Результат тлумачення. Види тлумачення по обсязі

Норми права - правила досить загального характеру, що охоплюють своїм змістом значну сукупність відносин, фактів, ситуацій, різноманітних по своїх характеристиках. Раціональний законодавець завжди прагне викласти норми права коротко, лаконічно. Тим самим досягається мета законодавчої економії. Разом з тим це викликає й певні утруднення в ході їхнього застосування. А тому важливою метою тлумачення є розкриття, розгортання змісту норми права в сукупності більше детальних положень для наближення їх до конкретної ситуації, щоб не виникали сумніву при юридичній кваліфікації цих фактів і ситуацій (підведенням їх під толкуемую норму). В одним-двох словесних вираженнях можна відбити тільки якусь одну сторону, момент змісту норми права, От чому, наприклад, роз'яснення (коментар) до тієї або іншої статті комментированного кодексу по своєму обсязі в кілька разів перевищують текст самої статті.

З погляду мови й логіки результат тлумачення може бути виражений у різних логіко-язикових формах: судженнях про зміст норми права, юридичних оцінках й інтерпретаційних нормах. У судженнях затверджується або заперечується що-небудь про зміст норм права: про суб'єктів, про ситуації, на яких поширюється норма права, про що пропонують, що забороняють, що дозволяють діях і т.д. У юридичних оцінках (судженнях про юридичну кваліфікацію) діалектично сполучається результат тлумачення і юридичної кваліфікації. Приведемо приклад із судової практики: "Навмисне вбивство в присутності близьких потерпілому осіб може бути визнано зробленим з особою. жорстокістю у випадках, коли винний усвідомлював, що заподіює цим особам особливі страждання"¹. У наведеному положенні безперечно дається юридична кваліфікація дії, але в ньому відображається й зміст відповідної норми (нині це ст. 105 КК РФ). Інтерпретаційні норми є результатом тлумачення тільки органів, що мають право давати офіційне нормативне тлумачення. Воно тому й називається нормативним, що формулюється у вигляді норм, що втримуються в актах тлумачення, що пропонують іншим суб'єктам те або інше розуміння й ці акти.

Остаємо на проблемі критеріїв істинності й правильності результату тлумачення. Помітимо насамперед, що іноді у вітчизняній літературі оцінка істинності й правильності тлумачення підмінюється якимись іншими оцінками. Затверджується, наприклад, що критеріями істинності й правильності тлумачення є правосвідомість, політика держави. Очевидно, що результат тлумачення можна оцінити з погляду зазначених критеріїв, але це буде оцінка не правильності й істинності тлумачення, а оцінка його відповідності саме даним критеріям. Як надійде інтерпретатор у випадку невідповідності тлумачення зазначеним критеріям, буде залежати від стану законодавства, законності, що панують у країні поглядів і позиції самого інтерпретатора, За певних умов це може послужити відправною крапкою тлумачення, що пристосовується. Однак при стабільному законодавстві, строгому режимі законності інтерпретатор повинен виходити з того, що саме в самому законі виражена вища політика держави й ідеї правосвідомості, справедливості й т.д.

Нерідко як критерій правильності й істинності тлумачення розглядаються сам закон або воля, виражена в ньому. У цьому випадку ми маємо справу з порочним колом, тому що, щоб закон (або воля, у ньому виражена) став критерієм тлумачення, він повинен бути колись з'ясований, витлумачений, його зміст виражений у відповідних висловленнях, але вони^-те саме становлять результат тлумачення й мають потребу в критеріях,

Представляється, що до проблеми критеріїв правильності й істинності тлумачення варто підходити з позиції матеріалістичної гносеології, у якій загальновизнано, що як такий критерій виступає практика, але не будь-яка, а суспільна, практика по перетворенню природи й суспільних відносин.

Суспільна практика виступає як критерій як безпосередньо, так й в опосередкованих формах. Наприклад, п. "е" ст. 105 КК РФ передбачає відповідальність за вбивство, зроблене загальнебезпечним способом. Якщо толмач прийшов до висновку, що певний спосіб є загальнебезпечним (тобто небезпечним для життя багатьох людей), те можна оцінити правильність цього висновку, звернувшись безпосередньо до практики, що охоплює даний спосіб дій. У більшості ж випадків немає необхідності прибігати до практики безпосередньо, досить звернутися до критеріїв, опосредующим практику.

До опосредующим форм практики й досвіду відносять правила мови, закони й правила тлумачення. Якщо тлумачення здійснювалося з явним порушенням цих правил, то можна виразно сказати, що результат такого тлумачення є неправильним, неістинним.

Результат тлумачення характеризується й з погляду його обсягу. Обсяг тлумачення визначається його співвідношенням з текстуальним вираженням (текстом) норми. По обсязі тлумачення може бути буквальним, поширювальним й обмежувальним.

При буквальному тлумаченні дійсний зміст норми права, установлене в ході використання всіх необхідних для даного випадку прийомів тлумачення, збігається з результатом, отриманим на основі простого прочитання її тексту (зміст і буква закону збігаються).

При поширювальному тлумаченні дійсне- зміст виявляється ширше буквальної формули норми, а при обмежувальному навпаки - уже. До поширювального або обмежувального результату інтерпретатор приходить на основі використання сукупності всіх способів тлумачення. Наприклад, якщо норму, що втримується в п. 1 ст. 34 СК РФ, тлумачити изолированно від інших норм права, те по буквальному її змісті будь-яке майно, нажите чоловіками під час шлюбу, є їхньою спільною власністю, тому що так прямо й сказано в цій нормі. Якщо ж тлумачити дану норму у зв'язку з нормою, викладеної в п. 2 ст, 36 СК РФ, то тлумачення буде іншої й правильним - обмежувальної властивості. Виявляється, згідно п. 2 ст. 36 СК РФ, речі індивідуального користування (одяг, взуття й т.п.), придбані під час шлюбу за рахунок загальних коштів чоловіка й жінки, зізнаються майном того чоловіка, що ними користується. Таким чином, не все майно, нажите під час шлюбу, є спільною власністю чоловіка й жінки.

Обмежувальне або поширювальне тлумачення можливо тільки тоді, коли встановлене невідповідність між дійсним змістом норми права і її текстуальним вираженням. У противному випадку буде допущене порушення законності. Будь-яке обмежувальне або поширювальне тлумачення повинне ґрунтуватися на доказах, відповідним чином аргументуватися.

Обмежувальне або поширювальне тлумачення допускається тоді, коли законодавець ужив слово або вираження, що позначає в мові, на якому викладена норма, поняття більше широкого або вузького обсягу в порівнянні з обсягом того поняття, що у дійсності мав на увазі законодавець при формулюванні норми права і яке випливає з її контексту або з контексту нормативного акту.

Обмежувальне або поширювальне тлумачення норм права може випливати з їхньої системності. Наприклад, легальне визначення нічного часу не завжди збігається з повсякденним, астрономічним його розумінням.

Обмежувальне тлумачення може випливати з наявності спеціальної норми. Спеціальна норма, як ми вже відзначали, обмежує сферу дії загальної норми, робить із її вилучення. Вона як би скасовує дію загальної норми в тій частині, на якій розрахована спеціальна норма. Дія цього правила показано вище стосовно до тлумачення ст. 105 КК РФ і ст, 34 СК РФ.

Распространительно тлумачаться незавершені переліки й т.д. Неприпустимо поширювальне тлумачення вичерпних, закінчених переліків (обставин, суб'єктів і т.д.), поширювальне тлумачення санкцій, положень, що становлять виключення із загального правила. Неприпустимо обмежувальне тлумачення незакінчених переліків. Не підлягають поширювальному або обмежувальному тлумаченню терміни, певні легальною дефініцією, якщо таке тлумачення виходить за її рамки.

Дата добавления: 2015-05-10