Лекція №1: емісійне право

НЕ 2.1.

Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних на­слідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бю­джету іншому для компенсації відповідних видатків.

З приводу публічних фінансів

Договірно-правовий метод регулювання правовідносин

Даний спосіб найбільш розповсюджений у цивільному праві. Проте розповсюдження договірних форм та методів на сферу державного управління неоспорюється. Останнім часом повернулись знов до розробки таких видів договорів як адміністративно-правовий договір та конституційно-правовий договір, лише у фінансовому праві продовжуються дискусії з приводу можливості застосування даного способу правового регулювання.

Хоча останнім часом у фінансово-правовому регулюванні викорис­товуються засоби, властиві цивільно-правовому регулюванню, зок­рема укладення договору при наданні податкового кредиту (ст..198ПКУ), цільових податкових пільг, при реструктуризації заборгованості підприємств з платежів до державного бюджету. Інший приклад можна навести з ст.. 104.БКУ «Субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування»

Стаття 107. Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) з місцевих бюджетів

Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) надаються з одного міс­цевого бюджету іншому на підставі договору між надавачем субвенції та її отримувачем.)

Договірна форма притаманна також для відносин щодо: здійснення Пенсійним фондом окремих банківських операцій, добровільних внесків до державних цільових фондів, державного кредиту. У цих випадках договір є засобом фінансово-правового регулювання, а не цивільно-правового, оскільки названі відносини виникають у сфері публічних фінансів, регулюються нормами фінансового права і ґрунтуються на чітко визначених повноваженнях[21].

Проте, більшістю науковців вважається, що для фінансово-правового регулювання суспільних відносин в цілому найбільш характерними є приписи і заборони, тобто таке регулювання є владно імперативним. Це пояснюють природою тих суспільних відносин, які регулюються нормами фінансового права. Зазначаючи, щ зміст більшості фінансово-правових норм визначають владні відносини, або відносини влади, у яких одна сторона - орган державної чи місцевої влади наділена юридично владними повноваженнями. Цей суб'єкт діє так у силу того, що він виступає від імені держави, органів місцевого самоврядування і виражає публічний фінансовий інтерес. Договір являє собою юридичний факт, що виступає підставою виникнення, зміни, припинення фінансових правовідносин. Договірні відносини у фінансовому праві неоднорідні.

До суттєвих ознак фінансово-правових договорів можна віднести наступні:

По-перше, фінансові договори можуть бути укладені між учасниками фінансових відносин, причому на стороні одного з них завжди виступає орган держави (місцевого самоврядування), наділений не просто владними повноваженнями, а владно-фінансовими повноваженнями.

По-друге, фінансові договори укладаються в рамках здійснення фінансової діяльності держави та територіальних громад, іншими словами предмет даних договорів повинен відповідати предмету регулювання фінансового права.

По-третє, фінансові договори направлені на одну з трьох основних цілей – збирання, розподіл чи використання грошових коштів держави, територіальних громад.

По-четверте, підставою для укладення фінансового договору є, як правило, нормативний припис державного органу, наділеного відповідною владно-фінансовою компетенцією.

Фінансово-правові договори відносяться до числа публічно-правових договорів, оскільки відповідають всім юридичним ознакам останніх; принципово відрізняються від подібних публічно-правових договорів, які використовуються іншими галузями права, своїм предметом і характером обов’язків сторін; мають специфічні правові особливості, які відокремлюють їх в окрему групу – фінансово-правових договорів чи фінансових публічно-правових договорів.

Можна виділити 4 групи фінансово-правових договорів.

Перша група договорів – це безпосередньо цивільно-правові договори “вплетені” в тканину фінансових правовідносин. Не дивлячись на довге спільне правове регулювання одного і того ж предмету, фінансові і цивільні відносини зберегли свою самостійність та незалежність один від одного. При використання окремих договірних конструкцій у фінансовому праві законодавець встановлює пряме посилання до норм цивільного законодавства. Це означає, що при укладенні певного договору суб’єкти фінансових відносин переміщуються в сферу цивільно-правового регулювання. Цивільне законодавство регламентує не тільки порядок укладення договору та його суттєві умови, але і питання відповідальності сторін за його неналежне виконання. В якості прикладу таких договірних відносин у фінансовому праві можна назвати договір податкової поруки, який міг укладатися між платником податків та банком та виступав одним з способів забезпечення виконання податкового зобов’язання до липня 2011 року. Згідно ПК РФ таким ознакам відповідає договір податкової застави, який використовується в якості засобу забезпечення виконання зобов’язання платником податків зі сплати податків.

Друга група договорів, яка використовується як спосіб регулювання фінансових відносин, характеризується більшим ступенем залежності від імперативних велінь уповноважених суб’єктів фінансових правовідносин. Такі договори характеризуються тим, що поєднують в собі елементи цивільно-правових принципів побудови відносин та одночасно достатньо детально врегульовані фінансовими нормами. На думку вчених, до такої групи договорів слід відносити: відносини по зворотному бюджетному фінансуванню, з інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг. Оскільки, по-перше, сторони цих відносин юридично не є рівними, що відображається в їх різній правосуб’єктності, одна сторона реалізує компетенцію, а інша правосуб’єктність юридичної чи фізичної особи. По-друге, як результат цього договірним відносинам завжди передує управлінське рішення державного органу про надання відповідному суб’єкту бюджетного чи податкового кредиту. По-третє, договір фактично є роз’ясненням до закону чи управлінського рішення, свобода розсуду суб’єктів є незначною.

У сфері фінансових правовідносин виділяють також таку групу фінансово-правових договорів як компетенційно - розмежувальні договори та угоди про делегування повноважень, які укладаються між різними рівнями та гілками влади. Досить поширеною є така група договорів у складних (федеративних) державах, наприклад РФ.

Четверту групу фінансово-правових договорів складають міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування. Міжнародне подвійне оподаткування – це одночасне обкладання в різних країнах ідентичними податками, або такими, що мають однакову природу. Основним призначенням двосторонніх податкових договорів є: запобігання податковим шахрайствам, уникнення подвійного оподаткування, запобігання ухилення від оподаткування, розподіл податкових прав між договірними державами, запобігання податкової дискримінації.

[1] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.89.

[2] Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, - 2006 – с.36.

1. [3] Фінансове право України. Навчальний посібник за вимогами кредитно-модульної системи / За заг. ред.. Л.К.Воронової. – К.: Правова єдність, 2009. – 384с.

[4] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.89.

[5] Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, - 2006 – с.36.

[6] Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і держав­ними цільовими фондами» №2181 від 21. 12 2000 р. №2181-Ш

[7] Порядок застосування податкового компро­місу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури. Затверджений наказом ДПА України від 06.01.2000 №182, що набрав чинності 02.06.2001 р

[8] Ука­зом Президента України від 23 червня 1999 р. №714/99 "Про списання з суб'єктів підприємницької діяльності сум штрафних та фінансових санкцій"

[9] Указу Президента України від 28 лютого 1997 р. №187/97 "Про заходи щодо забезпечення наповнення до бюджету та посилен­ня фінансово-бюджетної дисципліни"

[10] Фінансове право України. Навчальний посібник за вимогами кредитно-модульної системи / За заг. ред.. Л.К.Воронової. – К.: Правова єдність, 2009. – с.57-58.

[11] Лист ДПС України від 5.01.2010р.№ 156/19-5017 «Про узгодження податкового зобов’язання у разі звернення платника податків до суду щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу// ligazakon.ua

[12] Бюджетного кодексу України

[13] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.

[14] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.91.

[15] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.182.

[16] Закону України «Про Національний банк України»

[17] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.90.

[18] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.90.

[19] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.201

[20] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.203.

[21] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.215.

Дата добавления: 2015-05-10