Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії

Упродовж останнього десятиліття важливим напрямом екологічного права та його складників визнано право екологічної безпеки, яке слід розглядати як:

1) комплексний міжгалузевий інститут;

2) різновид екологічних правовідносин, тісно пов'язаний з різними сферами правового регламентування діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я й життя людини;

3) принцип екологічного права;

4) об'єкт правового регулювання екологічного права - складова національної й транснаціональної безпеки;

5) міждисциплінарний напрям науки екологічного права й теорії безпеки, що покликаний захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства й держави.

Екологічна безпека являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об'єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним середовищем. Екобезпека-категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Це поняття належить до складних, неправового характеру, хоча відносини, що виникають у сфері екологічної безпеки, регулюються правом. Таким чином, екобезпека має певні правові форми.

Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об'єкти. По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює систему спеціальних органів. По-четверте, основною правовою формою є екологічне право як самостійна правова галузь.

Визначення екологічної безпеки як правової категорії має різноманітне тлумачення в еколого-правовій науці. Вона розглядається як захист людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу; умова збереження здоров'я людей і забезпечення сталого соціально-економічного розвитку; баланс розвитку екосистем; діяльність по захисту життєво важливих екологічних інтересів; складова частина міжнародної екологічної безпеки тощо.

Законодавець визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Таке визначення характеризується великою ємністю змісту.

Відносини по забезпеченню екологічної безпеки тісно пов'язані з раціональним і ефективним використанням природних ресурсів, охороною природного середовища, з використанням екологічно небезпечних територій та об'єктів, що обумовлює комплексність змісту поняття екологічної безпеки, яке включає: а) певний стан природного об'єкта (безпека природи) і б) систему гарантій держави громадянам по забезпеченню нормальної життєдіяльності людини.

Екологічна безпека може розглядатися в двох аспектах. По-перше, як суб'єктивна категорія, зокрема, у процесі реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. По-друге, як об'єктивно існуюча система правового забезпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламентується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об'єктів і населення.

Навколишнє природне середовище вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсоємності (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарним вимогам, видовому різноманіттю, здатності задовольняти інтереси громадян.

Об'єктами екологічної безпеки відповідно до ст. З Закону "Про основи національної безпеки України" є: людина і громадянин (їх конституційні права та свободи, перелік яких відповідно до Основного Закону (ст. 22) не є вичерпним); суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси); держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність). Таким чином, об'єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особи; природні ресурси та навколишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Людина виступає не тільки суб'єктом відносин по забезпеченню екобезпеки, а й об'єктом, який на собі відчуває негативний вплив і потребує правового захисту.

40. Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк Г.І., к.ю.н. О.В. Сушик, к.ю.н. О.Ю. Кронди).

СУШИК О.В. Проблеми правового регулювання забезпечення радіоекологічної

безпеки у сфері використання ядерної енергії.

чинне вітчизняне законодавство не позбавлено прогалин і

недоліків, що негативно впливають на ефективність правового регулювання у

сфері забезпечення радіоекологічної безпеки. До таких недоліків слід віднести

наступні:

1.Деякі положення міжнародних конвенцій(ратифікованих Україною)

певною мірою суперечать законодавству України у сфері використання ядерної

енергії. Зокрема, надзвичайно актуальним для нашої держави є питання

захоронення відпрацьованого ядерного палива. На сьогодні НАЕК Енергоатом

"(експлуатуюча організація України) уклала контракт на проектування і

зведення сухого сховища відпрацьованого ядерного палива, яке буде розміщено

в межах Чорнобильської зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового)

відселення (Київська область). Положення Об’єднаної конвенції про безпеку

поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з

радіоактивними відходами від 5 вересня 1997 року(ратифікована Україною 20

квітня 2000 року) дозволяють захоронення відпрацьованого ядерного палива у

відповідності до тих положень конвенції, де йдеться про захоронення

радіоактивних відходів(ст.10).

Разом з тим, така можливість захоронення відпрацьованого ядерного

палива як промислових радіоактивних відходів, суперечить нині діючому

законодавству України, а саме: Законами України “Про використання ядерної

енергії та радіаційну безпеку”(абз.8, ст.17) та “Про порядок прийняття рішень

про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів,

призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають

загальнодержавне значення”, якими передбачено, що сховища, призначені для

захоронення відпрацьованого ядерного палива, відносяться до об’єктів, що

мають загальнодержавне значення і для прийняття рішення про їх розміщення,

проектування, будівництво необхідне прийняття Верховною Радою України

відповідного спеціального закону.

2. Слід звернути увагу на те, що в основоположному нормативно-

правовому акті у сфері використання ядерної енергії - Законі України “Про

використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” законодавець не закріпив

функції державного регулювання радіаційної безпеки за конкретними органами

державної влади. На сьогодні державне регулювання забезпечення

радіоекологічної безпеки здійснюють Державна інспекція ядерного

регулювання України, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство

екології та природних ресурсів України.

Діяльність вищенаведених органів, не завжди є узгодженою, а часто

навіть суперечливою, що не сприяє концентрації їх зусиль на вирішенні

завдань по забезпеченню безпечного від негативного іонізуючого впливу

життя та здоров’я людини та навколишнього природного середовища від

радіоактивного забруднення. Відсутня єдність та скорегованість діяльності,

чіткість в розмежуванні повноважень та відповідальності призводить до

неефективності державного регулювання у сфері забезпечення радіоекологічної

безпеки.

3. Основні вимоги до охорони здоров’я людини та навколишнього

природного середовища від ймовірної шкоди, пов’язаної з опроміненням від

джерел іонізуючого випромінювання і безпечною експлуатацією таких джерел

визначають “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)”, затверджені

наказом МОЗ України від 1 грудня 1997 року. Слід відмітити, що затвердження

такого роду документу наказом МОЗ України суперечить Концепції

державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні

від 15 січня 1994 р., якою передбачено, що правовий режим забезпечення

радіаційного захисту під час проведення робіт, пов’язаних з використанням

джерел іонізуючого випромінювання, має визначатись виключно

законодавчими актами України.

4. Сьогодні в Україні залишаються чинними ряд документів

колишнього СРСР, особливо в сфері регулювання безпеки ядерних установок

та ДІВ. Наприклад: поряд з Основними санітарними правила забезпечення

радіаційної безпеки України від 2 лютого 2005 року (ОСПУ – 2005) діють ще й “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними відходами і іншими

джерелами іонізуючого випромінювання” (ОСП-72/87) від 26 серпня 1987

року. Враховуючи те, що у 2005 році були прийняті нові санітарні правила,

вважаємо за доцільне визнати санітарні правила ОСП -72/78 такими, що

втратили чинність. Вони, на нашу думку, мають бути переглянуті та оновлені з

урахуванням стандартів МАГАТЕ та національного практичного досвіду в

відповідних сферах діяльності.

Дослідження поняття «радіаційна безпека» відіграє певну роль і для усвідомлення співвідношення таких понять, як «радіаційна безпека» та «радіаційний захист». Це питання вимагає ґрунтовного дослідження і доктринального визначення з метою внесення змін до чинного вітчизняного законодавства для задоволення потреб практики.

У науково-правовій доктрині поняття «радіаційна безпека» висвітлюється у роботах таких вчених, як Г. І. Балюк, А. І. Йойриш,А.Б.Чопорняк та ін. Водночас запропоновані визначення, на думку автора статті, розкривають лише окремі аспекти данного поняття та не повністю відображають його зміст з урахуванням нових еколого-економічних реалій. Таке становище не можна вважати виправданим, адже з науково-обгрунтованим визначенням поняття «радіаційна безпека» пов´язані такі важливі моменти, як правове регулювання безпеки у сфері використання ядерної енергії, відшкодування шкоди, завданої радіоактивним забрудненням, тощо. Предмет наукових пошуків у зазначеній сфері включає багато складових, але для його подальшого дослідження необхідно з´ясувати поняття «радіаційна безпека» та ознаки цього правового явища.

Визначення СУШИК: ядерна безпека — це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядер­ноїенергії, зокрема в ядерній енергетиці, при якому системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечуєтьсяналежний безпечний режим використання ядерних установок (об'єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері вико­ристання ядерної енергії.

Дата добавления: 2015-05-08