Мауглі і права людини

Творча робота

учениці 9 – Б класу

СЗШ № 31 І – ІІІ ступенів

Франківського району м. Львова

Васильків Надії Орестівни

Керівник:

Васильків Ірина Дмитрівна,

вчитель історії та правознавства

СЗШ № 31 м. Львова

(стара казка з елементами сучасної теорії)

На гори впав тихий вечір… Акела, великий сірий Самотній Вовк, що керував Зграєю, завдяки своїй великій силі та розуму, лежав на Скелі Ватажка. Самотній Вовк водив Зграю вже багато років.

Розмов біля Скелі майже не було. Маленькі вовченята бавились всередині кола, де сиділи їхні батьки й матері; дорослі вовки поволі підходили до того чи іншого вовченяти, уважно оглядали його, а потім тихенько повертались на своє місце. Хворі і слабкі вовченята не мали права на життя, на сміли залишитись у Зграї, вони були приречені на смерть – бути з’їденими Вільним Племенем або кульгавим тигром Шер-Ханом. Такий Закон Джунглів …

Нарешті настав час показати всім хлопчика. Батько Вовк виштовхнув Мауглі-Жабеня – так вони його назвали – на середину кола, де він сів і, сміючись, почав бавитись камінцями.

Акела не підводив голови, але продовжував одноманітний заклик:

– Дивіться уважніше, о вовки!

Глухий рев Шер-Хана долинув з-за скель:

– Дитинча моє! Віддайте його мені! Навіщо Вільному Племені Людське дитинча?

Закон Джунглів передбачає, що в тих випадках, коли виникає незгода, чи приймати щеня до Зграї, за нього повинні заступитись принаймні два члени Зграї, окрім Батька і Матері. Єдиний звір іншої породи, допущений на Племінну Раду, – Балу, сонливий бурий ведмідь, – звівся на задні лапи і прогарчав:

– Людське дитинча! – сказав він. – Я заступлюсь за людське дитинча! Я сам буду його навчати не тільки Законів Джунглів.

– Потрібен ще один голос, – промовив Акела.

Чорна тінь упала посеред кола. То була Багіра, чорна пантера, хитра, смілива і нестримна; ніхто не наважувався ставати їй на дорозі.

– О, Акело, і ви, Вільне Плем’я! – замурчала вона, – за Законом Джунглів, коли виникає сумнів щодо нового щеняти і йому загрожує смерть, життя цього щеняти можна викупити. Чи так я кажу? Убивати голе дитинча – просто ганьба! Людина – це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її не личить мисливцеві. У кожного з вас є своя, вовча, гідність, ви вимагаєте поваги до себе тільки тому, що ви, вовки, – члени Вільного Племені. Правильно я кажу, Акело?

Тиша запанувала біля Скелі Ватажка. Вовки переглянулись між собою, проте ніхто не посмів заперечити Багірі. Вона була права, ця мудра Багіра. Пантера зробила кілька кроків навколо Мауглі-Жабеняти, що безтурботно перекладав яскраві камінці серед вовченят Племені, і продовжувала:

– Перед вами – Людина. Це дитинча – така ж частинка природи, як і ви, але вона народилась Людиною і природа дала їй невід’ємні людські права – на життя, на повагу до її гідності, на свободу і особисту недоторканість. Вам відомо, що я довгий час жила серед людей, я знаю їхні правила. Людські правила – це не ваші звірячі закони, ні.

– Обережніше зі словами, Багіро, – злісно заричав Шер-Хан. – Ти хіба забула, що в лісі у кого сила, у того й право. Ще ніхто не посмів засумніватися в Законах лісу!

Та Багіра не зважала. Вона відчувала, що свавілля Шер-Хана набридло Вовкам, що її слова близькі членам Великого Племені, і тому впевнено продовжувала:

– Кожне суспільство має своє уявлення про справедливість, чесність і повагу. Втіленням справедливості є концепція людських прав, – тобто ідея, що кожна особа з огляду на приналежність до роду Людського має невід’ємні права, які захищають її від суспільства та зловживань тих, хто має владу. Права Людини дані їй тільки тому, що вона – Людина, і ніхто, чуєш, Шер-Хане, ніхто не сміє відібрати ці права від Людського дитинчати!

Десятки голосів завили:

– То в чім же річ? Воно ж однаково помре під час зимових дощів або сонце спалить його! Які у нього шанси? Чи стане воно нам у пригоді?

Настав час вирішувати.

– Я заступаюсь за людське дитинча згідно Людських законів, і вношу за нього викуп, згідно Закону Джунглів! – твердо промовила Багіра.

Шер-Хан у відчаї заревів і сховався в пітьму. Багіра вірила, що з часом це дитинча змусить Шер-Хана заревти по-іншому. А Вовки мовчки чекали, що скаже Ватажок Племені.

– Зроблено добру справу, – після тривалих роздумів виважено говорив Старий Вовк, – Люди – найрозумніші істоти з усього тваринного світу, і тому можна було б взяти до уваги деякі їхні правила. Як далі з ним бути, Багіро?

– Якщо слідувати правилам Людей, – із знанням справи розповідала чорна пантера, – то хлопчик має право на життя – ми це право тільки що захистили, право на ім’я – ми звемо його Мауглі-Жабеня, на батьків, які про нього піклуватимуться, на житло, одяг та їжу, на повагу до його гідності. Ви повинні пам’ятати, що Права Людини – це певні можливості, що необхідні Людині для її існування і розвитку в конкретних умовах, це можливості її існувати і розвиватися як особистість. Чи зможете ви, вовки, забезпечити Людському дитинчаті ці умови?

Біля скелі знову запанувала тиша. Задумався Старий Вовк. Зваживши усі “за” і “проти”, звернувся він до Батька Вовка, що привів Мауглі на Раду:

– Забери його і виховай, щоб він був гідним сином нашого Вільного Племені. Ми, вовки, не гірші від людей.

Ось так і прийняли Мауглі до Зграї…

Пройшло багато років. Мауглі жив безтурботним життям та ріс, як може рости хлопець, що не знає ні уроків, ні нудного навчання. Батько Вовк навчав його уважності і спритності, Матір Вовчиця розповідала, що Шер-Хану не можна довіряти, Балу показав, що горіхи і мед – така ж смачна їжа, як і сире м’ясо, Багіра роз’яснювала Закони Джунглів (мирися із Сильними Джунглів) та постійно нагадувала Мауглі, що він – Людина, а не брат вовків, а тому йому доведеться повернутись до людей – своїх братів.

Багіра призналась, що народилась серед людей, у клітці князівського палацу, жила за ґратами, поки нарешті не зрозуміла, що вона, Багіра, - пантера, а не людська іграшка, і тоді розбила замок та втекла. Мауглі довелось переконатися, що звірі ненавидять його за те, що не можуть витримати його погляду, за те, що він розумний, за те, що виймав колючки з їхніх лап, йому навіть довелось навчитися володіти Червоною Квіткою (вогнем). І заговорила в хлопчику людська Гідність, коли він зумів сам за себе постояти на Скелі Ради, людська Вдячність, коли він врятував від ганьби Старого Вовка Акелу, людська Велич, коли сказав Шер-Хану: “Встань, коли з тобою говорить Людина!”, людська Слабкість, коли заплакав, змушений повертатись до людей.

– О, ти справжнє Людське дитинча, – промовила Багіра, побачивши на щоках Мауглі сльози. – Серед людей тобі буде не легше, ніж у джунглях. Щоб вижити серед людей, доведеться вивчити їхні правила, доведеться добре запам’ятати свої права, а, найголовніше – вміти їх відстоювати.

– Невже серед людей хтось чи щось можуть мені загрожувати? – запитав Мауглі, – я ж нікому не бажаю зла.

І тут в розмову втрутився Балу, розумний бурий ведмідь:

– Буває по-різному. Люди полюють на людей, ставлять пастки на людей, вбивають слабшого від себе не заради їжі, а для втіхи. Серед людей тобі доведеться постійно носити з собою ніж, бути насторожі.

– Ти навчив мене обережності, але вона потрібна лише в джунглях. Я не маю страху. Навіщо людині страх!

– Запитай у Каа, чи є серед людей страх, – порадила Багіра.

І величезний кам’яний пітон, що до цього часу байдуже дрімав неподалік, заговорив:

– Безстрашність може бути вродженою, але, мабуть, ціннішою є мужність, що набувається у боротьбі, мужність, що виростає від виховання в собі звички не дозволяти страхові керувати власними вчинками, мужність, що її можна було б назвати шляхетністю, яка щоразу відроджується всупереч неослабному жорсткому тискові. Всі люди створені рівними, що Творець наділив їх невід’ємними правами, серед них – право на життя, волю і прагнення до щастя. З метою забезпечення цих прав люди призначають уряди, які запозичують свою справедливу владу від тих, ким вони керують.

У системі, що заперечує існування основних людських прав, починає панувати страх. Страх перед ув’язненням, страх перед тортурами, страх смерті, страх втратити друзів, сім’ю, майно, засоби до існування, страх перед злиднями, страх усамітнення, страх поразки. Нелегко людям, скутим страхом, під залізною владою правила “хто сильніший, той і правий”, звільнитися від деморалізуючих впливів страху. Але навіть найменші прояви мужності у повсякденному житті допомагають людині зберегти повагу до самої себе і притаманну їй гідність. Страх не є природнім станом цивілізованої людини.

– Отже, серед людей я можу отримати відчуття абсолютної свободи! – зрадів Мауглі, адже в джунглях він завжди мусив дотримуватись певних правил.

– Абсолютної свободи не існує ніде, і ти це швидко зрозумієш, Людське дитинча. Із правами нерозривно пов’язані обов’язки, які слід виконувати усім, щоб забезпечувати таким чином дотримання прав, – повчально буркотів Балу, а пітон Каа говорив далі:

– Втішатися природною свободою означає бути вільним від будь-якої вищої влади на землі, не підкорятися примхам людини або законодавчих органів, нею створених, а керуватися у своїх вчинках лише законами природи. Бути вільним у суспільстві означає підкорятися тій і тільки тій законодавчій владі, що встановлена у державі на засадах загальної згоди. Поміж основними свободами, яких домагаються люди, щоб зробити своє життя повноцінним і невимушеним, свобода від страху є одночасно і засобом і кінцевою метою. Люди, що збираються будувати державу на міцних демократичних засадах, спершу повинні звільнити свій власний розум від байдужості та страху. Отаке – то непросте людське життя, Мауглі.

Людське дитинча на мить замислилось, чи варто йому повертатись до людей, що ж краще: закони тваринного світу в людському суспільстві, чи людські закони серед тварин... Але Багіра швидко переконала його:

– Права людини є всеосяжними, рівними і невід’ємними. Ними володіють всі люди без винятку. Можна або бути людиною або не бути нею, а отже, відповідно, мати людські права або не мати їх. Втратити права людини особа може не інакше, як припинивши людське існування. Кожен наділений людськими правами, і ці права надають йому певних можливостей.

– Які ж можливості я матиму серед людей? – з цікавістю розпитував Мауглі.

– Ти, Людино, можеш багато чого. Можеш навчатись, можеш працювати і заробляти собі на життя працею, а не здобиччю, можеш відпочивати, мати своє житло, свою сім’ю, свою власність. Запам’ятай, Мауглі, відчуття власника – один із основних людських інстинктів, – промовляв Балу, мимоволі заздрячи Людині. – твоє особисте життя може бути захищеним від чужого ока і ніхто не має права знущатись над тобою, обмежувати твої можливості.

– Ти можеш сповідувати певну віру або не сповідувати ніякої, вільно висловлювати свої погляди, брати участь в управлінні державою, вільно обирати громадянство, місце проживання, дихати чистим повітрям, насолоджуватись красою, зрештою – бути Щасливим, – мрійливо шепотів Каа.

Мауглі вагався. Слово „Щастя” було йому невідоме. Мабуть, звірі були щасливими у Пору Нових Пісень, але хлопець ніяк не міг цього зрозуміти. Балу вивів його із задуми:

– Маленьке Жабеня, ти уже достатньо виріс, тож іди своїм власним слідом, роби собі лігво із створіннями своєї крові, зграї і племені. Тільки пам’ятай, Людино: ти маєш багато усяких прав, крім одного – не маєш права нищити Природу, бо це дім твій, з якого ти вийшов.

* * * * *

Казки закінчуються хеппі-ендом, в реальному житті не завжди буває так. Хотілось би, щоб правда нагадувала казку...

Моя казка нагадує правду, тому що казки діти читають охочіше, ніж підручники.

Дата добавления: 2015-05-10