Функції

Властивості

Природній моді властивий:

· релятивізм (швидка зміна модних форм),

· циклічність (періодична спрямованість у минуле, до традицій),

· ірраціональність (звернена до емоцій людини і не завжди узгоджується із логікою чи навіть здоровим глуздом),

· універсальність (сфера діяльності сучасної моди практично не обмежена; мода звернена до всіх відразу й до кожного окремо).

До функцій моди можна віднести можливість конструювати, прогнозувати, поширювати й впроваджувати певні цінності й зразки поведінки, формувати смаки суб'єкта й управляти ними. Мода доповнює традиційні форми культури через їхнє переломлення сучасністю й конструює на цій основі нове оточення людини і його самого.

Мода виступає як один із засобів соціалізації: наслідування даному зразку «задовольняє потреби в соціальній опорі, дає загальне, загальноприйняте» самотній людині (Зіммель). Мода виступає засобом соціального маркування, ідентифікації, дистанціювання.

Можна говорити й про економічну функцію моди, пов'язаної з її динамізмом: мода випереджає фізичне зношування предмета (товару) моральним і, отже, забезпечує промисловість попитом на нове, постійно розчищаючи ринок для збуту.

Соціально − психологічні функції моди такі:

1)масовизація людської психіки;

2)підвищення престижу (хоча б зовні);

3)регуляція емоційних станів, тобто якщо людина володіє модним одягом, предметом, ідеєю, то вона відчуває себе значно краще, ніж не володіє такими речами;

4)залучення до нового: стежачи за модою, людина неминуче розвивається, збагачуючись новими знаннями, відчуттями і уявленнями;

5)самоствердження особи через прагнення до виділення себе, що спірно, тому що, слідуючи моді, особистість разом з тим нівелюється відповідно до законів психології мас.
Б. Д. Паригін і Г. Г. Шубін виділяють три найважливіші функції, які виконує мода: комунікативна, інтеракційна і компенсаторна.
1.Комунікативна функція проявляється в обміні інформацією. Мода виступає як особливий соціальний знак, символ престижу.
2.Інтеракційна функція − це засіб узгодження дій, спосіб взаємодії. Мода орієнтує на визнаних лідерів, об' єднує у відповідності з певним способом поведінки, стимулює інтерес до нового.

3.Компенсаторна функція дозволяє заповнювати незадоволені або недостатньо задоволені потреби, виступаючи в якості регулятора соціальних потреб.

Психологічні механізми впливу моди на особистість
Є сенс розглядати моду з психологічної точки зору, тому що так можна пояснити, чому стільки людей прагнуть однаково вдягатися, вести однаковий спосіб життя і т. д.
В основі моди лежить не постійний, не єдиний, а змінюваний і множинний механізм. Цей механізм, що складається з декількох компонентів, забезпечує особливу динаміку моди, швидко робить щось модним.
Психологічний механізм функціонування моди базується на наслідуванні та зараженні. Найчастіше вона реалізується як намагання виділитися на фоні інших новою зовнішньою формою (одягом, зачіскою, поведінкою, манерою розмовляти та ін.), або як прагнення хоча б зовні наслідувати сильніших, багатших, успішніших.

Як уже нам відомо, становлення чогось модним грунтується на наслідування і на подальшому розповсюдженні «новинки». Щось визнається модним, далі йде наслідування і поширення. Однак, це другий компонент. Першою ж частиною є створення чогось нового, його демонстрація і активна пропаганда. Тобто здійснюється спроба виділення себе особистістю або групою ради відокремлення від собі подібних через набуття якої − небудь дійсно нової, унікальної риси. Початковий компонент механізму масової моди насправді є «антимасовим». Тільки після демонстрації та пропаганди щось нове стає масовим.
Створення нового з метою виділитися − антимасовий компонент
Для того щоб стати масовим, тобто включити дію другого компоненту психологічного механізму, нове повинно відповідати ряду умов.
По − перше, щоб нове стало модним, воно повинно бути престижним. А престижно те, що використовують, носять, вживають референтні групи.
По − друге, масове поширене повинно позиціюватися як утилітарне. Наприклад − мода на джинси.
По − третє, на масове споживання значно впливають реклама та масові комунікації.
Наслідування − процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.
Наслідування є емоційно і раціонально спрямованим актом. Буває воно як свідомим, так і несвідомим. Свідоме наслідування є цілеспрямованим виявом активності, ініціативи, бажання індивіда. Людина намагається повторити все, що здається їй правильним і корисним (навички майстерності, ефективні способи спілкування і діяльності, раціональні прийоми виконання трудових операцій). За несвідомого наслідування вона виявляє активність внаслідок впливу інших людей, які розраховують на таку реакцію, стимулючи її різними засобами [18].
Процес наслідування ґрунтується на імітації людиною якихось зовнішніх проявів, рухів, дій, поведінки інших людей, для яких характерна певна емоційна та раціональна спрямованість, корисність та цінність.
Наслідування − широко розповсюджений процес у суспільному житті. Діти захоплено імітують поведінку, манеру спілкування, стиль одягу, жести та міміку свого улюбленого героя кіно чи відомого спортсмена, політика чи ведучого шоу. Розвиток та поширення моди так само ґрунтуються на процесі наслідування. Наслідують не лише відомих людей, а і друзів, знайомих, сусідів. Одяг, зачіски, меблі, стиль оформлення інтер' єру квартир, архітектурна своєрідність будинків, манера спілкування − все це може виступати у якості об' єкта наслідування. Існує три варіанти здійснення наслідування зразку:
1)відповідно інструкції. Цей вид наслідування використовується в офіційних групах. Наприклад, у військових та міліційних підрозділах;
2)завдяки домовленості між особами. Цей варіант наслідування може виявитися у процесі виробничих відносин, якщо досвід роботи та ділові відношення певної бригади стають об' єктом вивчення та розповсюдження. Люди, які переймають досвід, роблять це за допомогою наслідування;

3) стихійно. У цьому випадку імітують поведінку, прийоми розумової діяльності, стиль спілкування відомої людини, авторитетної особи чи колективу.

У процесі наслідування людина може повністю не усвідомлювати або усвідомлювати лише частково, що займається імітацією. Так, дехто може наслідувати манеру жестикулювати відомої людини, майже не усвідомлюючи цього. Так само більшість дітей непомітно для себе повторюють (копіюють) поведінку та стиль спілкування своїх батьків. Інші, особливо це стосується дітей, потрапивши у дещо відмінне від звичного мовне середовище, через деякий час починають вимовляти слова так, як їх чують, навіть не бажаючи цього.
Наслідування − один із важливих механізмів соціалізації особистості, способів її навчання і виховання. У дорослої людини наслідування є побічним способом засвоєння навколишнього світу. Її психологічні механізми наслідування значно складніші, ніж у дитини та підлітка, оскільки спрацьовує критичність особистості.
Наслідування служить необхідною передумовою моди, розкриваючи при цьому її протиріччя. Людина намагається точніше відповідати зразкам моди, бути «як усі», а з іншого боку, за допомогою саме цієї моди, прагне виділитися із навколишніх його людей, здійснити власну «самостилізацію», затвердити своє уявлення про самого себе.
Зараження належить до особливого способу психологічного впливу на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який здійснюється не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу людини. Воно є одним з найдавніших способів інтеграції групової діяльності й характеризується стихійністю, оскільки виникає передусім у ситуаціях значного скупчення людей — на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Джерела зараження своїм корінням сягають у сиву давнину, а його прояви надзвичайно численні: це й заразливі ритуальні танці, посвяти, і масові психози, що охоплюють велику кількість людей, і спортивний азарт чи релігійний екстаз та ін. За умов психічного зараження процес передавання емоційного стану від однієї особи до іншої відбувається передусім на несвідомому рівні. Йдеться про те, що сфера свідомості під час емоційного зараження різко звужується, критичність до подій, до інформації, яка надходить з різних джерел, майже відсутня.
У психології зараження характеризується як неусвідомлювана, мимовільна схильність людини до певних психічних станів. В соціальній психології зараження − це процес передавання емоційного стану від одного індивіда до іншого на рівні психічного контакту. Зараження здійснюється через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Дослідники стверджують, що зараження є водночас продуктом як впливу на інших великої енергетики психічного стану індивіда чи групи, так і здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті. Дієвість сили психічної заразливості полягає в прямій залежності від глибини і яскравості емоційних збуджень, що йдуть від комунікатора. Водночас значущою є і психологічна готовність реципієнта до емоційного реагування на відповідний вплив. Сильним каталізатором емоційного збудження є вибухові форми прояву емоцій, породжені позитивним чи негативним емоційним станом людей, зокрема заразливий сміх, плач та ін.
Дослідження природи психічного зараження вказує на факт наявності комунікативного контакту індивідів, шо взаємодіють, як основного каталізатора цього феномену. Тобто безпосередній комунікативний зв' язок є важливою особливістю зараження, а сила наростання напруження, шо утворює психічне тло зараження, перебуває у прямій залежності від величини аудиторії і ступеня емоційного напруження комунікатора. Як наслідок, одні люди дуже швидко переймаються психічним станом та емоційним впливом інших. Механізм соціально − психологічного зараження зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційних впливів за рахунок того, що вони ніби відбиваються від багатьох інших індивідів. Наявність ланцюгової реакції зараження спостерігається у великих відкритих аудиторіях, у неорганізованій спільноті, у натовпі. Звичайно, ступінь зараження людей чи груп залежить також від загального рівня розвитку індивідів, їхнього психічного стану, віку, емоційного настрою, загалом − від рівня розвитку їхньої самосвідомості. У зв' язку з цим відоме твердження дослідників про те, що чим вищий рівень розвитку суспільства, тим критичнішим є ставлення людей до тих чи інших сил, які спонукують їх до певних дій або переживань. Отож слабкішою має ставати дія механізмів зараження. Конструктивна дія зараження проявляється в ше більшому зміцненні групової згуртованості, а також використовується як засіб компенсації недостатньої організаційної згуртованості групи.
Феномен конформізму − ще один соціально − психологічний механізм моди. Конформізм тісно пов' язаний з наслідуванням. Масова мода є результатом добровільності податливих людей цілком певного тиску, здійснюється або авторами моди, або її співавторами, або просто дуже відомими і популярними людьми − її епігонами. У явищах моди масовий конформізм такого роду може виявлятися по − різному.
1.Конформізм як своєрідний захисний механізм, коли людина одягається як всі, щоб не виділятися з натовпу, сховатися в ній, а мода тут відіграє роль соціального мімікрія.

2.Виборчий, «референтний» конформізм, коли людина, зустрічаючись з іншими людьми, прагне бути схожою на тих, хто їй подобається, вона прагне наслідувати свою «референтну групу» хоча б в тому, що їй доступно, особливо це поширено серед молоді.

Дата добавления: 2015-05-08