Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права

Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права

Політика щодо навколишнього середо­вища - це сукупність усіх дій, спрямо­ваних на уникнення втручання в навко­лишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Конкретні цілі та програми стосуються на­самперед:

· визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього се­редовища викидів;

· економії енергії;

· сприяння використанню відходів тепла;

· ути­лізація старих матеріалів, а також відходів;

· підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм;

· впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

· заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього се­редовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

1) технологічні — розробка і впровадження нових технологій, очис­них споруд, видів палива;

2) архітектурно-планувальні — озеленення населених пунктів, орга­нізація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3) інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транс­порту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-па­трульного контролю;

4) економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5) правові — прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтри­мання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6) освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насам­перед у молоді.

Концепція біотичної регуляції навколишнього середовища. Багато екологів (В. Данілов-Данільян, К. Лосєв, Т. Акімова, В. Хаскін, В. Горшков та ін.) вважають, що сталий розвиток не можливий поки в основу збереження природи не буде покладений біотичний принцип регулювання. За визначенням В. Данілова-Данільяна, сталий розвиток це процес, що вимагає безперервну підтримку і ця підтримка глобальної економіки повинна здійснюватися лише у межах несучої ємності екосистем планети. Це такій розвиток, якій не виводить глобальну цивілізацію за межі господарської ємності біосфери, не викликає в неї процесів руйнування і деградації. Тобто “єдиним засобом збереження придатного для життя людини довкілля в глобальних масштабах є відновлення угруповань природної біоти не в межах мізерних площ заповідників, а на великих територіях земної поверхні”

Ідея коеволюційного розвитку людини і природи. Відомий російський вчений-еколог М. Моісєєв вважає, що гармонійні стосунки між людиною і природою неможливі. Головна ідея його концепції – коеволюційний розвиток суспільства і природи. Коеволюція – паралельний, спільний розвиток техно- й біосфери.

Концепції “неотехнооптимізму Протилежними песимістичним концепціям розвитку стосунків між людиною і природою є погляди, за якими основні надії людства в гармонізації взаємодії техносфери й біосфери полягають у кращому розвитку найновіших технологій. Головними ідеологами цього напрямку виступають Е. Вайцзеккер, Е. Ловінс, Х. Ловінс. Їх остання доповідь Римському клубові* “Чинник чотири: подвоєння продукції при використанні половини ресурсів” (1994 р.) аналізує можливості впровадження найновітніших екологічно чистих й мало ресурсномістких технологій. За їх розрахунками, вони дають можливість у 4 ризи підвищити ефективність використання ресурсів (не видобування, а саме використання). Також в їх доповіді розглядаються проблеми нової організації екобізнесу, податкової бази, спрямованої на заохочування ефективного використання природних ресурсів.

На наш погляд, ні жодна з розглянутих наукових концепцій не може бути прийнятою повністю без деяких обмежень, особливе концепція біотичного регулювання. Людство ніколи не захоче повністю підпорядкувати власні інтереси потребам природи. Тобто шлях пошуку гармонізації відносин між людиною і природою знаходиться десь у посередині наведених позицій і поглядів науковців-екологів.

Дата добавления: 2015-05-08