дальню любов у збірці «Біографії трубадурів» (ХНІ ст.).

Ще один ліричний жанр тенсона - віршований диспутом на любовну, поетичну або філософську тему. Тенсона сповнена порад із галузі куртуазної любовної казуїстики.

Платонічний тип кохання відхиляє альба - пісня ранкової зорі. Ця пісня прославляє щасливу взаємну любов. Рицар таємно проникає до своєї дами. Зброєносець чи друг рицаря до ранку стоїть на варті та попереджує коханців про настання світанку, коли рицар повинен залишити даму, щоб не кинути на неї й тіні підозри.

Пізніше виникає серена - вечірня пісня кохання (прототип серенади).

Хоч трубадури переважно оспівували кохання, однак у їхньому поетичному фонді є й пісні на політичні та суспільні теми - це сирвентес (пісня прихильника).Відомим майстром сирвентес був Бертран де Борн. Проти користолюбства та запроданства папського двору у сирвентес сміливо виступив Гільйом Фігейра. Жанр сирвентес особливо поширюється в XIII ст.

Близькою до народної поезії є пасторела -лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з простою дівчиною - пастушкою. Іноді дівчина піддається вмовлянням рицаря і потім гірко плаче. Але здебільшого це дуже дотепний поетичний діалог, в якому пастушка, вірна своєму другові (простому селянину), глузливо відхиляє залицяння рицаря.Добре відомі пасторели Маркабрюна.

Танцювальна пісня - балада пов'язана з народними піснями та травневими обрядами, коли молодь ходила в ліс, прикрашала себе зеленню та квітами, вибирала «королеву» весни і, співаючи, танцювала.

Мінезанг-німецька рицарська лірика, тобто «любовна пісня. У мінезангу є два напрями: «народний» і куртуазний. «Народному» напряму властиві простота, природність у відтворенні почуттів. Головні представники «народного» напряму - фон Кюренберг та Дітмар фон Айст. Куртуазний напрям мінезангу розвивався під впливом провансальських зразків. Поети куртуазного стилю :Генріх фон Фельдеке, Фрідріх фон Хузен, Генріх фон Морунген, Рейнмар фон Хагенау та ін. -оспівували «високе» кохання зі всім його куртуазним ритуалом. Видатний майстер куртуазного стилю - Морунген. Художньої вершини і творчої самобутності мінезанг досяг у творчості найвидатнішого середньовічного поета Вальтера фон дер Фогельвейде. Ульріх фон Ліхтенштейн- представник мізензангу.

У XIII ст. починається занепад провансальської поезії, який прискорюється розбійницьким нападом на багатий Прованс північно-французьких баронів. Так звані альбігойські війни, що тривали 20 років, призвели до повного зруйнування Провансу. Більшість трубадурів шукають притулку на чужині - в Італії, Іспанії, Німеччині, що сприяло поширенню їхнього мистецтва в цих країнах.

Провансальська лірика XI-XIII ст.- це перший досвід європейської авторської лірики народною мовою. Становлення її нерозривно пов'язане з куртуазним феноменом.

Особливо значним був вплив Провансу на італійську культуру. Трубадури безпосередньо вплинули на становлення італійської лірики. Секрет великої популярності поезії Провансу - у прагненні особистості до створення нових морально-етичних ідеалів, вільних від християнського аскетизму та приниження людських почуттів.

Дата добавления: 2015-05-07