Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах 1 страница

Природоохоронна політика на період 2000 – 2010 рр. (1)До цього часу функції стратегічного документа з питань екологічної політики виконували «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки»

Передумови нової державної політики

• Розпорядження Кабінету Міністрів України (від 17 жовтня 2007 року № 880-р) яким була прийнята Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року;

• Рамкова Угода між Урядом України та Комісією Європейських Співтовариств (ратифікована Законом України від 03.09.2008 № 360-VI);

• План першочергових заходів щодо інтеграції України до ЄС на 2010 рік (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України

Мета Стратегії

• Метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористу

Інструменти реалізації національної екологічної політики

• міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

• оцінка впливу стратегій, програм, планів на стан навколишнього природного середовища;

• удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища;

• екологічна експертиза та оцінка впливу об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища;• екологічний аудит, системи екологічного управління, екологічне маркування;• екологічне страхування;

• міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

• оцінка впливу стратегій, програм, планів на стан навколишнього природного середовища;

• удосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища;

• екологічна експертиза та оцінка впливу об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища;

• екологічний аудит, системи екологічного управління, екологічне маркування;

• екологічне страхування;

15. Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).

Екологічне право є однією з найбільш гуманістичних галузей національного і міжнародного права.На сьогодні такої гармонізації ми ще не маємо, що значною мірою зумовлено різними темпами і різними підходами до кодифікації національного екологічного законодавства і міжнародного екологічного права.

Кодифікація національного екологічного законодавства. Ю. Шемшученко, 2011 Грунтуючись на принципі верховенства міжнародного права, її краще було б здійснювати після кодифікації міжнародного екологічного права. Але остання за темпами на сьогодні явно відстає від кодифікації національного екологічного законодавства. В Україні, зокрема, вона розпочалася ще у 1960 р., коли було прийнято Закон «Про охорону природи Української РСР». У 1991 р. кодифікація була продовжена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є чинним і тепер.

Необхідність проведення нової кодифікації екологічного законодавства України зумовлена тим, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» був прийнятий ще за радянських часів і вже істотно застарів. Він побудований на тогочасних концептуальних засадах і не забезпечує системної екологізації усіх сфер суспільного життя. Навіть термінологічно Закон не узгоджується з міжнародно прийнятою в цій галузі термінологією. Предметом охорони за Законом виступає «навколишнє природне середовище», тоді як за сучасним міжнародним правом — «навколишнє середовище».

Новий етап кодифікації екологічного законодавства України пов’язаний не тільки зі змістом відповідного процесу, а й із формою майбутнього системоутворюючого акта. На мою думку, ним має стати Екологічний кодекс України. Це відповідає сучасним європейським тенденціям. Підготовка проектів таких кодексів здійснюється нині в Росії, Німеччині, Республіці Білорусь та ряді інших країн. Міжпарламентська Асамблея СНД прийняла Модельний екологічний кодекс, рекомендований для використання у відповідних країнах. Вже діє Екологічний кодекс у Франції, Республіці Казахстан тощо.

Розробка проекту Екологічного кодексу України передбачена Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. та Рекомендаціями парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні, які були схвалені Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 р.

16. Здобутки наукової школи «Земельне, екологічне право та право екологічної безпеки» юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за Літописом кафедри та публікаціями доц. Т.Г.Ковальчук, доц. Т.О. Коваленко та ін. вчених).

Кафедра має досить тривалу та непросту історію розвитку.

У травні 2000 р. д.ю.н, проф. Галина Іванівна Балюк захистила першу на той час докторську дисертацію з ядерного права за спеціальностями 12.00.01 та 12.00.06 на тему “Проблеми формування та становлення ядерного права України”. Вчена є фундатором

становлення і розвитку науки ядерного права України. За її ініціативою розроблено програми спецкурсів “Ядерне право України” та “Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду”. Вона є автором монографій “Ядерне право України: стан та перспективи розвитку. Правові аспекти радіоекології” (1996), “Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної безпеки в Україні” (1997), “Екологічне право України. Академічний курс” (2005, 2008) (у співавт.), “Екологічне право України: загальна та особлива частина: курс лекцій в схемах” (2006) та ряду інших.

Фундаментальні дослідження у сфері земельного права на кафедрі трудового, земельного та екологічного права здійснює д.ю.н., проф. Володимир Васильович Носік, який викладає нормативні курси “Аграрне право” та “Земельне право”, а також започаткував викладання ряду авторських спецкурсів “Земельне порівняльне право”, “Земельні орендні правовідносини”, “Проблеми реалізації права власності на землю в Україні”. В 2007 р. захистив докторську дисертацію “Проблеми здійснення права власності на землю Українського народу”. Є автором більше 180 наукових і навчально- методичних праць, серед яких “Право власності на землю Українського народу: Монографія” (2006), “Практичний посібник з проведення земельного аукціону” (2003), “Придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Практичний посібник” (2002) (у співавт.), “Науково-практичний коментар до Закону України “Про особисте селянське господарство” (2004 р.) (у співавт.), підручники “Аграрне право України” (1996, 1999) (у співавт.), “Право власності в Україні” (2000) (у співавт.) та інші праці.

Важливим напрямком навчально-методичною та наукової роботи на кафедрі трудового, земельного та екологічного права є розвиток аграрного права як навчальної дисципліни та науки, що набуло особливої актуальності в умовах реформування аграрного сектору економіки6. З моменту відновлення кафедри читання курсу “Аграрне право” забезпечував доц. Володимир Васильович Янчук, який перший на юридичному факультеті підготував програму цього навчального курсу. Досліджував питання аграрного, земельного, природоресурсового права, є співавтором ряду підручників та навчальних посібників.

В сучасний період на кафедрі трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету працює колектив науково-педагогічних працівників, які забезпечують на високому науково-методологічному рівні навчальний процес як на юридичному, так і на інших факультетах, проводять ґрунтовні дослідження у галузі земельного, екологічного, трудового, аграрного права, права соціального захисту, мають вагомі доробки у підготовці наукових праць та навчально-методичних матеріалів, законів та підзаконних нормативно-правових актів у зазначених сферах, у виконанні бюджетних та госпдоговірних тем, підготовці кандидатських дисертацій, підготовці бакалаврів, спеціалістів та магістрів права.

17. Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім.. Корецького (персоналії та наукові доробки).

Шемшученко Юрій Сергійович — автор понад 800 наукових праць, у тому числі більше 20 індивідуальних і колективних монографій. Серед них: Організаційно-правові питання охорони навколишнього середовища в СРСР. — К., 1976; Людина, природа, закон. — К., 1983; Местные Советы и охрана окружающей среды. — М., 1988; Правові проблеми екології. — К., 1989; Національна державність союзної республіки. — К., 1991 (у співавт.); Юридична наука і освіта в Україні. — К., 1992 (у співавт.); Національно-державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література.— К., 1999 (у співавт.); Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи. — К., 2001 (у співавт.). За редакцією Ю. С. Шемшученка підготовлена і видана перша в Україні 6-ти томна «Юридична енциклопедія» 1998–2004 рр., що була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки за 2004 р. та 10-ти томна «Антологія української юридичної думки». Вчене звання - професор (з 1985 р.).

У 1992 р. обраний академіком НАН України.

З 1994 р. - академік Академії правових наук України.

З 2002 р. – іноземний член Російської академії наук.

У 1995 р. йому присвоєно почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України". Має державні нагороди, нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Почесною Грамотою Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

У 1991 р. присуджена премія НАН України ім. Д.3. Мануїльського;

у 1998 р. - присуджена премія НАН України ім. М.П. Василенка;

у 2004 р. - Державна премія України в галузі науки і техніки за багатотомну наукову працю "Юридична енциклопедія".

Малишева Наталя Рафаелівна Напрями наукової діяльності — національне та міжнародне екологічне право, національне та міжнародне космічне право, європейське право. Опублікувала понад 350 наукових праць, серед яких: «Охрана окружающей среды от шумового воздействия (правовые и организационные вопросы)» (1981), «Гармонизация экологического законодательства в Европе» (1996), «Законодавство: проблеми ефективності» (у співавт., 1995), «Економіко-правові питання екології» (у співавт., 1996), «Собственность граждан» (у співавт., 1997), «Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника» (у співавт., 1997), «Екологічний контроль: питання теорії та практики» (у співавт., 1999), «Судовий захист екологічних прав громадян: Довідник» (у співавт., 2001), «Земельне право» (2001), «Екологічне право України» (2001), «Правові засади впровадження в Україні Конвенції про біорізноманіття» (2003), «Заповідна справа в Україні» (2003), «Екологічне право України: Академічний курс» (2005, 2008), «Зміцнення фінансової стійкості природоохоронних територій України» (у співавт., 2012), «Космические путешествия» (у співавт., 2012).

Брала участь у розробленні проектів законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про відходи», «Про мисливське господарство та полювання», «Про питну воду», «Про питне водопостачання», «Про екологічний аудит», Водного кодексу України.

Заслужений юрист України (1992). Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки (2005). Нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради України (2009), премією АН України імені Д. З. Мануїльського (1991), першою премією Спілки юристів України за номінацією «Краща монографічна робота з правових дисциплін» (2002). Почесний професор права Університету Пуатьє (Франція), отримала першу премію Міжнародної академії астронавтики за кращу наукову роботу в галузі космічної діяльності (2011).

Кулинич Павло федотович - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу правових проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького HAH України

Кузнецова Світлана Валентинівна -

Бусойок Діана Вікторівна - Автор наукових праць:

1. Індивідуальної монографії «Обмеження прав на землю за законодавством України» (2006).

2. Навчального посібника «Правове регулювання виникнення, здійснення та припинення прав на землю» (2010).

3. Наукових статей в фахових журналах.

Співавтор низки колективних монографій:

1. Інвестиційна діяльність у сільському господарстві: правові питання: монографія / Кол. авторів. За ред. В.І.Семчика. – К.: ТзОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008.

2. Правові засади інноваційного розвитку в сільському господарстві України: монографія / Кол. авторів. За ред. В.І.Семчика. – К.: ТзОВ «Видавництво «Юридична думка», 2010.

3. Правова система України в умовах сучасних національних та міжнародних тенденцій розбудови державності: монографія / Кол. авторів. За ред. Ю.Л.Бошицького. – К.: Кондор-Видавництво, 2012.

Нагороди: є стипендіатом НАН України для молодих учених, нагороджена відзнакою «Почесний знак Міністерства юстиції України», є лауреатом Премії Національної академії наук України для молодих вчених.

Захист кандидатської дисертації у 2005 році за спеціальністю – 12.00.06 земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право.

18. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) (персоналії та наукові доробки).

Попов Василь Константинович- Головні напрямки його наукових досліджень: теоретичні проблеми здійснення, реалізації і захисту екологічних інтересів громадян та юридичних осіб. Він науково обґрунтовував необхідність підготовки й прийняття Екологічного кодексу України.

Багато уваги приділяє підготовці науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом захищено 3 докторські та 15 кандидатських дисертацій.

Опублікував понад 100 наукових праць (загальним обсягом понад

110 друк. арк.), у тому числі: монографії “Право і матеріальні інтереси в міжгосподарській кооперації” (1983), “Договірні відносини та ефективність сільськогосподарського виробництва” (1976), “Правове становище виробничих об’єднань у сільському господарстві” (1979, співавт.); розділ “Предмет, метод, принципи та система екологічного права” у підручнику “Екологічне право України” (2001) та ін.

Є членом Спілки юристів України, спеціалізованої вченої ради Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, а також членом редакційної колегії міжвідомчого наукового збірника “Проблеми законності”.

У 1984 р. став лауреатом Державної премії України; у 2003 р. – лауреатом премії ім. Ярослава Мудрого (номінація “За видатні заслуги в галузі підготовки юридичних кадрів”). У 2003 р. присуджено премію конкурсу Фонду юридичної науки академіка права В.В. Сташиса (номінація “Юрист – науковий співробітник”). Нагороджений нагрудним знаком “Відмінник освіти України”.

Гетьман Анатолій Павлович Автор більше 200 наукових праць. Серед них – 10 монографій, 17 підручників та навчальних посібників, 19 коментарів до чинного законодавства, зокрема: «Процессуальные нормы и отношения в экологическом праве» (1994 р.); «Вступ до теорії еколого-процесуального права України» (1998); «Регіональний екологічний контроль: теорія правового регулювання» (у співавторстві, 2004); «Правова система України: історія, стан та перспектива: у 5-х томах. Т. 4: Методологічні засади розвитку екологічного, земельного, аграрного та господарського права» / За ред. Ю.С. Шемшученка (у співавторстві) на українській, російській, англійській мовах (2008, 2011, 2012); «Правове виховання в сучасній Україні»: монографія / За ред. В.Я. Тація, А.П. Гетьмана (у співавторстві, 2010); «Договір як універсальна правова конструкція»: монографія / За ред. А.П. Гетьмана, В.І. Борисової (у співавторстві, 2012); «Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрямки вдосконалення»: монографія / За ред. А.П. Гетьмана, В.Ю. Уркевича (у співавторстві, 2012); «Правова доктрина України: у 5-ти томах. Т. 4: Доктринальні проблеми екологічного, аграрного та господарського права» / За ред. Ю.С. Шемшученка (у співавторстві, 2013); «Правовые проблемы экологической политики Европейского союза и Украины» (у співавторстві, 2014); «Екологічне право України. Загальна частина» (у співавт., 1995), «Екологічне право України. Особлива частина» (у співавт., 1996), «Екологічне право України: Підручник» (у співавт., 2001), «Земельний кодекс України: Коментар» (у співавт., 2002, 2004, 2007), «Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2003, 2006), «Екологічне право України» (у співавт., 2005, 2009), «Екологічне право України в запитаннях та відповідях» (2007), науково-практичний коментар Лісового кодексу України (2009), «Тваринний світ України: правова охорона, використання та відтворення» (у співавт., 2010), «Словник юридичних термінів екологічного законодавства України» (у співавт., 2010), науково-практичний коментар Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (у співавт., 2011), науково-практичний коментар Кодексу України «Про надра» (у співав., 2012). Брав участь у розробці проектів Земельного, Водного, Лісового кодексів, Законів «Про екологічний аудит», «Про ринок земель» та ін.

Анісімова Ганна Валеріївна - здійснення громадянами екологічних прав

Бакай Правове регулювання екологічного аудиту в Україні.

19. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» (персоналії та наукові доробки).

Погрібний Олексій - Заслужений діяч науки і техніки України, академік АПрН України, доктор юридичних наук, професор, перший проректор Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України. Основні наукові праці: «Правове регулювання діяльності селянських (фермерських) господарств в умовах ринку», «Селянські господарства і оренда (Організаційно-правові питання)» (обидві – 1992), «Аграрне право України» (1996, 1998, у співавт.), «Кооперативне право» (1998), «Аграрне, земельне і екологічне право України» (2000).

20. Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка (персоналії та наукові доробки)

Ващишина Марія Ярославівна Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник // За ред. докт. юрид. наук, проф. Н.І. Титової. Львів: ПАІС, 2005. – 368 с. – Розділи 5, 9. 38 с.

Правовий режим спеціальних сировинних зон в Україні. // Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави: Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції (Івано-Франківськ, 24 вересня 2004 р.) – Івано-Франківськ, 2004. – С. 105-109

Еволюція аграрного законодавства України та проблеми його систематизації // Актуальні питання реформування правової системи України: Збірник наукових статей за матеріалами IV Міжнародної науково-практичної конференції (1-2 червня 2007р.) Луцьк, 2007. – Том ІІ. С.18-20.

Розвиток фермерського законодавства України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Випуск 46.- 2008, С. 152 - 158

Поняття земельних відносин, проблеми їх законодавчої регламентації // Науковий Вісник університету «Львівський Ставропігіон». Серія юридична. Випуск 1. Львів, 2008, С. 37-51 1.

Правові засади соціального розвитку села / М.Я. Ващишин. // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – №4. С. 52-56 (0,18 друк. арк.)

Ващишин М.Я. Правова регламентація особистого селянського господарства / М.Я. Ващишин // Актуальні питання реформування правової системи України: (збірник наукових статей за матеріалами VI Міжнародної науково-практичної конференції, 29-30 травня 2009р.): статті. – Луцьк, 2009. – С. 369-371 1.

Право довкілля (екологічне право): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.І. Федорович, М.Я. Ващишин [та ін.]; за ред.. П.Д. Пилипенка. - К.: ІнЮре, 2010. – 401с. (Особистий внесок Ващишин М.Я. розділ 14, С.265-280; розділ 17, С.318 - 343)

Ващишин М.Я. Підстави встановлення суперфіцію / М.Я. Ващишин // Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права: міжнар. наук - практ. конф., Київ, 30-31 жовтня 2009р.: зб. наук. пр. / за заг. ред. В.М. Єрмоленка. – К.: ІРІДІУМ, 2009 С. 140-142

Ващишин М.Я. Диференційовані джерела як нормативна основа діяльності сільськогосподарських товаровиробників / М.Я. Ващишин // Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні: зб. наук. праць за результ. Міжнар. наук.-практ. конф., Хмельницький, 14-15 травня 2010р., - Хмельницький, 2010 – С. 147-150

Оптові ринки сільськогосподарської продукції як суб’єкти аграрного права / М.Я.Ващишин // Аграрне право як галузь права, юридична наука: навчальна дисципліна: Матеріали всеукраїнського круглого столу (Київ, 25 травня 2012 р.): зб. наук. пр. / за заг. ред. проф. В.М. Єрмоленка, В.І. Курила, В.І. Семчика. – К.: Видавничий центр НУБІП України, 2012. – 168 с

Правове регулювання аграрного ринку в Україні. Програма спецкурсу для студентів юридичного факультету. – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2012. – 20с.

Земельне право України: навчальний посібник / Н.П. Барабаш, М.Я. Ващишин, В.І. Федорович. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. – 174 с.

Федорович Володимир Іванович

Основні опубліковані праці:

Федорович В.І. Щоб земля не втікла з-під ніг селянина // Нотар. 2000, № 3. – С. 18-21.

Федорович В.І. Реформування земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 35. Львів. 2000. – С. 356-361.

Федорович В.І. Поняття та види земельних правовідносин // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VІІ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2001 р. – Львів, 2001. – С. 119-122

21. Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).

22. Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).

Збалансований соціально-економічний розвиток України, підвищення якості життя і здоров’я населення та забезпечення національної безпеки можливі лише за умови вирішення екологічних проблем, наявність яких визнана на усіх рівнях влади вченими та практиками. На реальний стан таких проблем вказують: Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», прийнятий Верховною Радою України 21 грудня 2010 р. [1], Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 р., схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. [2], та інші документи, з яких виходить необхідність комплексного вирішення проблем раціонального використання природних ресурсів, збереження довкілля, забезпечення екологічної безпеки та економічних проблем, пов’язаних як із кількістю необхідних природних ресурсів, так і з можливістю навколишнього середовища поглинати відходи виробництва та споживання.

У багатьох розвинених країнах світу розуміння такого підходу призвело до виникнення та розвитку окремої галузі в економіці — екологічного підприємництва.

В Україні у цьому напрямі, на жаль, зроблено лише перші кроки, зокрема з прийняттям Закону України «Про відходи» від 7 березня 2002 р. Окремі положення щодо розвитку екологічно спрямованої підприємницької діяльності закріплено в інших документах, проте такий стан організаційно-правового забезпечення цієї діяльності є недостатнім, на що неодноразово зверталась увага різними фахівцями.

Одним із основних чинників розвитку екологічного підприємництва в Україні є активна позиція держави, яка задекларована у Конституції України (статті 3, 16, 50). Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та інших документах, що може бути втілена шляхом впровадження господарського керівництва (нормативне правове регулювання, планування, управління та контроль) таким підприємництвом.

Першим кроком у цьому напрямі має бути закріплення такої стратегії соціально-економічної політики держави, за якої розвиток екологічного підприємництва стане пріоритетною галуззю економіки. Це можна зробити шляхом включення відповідних положень до Стратегії економічного та соціального розвитку України — документа, в якому визначаються пріоритети, стратегічні цілі, структурні пропорції економіки і соціальної сфери та напрями державної політики. Наразі Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції» затверджена Указом Президента від 28 квітня 2004 р. однак у ній питання розвитку екологічного підприємництва отримали закріплення лише фрагментарно. Також пропонується: прийняти ‘”Стратегію розвитку екологічного підприємництва як галузі економіки” — документ, у якому на основі прогнозу тенденцій розвитку відповідних ринків і напрямів науково-технічного прогресу можуть визначатися довгострокові цілі та пріоритети розвитку такого підприємництва, заходи, спрямовані на їх досягнення, та ресурси, необхідні для здійснення таких заходів. У науковій літературі неодноразово зверталась увага на позитивний досвід з цього питання в інших країнах.

23. Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).

Згідно з пунктами 5, 6 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено, зокрема, визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища.

Тим не менш виключно законами України визначаються відповідно до Основного Закону України (пункти 1, 5, 6, 17 ст. 92) права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина, а також основи екологічної та національної безпеки, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу.

З огляду на це, а також для підвищення авторитету національної екологічної політики (внутрішньої та зовнішньої), вирішення у ній питань, пов’язаних із забезпеченням екологічної безпеки як складової національної безпеки, реалізації та захисту екологічних прав громадян, вирішення інших доленосних для українського народу екологічних проблем, вважаю за доцільне затверджувати в подальшому Основні напрями державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки або державної (національної) екологічної політики України виключно законами України, що логічно випливає з основних вимог Конституції України та міжнародно-правових документів, взятих перед міжнародним співтовариством суверенної України.

2. З метою посилення відповідальності держави перед кожним громадянином, ґрунтуючись на властивій їй внутрішній і зовнішній екологічній функції, супроводженні виконання державної (національної) екологічної політики України, бажано встановити постійний парламентський контроль за дотриманням зазначеного закону та екологічного законодавства, прийнятого для забезпечення положень, принципів, показників і зобов’язань Україною, що випливають із міжнародних договорів і Конвенцій ООН, Європейського Союзу, регіональних міжнародно-правових документів у цій сфері.

Це повною мірою відповідало б п. 33 ст. 85 Конституції України в частині здійснення парламентського контролю за дотриманням виконання законодавства, реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики України.

3. З метою забезпечення ефективної реалізації національної екологічної політики, регіональних та місцевих її програм доцільно основний вектор координації, організації, контролю за виконанням цієї політики зосередити на регіональному та місцевому рівні з орієнтацією на розміщення та специфіку діяльності суб’єктів, особливо тих, що здійснюють потенційну еколого-небезпечну діяльність, експлуатують (використовують) будь-які небезпечні для життя і здоров’я людини і навколишнього середовища шкідливі речовини, матеріали й об’єкти.

4. Оскільки екологічна політика фокусується в державно-правових документах політико-правового спрямування, надзвичайно важливим є не тільки внутрішній блок вирішення екологічних проблем, а й зовнішня політикоскладова держави у зазначеній сфері.

Тому, слід, щоб у цьому блоці не повторювалися стереотипні положення, взяті з відповідних програм і концепцій законів, та конкретні зобов’язання, які взяла на себе держава, ратифікувавши відповідні конвенції еколого-правового змісту, багатосторонніх і двосторонніх договорів з відповідними країнами, і передбачалися конкретні моделі поведінки держави як суб’єкта багатьох міжнародно-правових відносин у частині гарантування виконання взятих зобов’язань, особливо у контексті втілення в життя на найближчу і довгострокову перспективу, передбачивши конкретні механізми для їх ефективної реалізації, способи і форми забезпечення екологічних прав і свобод людини та громадянина на рівні світових науково-практичних підходів у процесі позитивного правового регулювання, так і в частині створення реальних судових гарантій зазначених прав і свобод громадян, виходячи з реальних можливостей України.

Дата добавления: 2015-05-08