Лицарський роман. Класифікація лицарського роману

Рицарський роман. Батьківщиною рицарського роману є Північна Франція. Тут при феодальних дворах і замках в XII ст. вже панувала витончена куртуазна культура і створювалися літературні центри. Роман зазнав впливу різних літературно-історичних джерел. Він - «сучасник» міської літератури, історіографії, тематично роман багато чим пов'язаний з «жестами» (наприклад, темою воїнської доблесті, морального обов'язку, честі). Разом з тим роман - вже принципово новий жанр зі своїми проблемами і поетикою. Велике місце в романі відводиться жінці і темі кохання, а також морально-етичному аспекту, проблемі виховання молодої людини та деяким іншим.

Творцем роману був поет, у Франції він називався трувером - це городянин або клірик, освічена людина. Він перебував на службі при дворі або замку; сеньйор був його покровителем і замовником. Велике значення для розвитку роману мало посилення у XII ст. інтересу до античності. Могутній вплив на роман здійснили народні джерела - екзотичний фольклор східних країн і місцевий - кельтський (бретонський) з його надзвичайно своєрідною фантастикою.

Незважаючи на вимисел, казковий елемент, символіку та алегорію, роману властивий стійкий інтерес до сучасності. Правда, куртуазні автори ідеалізують придворно-рицарське життя, але все ж у їхніх творах відображені певні сторони буття європейських, а також східних країн. У романі чимало детальних описів (замків, придворних свят, турнірів, битв, міських ярмарок тощо), тобто проявилось прагнення до конкретизації обстановки. Але головною ознакою рицарського роману є поглиблення психологічного аспекту, розкриття внутрішнього світу людини, показ душевних переживань, глибини почуттів, боротьби страстей. Це зумовило тяжіння до індивідуалізації характеру, спробу створити портрет (поки що жіночий), а також пейзажні зарисовки. Спочатку виникає роман у віршах, потім - у прозі.

Найбільш продуктивним періодом у розвитку французького роману є друга половина XII ст.- початок XIII ст. З Франції роман перекочував в інші країни. Французький рицарський роман за тематикою умовно можна розділити на три цикли: античний, бретонський, візантійський.

Античний цикл. Початковий період у розвитку роману проходить приблизно в 50-ті роки XII ст. В цей час проявляється тенденція ознайомити французьке суспільство з античними легендами і творами античних авторів. Основними пам'ятками раннього періоду: «Роман про Олександра», «Роман про Фіви», «Роман про Трою», «Роман про Енея».Античні події, сказання, твори переосмислювалися крізь призму феодально-рицарської ідеології та буття.

Вважається, що ці ранні твори мають перехідний характер від жести до нового жанру - роману, період зрілості якого починається з 60-х років XII ст.

Бретонський цикл. Сюжети творів бретонського циклу пов'язані з бретонськими (кельтськими) фольклорними джерелами. З величезної кількості бретонських повістей за ідейно-тематичною ознакою виділяють: 1) бретонські ле, 2) романи про Трістана та Ізольду, 3) артурівські романи, 4) романи про святий Грааль.

Бретонські ле - це невеличкі віршовані новели любовного змісту. Характерними рисами ле є лаконізм, велика зконцентрованість змісту, фантастика. На першому плані у них завжди гостро конфліктна ситуація - нещасливе або трагічне кохання. Справжнім майстром цього жанру була талановита поетеса, яка назвала себе Марією Французькою (др. п. XII ст.).

Романи про Трістана та Ізольду. Куртуазні романи про кохання рицаря Трістана до королеви. Ізольди належать до найпопулярніших у середньовіччя, а вивчення їх з часом перетворилося в цілу галузь медієвістики.

Артурівські романи. Протягом століть надзвичайно популярними були так звані артурівські романи (або романи Круглого Столу), пов'язані з іменем легендарного героя кельтських переказів-короля Артура. В казковій «Історії королів Британії» (близько 1137 р.) Гальфреда Монмутського Артур вже показаний як могутній володар усієї Британії і значної частини Європи. Справжнім творцем артурівського роману є видатний французький епік Кретьєн де Труа (друга половина XII ст.). Він створив новаторський у проблематичному і художньому відношенні тип роману, який найбільше задовольняв запити його часу. Твори Кретьєна де Труа належать до кращих зразків куртуазного епосу. І вже у першому творі Кретьєн проявив себе новатором, його «Ерек та Еніда» є взірцем нового куртуазного роману, в якому велике місце відводиться «авантюрам» - пригодам і рицарським подвигам, а також світу інтимних почуттів. Інші романи: «Кліжес», «Ланселот, або Рицар Воза»,«Івейн, або Рицар Лева»

Романи про святий Грааль. Ця група бретонських романів є спробою поєднання світського рицарського ідеалу з пануючими релігійними догмами. В кельтському фольклорі Грааль - це талісман, здатний насичувати і підтримувати сили людей; у християнстві Грааль - чаша-дароносиця.

Дуже популярний твір Кретьєна де Труа «Персеваль, або Повість про Грааль» є однією з перших спроб обробки переказу про Грааль.

До циклу бретонських повістей слід віднести відому повість «Мул без вуздечки» (кінець XII ст.), автор якої прикрився псевдонімом Пайєн де Мезьєр *.

Візантійський цикл. Візантійські романи - це досить значна група творів, у сюжетній структурі яких багато спільного з пізньогрецьким романом «злиднів». У романах цього типу відсутнє надприродне, на перший план висувається мінливість людської долі, в подоланні якої головна роль належить не рицарській доблесті та вправності, а терпінню, наполегливості, а інколи - й хитрості. Для романів цього циклу властиві насиченість побутовими подробицями і простота викладу. Найбільш характерними для даного жанру є твори, які одержали назву «ідилічних» романів. Вони створювались за такою сюжетною схемою: ніжна прихильність з дитинства, що переросла у кохання, соціальна нерівність (або різне віросповідання), насильне розлучення закоханих,пошуки один одного,зустріч і щасливе поєднання (шлюб). Причому всі незгоди не змінюють героїв ні зовнішньо, ні духовно. Ідилічні твори: анонімний фр. роман «Флуар і Бланшефлор», пісня-казка «Окассен і Ніколет».

Дата добавления: 2015-05-07