Постанови Пленуму Верховного Суду 2 страница

7. Тертишник В.М. Особисте життя людини та проблеми правосуддя // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. - № 9. – С. 24-32.

8. Тертишник В.М. Суд присяжних: суть ідеї, історичний досвід, перспективи встановлення та актуальні проблеми сьогодення // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №11. – С. 3-4.

9. Тертишник В.М. Васильченко В. Проблеми захисту честі і гідності людини та відшкодування моральної шкоди у сфері правосуддя // Юридична Україна. – 2003. - №11. - С. 3-4.

10. Бараннік Р. Свобода особи від самовикриття та викриття близьких родичів у кримінальному процесі. // Право України. 2002. - № 6. Ст. 42.

11. Бєлкін Д. Щодо неконституційності обмеження повноважень суду. // Право України 2002. № 5

12. Быков В.М. Принципы уголовного процесса по Конституции РФ 1993.// Российская юстиция. – 1994. – №8.-С.8-9.

13. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. – Киев, 1998.

14. Городовенко В. Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише законові як один з основних принципів судочинства в Україні. // Право України 2002. - № 4. Ст. 124.

15. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Х.: Консум, 1997.

16. Новиков В. Гарантії права особи на компенсацію шкоди заподіяної незаконним обвинуваченням // Право України. – 1998.- №11.- С.31-33.

17. Магновський І. Економічні гарантії конституційних прав і свобод людини та громадянина. // Право України. 2003. - № 1. Ст. 29.

18. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – Київ, 1999.

19. Махінчук В. Проблеми формування системи законодавчих гарантій адекватності покарання. // Право України 2002. - № 3. Ст.124.

20. Печников Г.А. Принцип презумпции невиновности и проблемы повышения качества предварительного следствия: Автореф. дис... канд. юрид. наук.- М., 1987.

21. Смірнов Ю.О. Конституційні гарантії прав і свобод людини в Україні //Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 1999. – С.57-61.

22. Старушкевич А. На сторожі законності і правопорядку. //Право України. 2003. - № 3. Ст. 29.

23. Тертышник В.М., Марченко О.В. Тертышник А.И. Защита прав и свобод человека. – Харьков, 2000.

24. Тертышник В.М. Гарантии истины, свободы и справедливости в уголовном процессе // Весы Фемиды. – 2000. – №1. – С. 18-23.

25. Тертишник В.М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу. // Наук. вісник ДЮІ МВС України. – 2001. – №1. – с.142-155.

26. Тертышник В.М. Конституционные принципи правосудия правового государства //Концепция развития законодательства Украины. – Киев, 1996. -С. 105-106.

27. Тесленко М. Про право кожного бути вільним у виборі захисника своїх прав. // Право України. 2002. - № 3. Ст. 55.

28. Трагнюк О. Принцип субсідіарності за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р. // Право України. 2003. - № 1. Ст. 25.

29. Трофименко Н. Проблеми правового регулювання реалізації права на захист обвинуваченого у кримінальному судочинстві. //Право України. – 1994. – №1-2. – С.25-27.

30. Химичева Г.П. Принципы уголовного процесса.- М.,1994

Тема 3

Учасники кримінально-процесуального права

Семінарське заняття

Запитання для обговорення:

1. Поняття учасників (суб’єктів) кримінального процесу, їх класифікація.

2. Державні органи і посадові особи, що провадять кримінальне судочинство.

3. Учасники, що захищають свої інтереси.

4. Учасники, що захищають інтереси інших осіб.

5. Особи, що сприяють кримінальному судочинству.

Загальні положення

1. Учасник (суб ’ єкт) кримінального процесу – це особа, що вступає в кримінально-процесуальні правовідносини у зв‘язку з подією злочину, права й обов‘язки якої регламентуються чинним законодавством.

2. Органи і посадові особи, які проводять і безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне судочинство: слідчий, орган дізнання (особа, що провадить дізнання), суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів і здійснення функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони мають керівні повноваження і повинні бути незацікавленими у вирішенні справи.

3. Учасники процесу, які мають і захищають самостійні інтереси: правопорушник, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, підсудний, засуджений.

4. Учасники процесу, які захищають і представляють інтереси “інших осіб”: представник потерпілого, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Загальним для них є те, що вони сприяють захистові прав осіб, що мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, про які вони довідалися у зв’язку з виконуваною функцією.

5. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, педагоги, батьки, статисти під час проведення пред‘явлення для впізнання та інших слідчих дій, й ін. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству шляхом здійснення завдань, покладених на них законом.

Під час відповіді на запитання, що стосується конкретного учасника процесу, необхідно:

·дати його поняття;

·розкрити підстави і порядок появи його в справі;

·назвати обставини, що виключають можливість його участі;

·визначити виконувану функцію;

·розкрити його компетенцію (коло прав та обов’язків);

·показати порядок реалізації його прав і виконання обов’язків;

·з’ясувати характер його взаємовідносин з іншими учасниками процесу;

·визначити яку юридичну відповідальність може нести учасник процесу за невиконання покладених на нього обов’язків;

·показати основні труднощі в практичній діяльності, можливості вдосконалення чинного закону і практики його застосування.

Нормативні акти:

1. Конституція України – ст. 3, 19,21- 64, 121-123, 124-131.

2. КПК України, глава 3.

3. Закон України від 15.12.92 "Про статус суддів" //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №8. – Ст.56; 1994. – №22. – Ст. 142; 1994. – №26. – Ст. 203; 1995, N 34.- Ст. 268; 1999. – №50. – Ст.434; 2000. – №10. – Ст. 79. (Із змінами, внесеними Законом N 1459-III (1459-14) від 17.02.2000)

4. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7 лютого 2002 року. //Відомості Верховної Ради України 2002.

5. Закон України від 5.11.1991 року "Про прокуратуру". //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №53. – Ст.793; 1993. – №22. – Ст.229; 1993. – №50. – Ст.474; 1995. – №11. – Ст.71; 1995.- №34. – Ст. 268.

6. Закон України від 19.12.1992 року "Про адвокатуру". //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – Ст.62.

7. Закон України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50.

8. Закон України від 23.12.1993 року "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 296.

9. Закон України від 20.12.1990 року "Про міліцію". //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4. – Ст. 20; 1992. – №36. – Ст. 526; 1993. – №11. – Ст. 83; 1993. – №22. – Ст. 234; 1994. – №26. – Ст.216; 1995. – №15. – Ст.102; 1999. – №4. – Ст. 35; 2000. – №10. – Ст. 79

10. Закон України від 18.02.1992 року "Про оперативно-розшукову діяльність". //Відомості Верховної Ради України. 1992. – №22. – Ст.303; 1992. – №39. – Ст. 527; 1993. – №11. – Ст. 83; 1994. – №11. – Ст. 52; 1998.- №26.- Ст.149; 1999. – №4. – Ст. 35; 2000. – №10. – Ст. 79.

11. Закон України “Про Конституційний суд України” від 16 жовтня 1996 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №4. – Ст.272.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 червня 1995 року №457 «Про порядок вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання житла, матеріальної допомоги і працевлаштування осіб, узятих під державний захист».

13. Рішення IV з'їзду суддів України 15 грудня 1999 рку // Вісник Верховного Суду України. – 2000. -№1. – С. 19;

14. Тимчасова інструкція про спеціальні підрозділи міліції для забезпечення безпеки робітників суду, правоохоронних органів, осіб які приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони закладів судових експертиз //Наказ МВС України № 467 від 23.07.1997 зі змінами, внесеними Наказом МВС № 360 від 06.05.1999;

15. Тимчасова інструкція та Порядок супроводження осіб, узятих під державний захист, під час забезпечення заходів особистої охорони //Наказ МВС України №130 від 26 лютого 1998 року.

16. Інструкція про проведення дізнання в Збройних Силах України. Затверджена наказом Міністра оборони України від 20 серпня 1995 р. №235. //Юридичний вісник України. – 1996. – №18-19.

17. Наказ МВС України від 31.10.2002 р. № 1100 “Про вдосконалення організації діяльності органів досудового слідства МВС України”.

18. Наказ МВС України № 1600 від 25 грудня 2003 року “Про організацію діяльності органів досудового слідства в системі МВС України”

19. Наказ МВС України від 3.11.2003 р. № 1288 “Про заходи щодо забезпечення законності при розслідуванні злочинів органами внутрішніх справ України”.

20. Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26 червня 1992р. зі змінами, внесеними постановою Пленуму № 12 від 3 грудня 1997 р.)

21. Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 18 червня 1999 р.

ЛІТЕРАТУРА:

Грошевий Ю.М. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України. Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. Харків, Право – 2002.

Тертишник В.М. Неперевершений майстер судової промови – Федір Плевако // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №3. – С.3-4.

Тертишник В.М. Концептуальні проблеми удосконалення статусу та процесуальної форми діяльності слідчого // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні. – Донецьк, 2003. – С. 47-57.

Тертишник В., Тертишник О. Захист прав потерпілого в умовах змагального судочинства // Вісник прокуратури. – 2003. - №3. – С.50-55.

Тертишник В. Суд присяжних: суть ідеї, історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми сьогодення // Юридична Україна. – 2003. - №8. – С.15-19.

Тертишник В.М. Потерпілий від злочину може стати потерпілим від закону // Юридичний вісник України. – 2003. - №45. – С.10.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. Київ: А.С.К., 2003.

Алеиников Г. Про надання права самостійної діяльності адвоката по збиранню доказів у кримінальному процесі Україин. // Право України. 2002 - № 10. Ст. 100.

Баулін О. До встановлення правового інституту процесуальної незалежності слідчого // Право України. – 1997. – №7. – С. 15-16.

Баулін О. Реальне забезпечення процесуальної незалежності слідчого у майбутній правовій системі України // Концепція розвитку законодавства України. Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1996. – С. 346-349.

Баулін О. Дізнавач як процесуально самостійний суб‘єкт досудового розслідування. Право України. // Право України. 2002. - № 4. Ст.113.

Бацько І.М. Інформаційні відносини у кримінальному судочинстві // Права людини та інформація: Зб. наук. праць. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – С. 22-29.

Божьев В. П. Процессуальный статус потерпевшего // Российская юстиция.- 1994.-№1.

Бояров В. І., Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. – 1999. -№5. – С. 35-37.

Брынцев В. Д. Судебная власть (правосудие). – Х., 1998.

Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве.- Киев,1998.

Весельський В. Питання захисту осіб, які мають інформацію про злочинну діяльність // Право України. – 1999. – №7. С. 58- 61.

Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні. //Право України. 2002. - № 5. Ст.8.

Гошовський М. Фундаментальна праця з проблем правового регулювання прокурорської діяльності. // Право України. 2002 - № 10.

Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. К., 1998.

Гурджі Ю. О. Проблеми правового становища жертви в кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 1999. -№4. – С.42-45.

Дріжчаний І., Лакизюк В. Грунтовне науково-практичне дослідження з питань діяльності прокуратури. // Право України. 2002. - № 7.

Димитров Ю. Суддя – носій судової влади. //Право України. – 1995. – №1. – С. 12-16.

Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субъектов уголовного процесса. – Харьков, 2000

Клочков В. Форми взаємодії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людин і органів прокуратури. // Право України. 2002. - № 9. Ст. 41.

Кононенко О. Судовий захист прав громадян під час здійснення провадження у кримінальних справах і при виконанні вироку. // Право України. 2002. - № 9. Ст. 74.

Логінова С. Охорона адвокатської таємниці // Право України. – 2000. – №5. – С. 37-40.

Мінюков А. Повноваження прокуратури при забезпеченні додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина на досудовому слідстві. // Право України. 2002. - № 10. Ст.35.

Озерський І. Професійно-психологічні якості слідчого і оперативного працівника та їх значення для взаємодії. // Право України 2002. – № 10. Ст.96.

Потебенько М. О. Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього // Юридичний вісник України. – 1999. -№ 29.

Руденко М. Проблеми розвитку прокуратури України. // Право України. 2003. - № 2. Ст. 57.

Русанова І. Становлення суду присяжних в Україні6 деякі міркування// Право України. – 1999. – №7.

Сафронов С. Профілактична діяльність слідчого органів внутрішніх справ України. //Право України 2002. - № 2. Ст. 82.

Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. –Київ, 1997.

Стахівський С.М. Відповідальність свідка у кримінальному процесі. //Право України. – 1997. – № 2. – С. 39-41.

Шевчук В. Порушення кримінальної справи про контрабанду. // Право України 2002. - № 8. Ст. 63.

Шишкін В. Формування суду присяжних (досвід Іспанії). // Право України. 2002. - № 2. Ст. 139

Шиян А. Г. Вільний вибір захисника своїх інтересів – невід'ємне право обвинуваченого //Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України.- 2000. – №2. С. 140-149.

Шумський В.П. Прокуратура України. – Київ: Вентурі, 1998.

Шумський П. В. Прокуратура України. – Київ, 1998.

Щерба С. П. Обеспечение личных, имущественных и иных прав потерпевших и свидетелей на предварительном следствии. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1994.

Щерба С. П., Зайцев О. А. Охрана прав потерпевших и свидетелей по уголовным делам. – М., 1999.

Щерба С. П., Марков А. Я., Стеснова Т. И. Участие переводчика на пред-варительном следствии и дознании. – М., 1993.

Щерба С., Зайцев О. Защита свидетеля в США // Юстиция. – 1994. №8. – С.52-53.

Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. Лекція. – Харків, 1995.

Тема 4

Порушення кримінальної справи

Семінарське заняття

Запитання для обговорення:

1. Суть, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи.

2. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи.

3. Порядок прийому, реєстрації і розгляду заяв і повідомлень про злочини. Перевірка заяв і повідомлень про злочини.

4. Проблеми доказування в стадії порушення кримінальної справи. Особливості предмету і меж доказування; докази і способи їх збирання.

5. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи. Підстави і порядок відмови в порушенні справи.

Загальні рекомендації

Порушення кримінальної справи – початкова стадія кримінального процесу.

Порушення кримінальної справи – акт застосування права, що відкриває загальну можливість застосування заходів процесуального примусу, провадження слідчих дій.

У стадії порушення кримінальної справи здійснюється прийом, реєстрація, перевірка та вирішення заяв і повідомлень про злочини.

Завдання: прийом; реєстрація; перевірка; вирішення заяв і повідомлень про злочини.

Значення стадії:

· слугує правовою гарантією захисту громадян і юридичних осіб від невиправданого застосування заходів процесуального примусу;

· надає права правоохоронним органам здійснювати заходи для виявлення злочинів.

Межі стадії:

· початок – поява приводу до порушення справи;

· кінець – ухвала рішення про порушення справи або про відмову в порушенні справи.

Засоби одержання доказів:

· огляд місця події;

· отримання пояснень від очевидців, посадових осіб та інших громадян;

· витребування предметів і документів від громадян, посадових осіб, і одержання доказів, представлених громадянами;

· проведення ревізії, інвентаризації;

· проведення контрольних перевірок;

· проведення оперативно-розшукових дій та ін.

Види прпроцесуальних рішень:

· постанова про порушення кримінальної справи;

· постанова про відмову в порушенні кримінальної справи;

· направлення заяви або повідомлення про злочин за належністю.

1. Для порушення кримінальної справи необхідні законні приводи (джерела, із яких органи, що порушують кримінальні справи, одержують початкові відомості про злочин) і достатні підстави (фактичні дані, що вказують на наявність ознак злочину).

Привід до порушення кримінальної справи – це передбачене законом джерело одержання правоохоронними органами початкових відомостей про злочин".

Приводи до порушення кримінальної справи – це юридичні факти, що породжують кримінально-процесуальні відношення, які зобов’язують правоохоронні органи розглянути отримані відомості про злочин і прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи.

1. Необхідно надати характеристику кожного з названих у законі приводів до порушення справи. Особливу увагу варто приділити безпосередньому виявленню ознак злочину (див. ст. 94 КПК України).

До відповіді на питання про підстави порушення кримінальної справи пропонується для аналізу таке визначення:

Підставою порушення кримінальної справи є наявність достатніх даних, які вказують на те, що протиправне діяння дійсно мало місце, свідчать про наявність у цьому діянні ознак злочину і про відсутність обставин, що виключають провадження в справі".

3. При розкритті питання необхідно керуватися положеннями закону (ст.95-100 КПК України), а також відомчими нормативними актами, що регламентують порядок прийому, реєстрації, перевірки та вирішення заяв та повідомлень про злочини. Зокрема, при підготовці до відповіді на дане запитання необхідно вивчити: Інструкцію про порядок прийому, обліку, реєстрації і розгляду в органах внутрішніх справ заяв і повідомлень про злочини.

4. При розгляді питання, в першу чергу, треба визначити і характер пізнавальної діяльності в стадії порушення кримінальної справи; правову природу даної діяльності; її зміст й особливості процесуальної форми. Потім треба проаналізувати окремі елементи структури доказування в цій стадії, розкрити предмет і межі доказування; суб'єкти доказування; засоби доказування (докази); форми і методи збирання, дослідження, перевірки, оцінки й використання доказів. Необхідно скласти логічну схему викладення висновків і аргументів.

5. Стадія порушення кримінальної справи завершується прийняттям одного з трьох підсумкових рішень: про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи, направлення заяви або повідомлення за належністю.

Під час розгляду даного питання треба включати розкриття вимог, передбачених законом до дотримання процесуальної форми постанов органів дізнання і слідчого в стадії порушення кримінальної справи.

Необхідно знати порядок повідомлення зацікавленим особам про прийняте рішення, роз'яснення їм права оскаржити прийняте рішення, визначення долі вилучених речових доказів і документів при відмові в порушенні кримінальної справи.

При відповіді на питання семінару студенти можуть використовувати схеми, стенди, слайди, наявні в аудиторії і на кафедрі, а також матеріали архівних кримінальних справ.

Практичне завдання: в процесі самопідготовки вивчити 1-2 архівних кримінальних справи і визначити:

·привід порушення справи;

·доведеність наявності ознак злочину;

·обґрунтованість і законність порушення справи;

·відповідність постанови про порушення справи вимогам закону.

Результати аналізу кримінальної справи Студенті використовують при висвітленні питань семінару, а також доповідають викладачу на його вимогу.

Обставини, що виключають порушення кримінальної справи – дивися ст.6 КПК України.

Нормативні акти:

1. Конституція України.(Ст.ст.1, 3, 8, 19, 21-24, 26-32, 55-64, 68, 80, 121-129, ст.ст.1, 9, 12, 13 Перехідних положень Конституції.) – К., 1996.

2. КПК України, глава 8.

3. Наказ МВС України від 26.11.1991 р. № 500 зі змінами в 1993 р.“Про затвердження і введення в дію інструкції “Про порядок прийому, реєстрації, розгляду і вирішення в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і правопорушення”.

Література:

1. Афанасьев В.С., Сергеев Л.А. Рассмотрение сообщений о преступлениях. М., 1972.

2. Бацько І.М. Інформаційні відносини у кримінальному судочинстві // Права людини та інформація: Зб. наук. праць. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – С. 22-29.

3. Белозеров Ю. Н. Возбуждение уголовного дела. – М., 1976.

4. Біленчук П.Ф., Сервецкий И.В. Разрешение милицией (полицией) заявлений и сообщений о преступлениях: история, мировой опыт, современное состояние. К., 1992.

5. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. Х., 1998.

6. Зеленецкий В.С., Лобойко Л.М. Правова регламентація дослідчого кримінального процесу в проекті КПК України. // Наук. вісник ДЮІ МВС України. – 2000. – №2. – с. 275-296.

7. Зеленецкий В. С., Финько В. Д. Белецкий А. 3. Прокурорский надзор за исполнением законна органами внутренних дел при приеме, регистрации, учете и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях. – М., 1988.

8. Лобойко Л.М. Проблеми пізнання у дослідчому кримінальному процесі. // Наук. вісник ДЮІ МВС України. – 2001. – №1. – с. 241-253.

9. Лобойко Л.М. Структура предмета доказування у дослідчому кримінальному процесу.// Наук. вісник ДЮІ МВС України. – 2000. – №3. – С. 217-229.

10. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. Саратов, 1975.

11. Николюк В. В. КальницкийВ. В ., ШаламовВ. Г. Истребование предметов и документов в стадии возбуждения уголовного дела. —Омск, 1990.

12. Попелюшков В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проблеми, законодавчі парадокси. // Право України. 2003. - № 4. Ст.98.

13. Попов В. Щодо додержання строків розгляду заяв та повідомлень про злочини. // Право України. 2002. - № 4. Ст. 129.

14. Письменний Д.П. Розвиток кримінально-процесуального законодавства України про звільнення від кримінальної відповідальності. // Наук. вісник ДЮІ МВС України. – 2000. – №1. – С. 129-138.

15. Смітієнко З. Назаренко Р. Вдосконалення кримінально-процесуальних правовідносин на початковому етапі кримінального судочинства // Право України. – 2000. – №5. – С. 37-40.

16. Тертышник В.М. Проблемы теории и практики доказывания на досудебных стадиях современного уголовного процесса. – Сумы, 1995.

Тема 5

Досудове розслідування: загальні положення

Семінарське заняття

Запитання для обговорення:

1. Суть, завдання і форми досудового розслідування.

2. Поняття досудового розслідування

3. Загальні умови досудового розслідування.

4. Дізнання та його види. Строки й загальні умови дізнання.

Загальні рекомендації

1. Досудове розслідування – здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого й органа дізнання, спрямована на збирання і дослідження доказів, розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини і вирішення інших завдань кримінального судочинства.

Завдання досудового розслідування (ДР) – див. завдання кримінального процесу.

Форми ДР: досудове слідство; дізнання.

2. Початок досудового розслідування – порушення кримінальної справи.

Форми закінчення досудового слідства:

· складання обвинувального висновку;

· закриття справи;

· направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

· направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Форми закінчення дізнання:

· передача справи слідчому;

· закриття справи.

3. Строки досудового розслідування:

· слідство – до двох місяців;

· дізнання: 1) у справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини – 10 днів з моменту порушення справи; 2) у справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими – не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).

4. Строки досудового слідства продовжують:

· прокурор району (міста) – на 1 місяць (до трьох місяців);

· прокурор області – на 3 місяця (до 6 місяців);

· Генеральний прокурор України і його заступники – понад 6 місяців.

У строки слідства включається час з моменту порушення справи до направлення її через прокурора з обвинувальним висновком в суд чи для застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, чи для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

У справах, в яких не встановлена особа, що вчинила злочин, строк слідства починається з дня встановлення такої особи.

Нормативні акти:

1. Конституція України.(Ст.ст.1, 3, 8, 19, 21-24, 26-32, 55-64, 68, 80, 121-129) – К., 1996.

2. КПК України, глава 11.

3. Закон України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.

4. Про організацію роботи слідчого апарату органів прокуратури і прокурорського нагляду за додержанням законів органами досудового слідства та дізнання // Наказ Генерального прокурора України № 4 від 18.10.98 р.

5. Інструкція про організацію діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України // Наказ МВС України від 31.10.2002 р. № 1100.)

6. Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ. Наказ МВС України № 880 від 29. 12. 1995.

7. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України // Наказ МВС України від 30.08.99 – № 682.

8. Інструкція про проведення дізнання в Збройних Силах України. Затверджена наказом Міністра оборони України від 20 серпня 1995 р. №235.// Юридичний вісник України. – 1996. – №18-19.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бацько І.М. Удосконалення процесуальної регламентації протоколювання слідчих дій та додатків до протоколів // Наук. вісник ДЮІ МВС України. – 2000. – №3. – с. 234-245.

Дата добавления: 2015-05-10