Іспанський роман доби Відродження: ренесансно-лицарський, пасторальний, шахрайський. Особливості композиції, еволюція, зразки

Формування гуманістичних ідей у ранній період відбувалося під значним впливом італійської культури і філософських ідей античності. Значна роль у гуманістичному русі належала університетам. Зокрема, центром наукової гуманістичної думки став університет в Алькала де Енарес. Саме там розвинувся іспанський «еразмізм» - вільнодумний рух, позначений сильним впливом творів Еразма Роттердамського. Найвидатнішим іспанським ученим-гуманістом раннього Відродження був Хуан Луїс Вівес (1492- 1540).

Одним з перших найбільш значимих явищ іспанської літератури раннього Ренесансу був твір Фернандо де Рохаса «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», відомий також під назвою «Селестина». Жанр твору визначити не просто. Це прозова розповідь, яка має ознаки роману, але подана вона в формі діалогу. «Селестина» є цілком оригінальним, національним іспанським твором, його зміст становить трагічна історія двох закоханих знатних молодих людей - Калісто і Мелібеї, які необачно вдаються за допомогою до звідниці Селестини. Історія закінчується загибеллю всіх головних героїв.

«Селестина» значною мірою вплинула на розвиток жанру роману і драми в іспанській літературі. Зокрема, вона дала початок новій темі, яка буде безпосередньо продовжена в «шахрайському» романі.

Ренесансно-рицарський роман. Для творів цього жанру властиві риси середньовічного авантюрно-героїчного рицарського роману і певною мірою він виповнюється гуманістичним змістом. У ренесансно-рицарському романі з його неймовірними подробицями, з його героями, які підкорюють помахом меча імперії і султанати, жила не тільки стихія казки, а й до краю гіперболізовані відголоски великих відкриттів, великих воєн і великих кар'єр Ренесансу».

В Іспанії були створені численні рицарські романи, але найвизначніший з них перший роман - «Амадис Гальський», написаний Гарсі Ордоньєсом де Монтальво. «Амадис Гальський» відзначається захоплюючим авантюрним сюжетом, легким для сприйняття стилем; він набув величезної популярності в Іспанії та в інших країнах, на мови яких перекладався. Популярність рицарського роману згасла лише з крахом самої авантюристичної політики іспанського абсолютизму.

Помітним явищем став пасторальний роман. У ньому зображалося ідилічне життя пастухів на лоні природи. В образах пастухів і пастушок виступали не люди з народу, а представники аристократичного світу, здатні на піднесені та витончені почуття. В романах розповідалося про чисту, платонічну любов, прославлялася простота життя, створювався ідеальний, вигаданий світ, далекий від соціальної реальності. Іноді на сторінках цих творів відбивалися деякі етичні й філософські питання. Виникли такі романи на грунті розчарування тогочасною дійсністю. Їй і протиставлявся утопічний світ пасторалі. Найвизначнішим іспанським пасторальним романом був твір Хорхе де Монтемайора «Діана». (1559)

Шахрайський роман. Наприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним романом, який протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена тими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності- призвели до виникнення декласованого елемента - маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення - пікаро. Доля цих людей незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.

Першим шахрайським романом був твір «Життя Ласарильйо з Тормеса». Імені автора встановити не вдалось. З тексту твору можна бачити, що автор був людиною освіченою, ознайомленою з античною класичною літературою.

Як встановлено дослідниками, в романі «Життя Ласарильйо з Тормеса» використані книжні і фольклорні джерела. Так, розповідь про продавця папських грамот майже повністю збігається з сюжетом однієї з новел італійського письменника Мазуччо; в образі Ласарильйо виразно проступають риси фольклорного персонажа - кмітливого й хитруватого поводиря професійних жебраків-сліпих (el lazarillo) з народних анекдотів і оповідок. Але всі запозичення відповідно перероблені автором і підкорені його власному задуму.

За формою твір «Життя Ласарильйо з Тормеса» - це автобіографія пікаро, розказана ним уже в час надійного достатку. Складається ця розповідь з низки епізодів, кожний з яких відіграв свою роль у вихованні Ласарильйо і формуванні його свідомості. ЗМІСТ: З дитячих років Ласаро зазнав злиднів і жив в атмосфері шахрайства, його батько, мірошник, «пускав кров мішкам» - крав зерно у млині; після смерті батька вітчим, мавр Сеїд, крав овес і шахраював, будучи ветеринаром у конюшнях командора. Сеїда викрили, «спустили шкуру», ніхто більше не приносив хліб, м'ясо і дрова, і мати віддала Ласаро у поводирі професійному жебраку-сліпому. Сліпий був надзвичайно хитрим і великою пройдою, йому були «відомі тисячі засобів і прийомів виманювати гроші». З самого початку служби він навчав Ласаро, що «слуга сліпого повинен бути хитрішим від самого чорта». Будучи «найскупішою і найжадібнішою людиною на світі», жебрак морив Ласарильйо голодом і знущався з нього. З цієї першої школи Ласаро виніс науку, що без хитрощів і шахрайства йому не вижити: «Треба бути насторожі і не ґавити, бо я сирота і повинен уміти постояти за себе».

Покинувши сліпця, Ласарильйо поступив на службу до попа з Македи, людини неймовірно скупої, жорстокої та ще й лицемірної. На службі у нього Ласаро «не жив, а помирав», бо одержував втричі менше їжі, ніж йому було потрібно. Коли Ласаро крав у попа хліб, той нещадно бив його, всіляко знущався над ним, хвалячись своєю стриманістю в їжі, хоч Ласаро сам бачив, що «на поминках він жер на чужий рахунок, як вовк».

Життя у попа змушувало Ласаро удосконалювати мистецтво шахраювання. «Нужда - великий учитель. Я зазнавав її постійно, а тому вдень і вночі обдумував засоби для підтримки моїх сил і думаю, що в пошуках цих проклятих засобів голод освітлював мій шлях...». І все ж піп виявився хитрішим і спіймав Ласарильйо на крадіжці хліба. Розлютившись, він ледве не забив голодного слугу до смерті, а коли згодом той звівся на ноги, вигнав його. Третьою школою Ласарильйо була служба у дворянина в Толедо. Дворянин не бив його, але й їсти не давав зовсім, бо не мав ніяких засобів до життя і сам постійно голодував. Ласарильйо був добрим до свого пана, «бачачи, що з нього нічого взяти», жебрачив і годував його об'їдками, які подавали жалісливі люди. Правда, йому не подобалась пихатість дворянина, але й це він прощав, думаючи, що «напевне, у дворян такий звичай - задирати ніс, коли в кишені вітер свистить».

Дворянин був нероба, працювати йому не дозволяла честь. Він мріяв про службу у знатної персони, вважаючи, що «видряпатися з нужди можна тільки улаштувавшись до людей знатних». Він проявляв готовність бути улесливим, у всьому догоджати своєму покровителю, брехати, коли потрібно, тобто робити все те, що суперечить поняттям честі. Слухаючи свого пана і роздумуючи над його -життям, Ласарильйо доходить висновку, що честь приносить тільки шкоду: «...Як багато таких, як він, розсіяно по світу, і через цю гидоту, яка називається честю». Це відкриття вже назавжди звільнило Ласарильйо від обов'язку честі.

Наступною школою була служба у гультяя-ченця, лютого ворога монастирської служби і монастирської їжі; після цього - у продавця папських грамот, безсоромного й спритного торгівця й лицеміра, великого майстра обдурювати народ, вигадуючи найбезчесніші засоби збувати свій товар. З таким багажем знань Ласарильйо став цілком досвідченим пікаро, здатним протидіяти злигодням, і поступово досяг матеріального благополуччя. Він знайшов засіб накопичити грошей на службі у капелана собору, розвозячи по місту і продаючи воду. Одягнувшись, «як належить порядній людині», Ласарильйо найнявся на службу до альгвасила, а після цього з милості знатних панів зрештою досяг постійної «коронної» служби міського глашатая в Толедо. Його зовсім не бентежило, що служба міського глашатая вважалася ганебною: важливо, що вона приносила достаток, який ще більше зріс, коли настоятель храму одружив його з своєю коханкою-служницею. Настоятель обдаровував Ласарильйо зерном і м'ясом, пригощав обідами, повчав не звертати уваги на поговір про легковажність дружини, а пильнувати тільки власну користь. Ця «мудра» мораль не суперечила поняттям Ласарильйо, і всі троє жили в мирі та злагоді, а Ласарильйо, як сам хвалиться, «благоденствував і був на вершині житейського благополуччя». Досяг він його ціною втрати особистої честі і гідності.

У змалюванні образу пікаро проявилися демократичні позиції анонімного автора. Люди, яким служить Ласарильйо- це характерні типи феодально-абсолютистської Іспанії.Яскравими й переконливими є образи священнослужителів. Усі вони зображені гостро критично, що надає твору антицерковної спрямованості. Тому роман був засуджений інквізицією і в 1559 р. внесений до списку заборонених книг.

Стиль роману- «низький», мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності.

Шахрайський роман продовжує розвиватись і в наступному періоді. Відзначився у цьому жанрі Матео Алеман. Великий успіх мав його роман «Гусман з Альфараче», в якому яскраво зображено побут і звичаї в Іспанії кінця XVI- початку XVII ст. Визначні зразки пікарескного роману періоду пізнього Відродження створив також Франсіско Кеведо.

Жанр шахрайського роману вніс багато нового в літературу:- новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, -вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, -нові теми й мотиви.

Дата добавления: 2015-05-07