Значення та особливості грошей як фінансово-правової категорії

Слід зазначити, що гроші як об'єкт в системі фінансового права ніколи не піддавалися ретельному аналізу. У СРСР у цьому не було необхідності, тому що фінансові правовідносини в ті роки розглядалися винятково як владовідносини, і, отже, науку цікавили владний суб'єкт у цих правовідносинах, його компетенція й т.ін. У наш час ситуація змінилася. Сьогодні проблема грошей для фінансово-правової науки стала особливо актуальної. Такий розвиток знаходить свій практичний прояв:

а) у часткових змінах бюджетного й особливо податкового законодавства, що мають метою створення правового режиму, адекватного природі фінансових відносин як відносин, які реалізуються в грошовій формі;

б) у широкому використанні категорії «власність» стосовно до прав держави і муніципальних утворень на кошти бюджету, що породжує багато запитань в адекватності такого сприйняття;

в) у широкому впровадженні в податкове законодавство конструкцій і принципових положень, характерних для майнових правовідносин (залік, прощення боргу, солідарні боржники, податкова застава, податковий кредит й та ін.). Вказуючи на подвійну природу грошей, К.С. Бєльський ще в 1989 році розглядає їх як фінансово-правову категорію, звертаючи увагу на монопольне право Держбанку СРСР на емісію грошей, які держава наділяє статусом бути законним платіжним засобом. Вчений відзначає, що «будь-яка з функцій грошей може бути реалізована в економічній діяльності тільки за допомогою юридичних норм, і головним чином, норм фінансового права». Про фінансово-правову природу грошей говорить і Н.М. Казанцев. Визначаючи роль грошей у фінансово-правовому регулюванні як фінансово-правової категорії, Н.М. Казанцев розглядає їх як фінансово-правовий інститут та вказує: «Як фінансово-правовий інститут гроші – це титули фінансових прав як прав цінності, і у цій якості вони обертаються на фінансових ринках, надаються у борг, виступають засобом платежу, застави або джерелом доходу за допомогою договорів банківського вкладу або банківського рахунку.

Підкреслюючи публічний характер грошей як правової категорії, вчений дуже влучно відзначає, що «гроші є результатом, формою і наслідком суверенітету і юрисдикції держави ». Погоджуючись з тим, що гроші є публічною, а саме фінансово-правовою категорією, вважаємо за необхідне відзначити, що не цілком підтримуємо його позицію, що гроші є первинною категорією фінансового права, а фінанси, публічні фінанси – вторинними, похідними фінансово-правовими категоріями, на нашу думку як раз все і навпаки..

Юридичну природу грошей як об’єкта фінансового правовідношення досліджувала М.В. Карасьова і зазначила, що це стосується як готівки, так і безготівкових грошей. З цим слід погодитися, оскільки платежі в публічні грошові фонди перераховуються з використанням безготівкової форми розрахунків, а витрачання коштів буває як у безготівковій, так і в готівковій формі.

Належність грошової емісії до сфери фінансово-правового регулювання відзначає і С.В. Запольський, підкреслюючи, що від грошової емісії залежить життєдіяльність будь-якої фінансової системи. Завдяки руху грошових потоків у публічні фонди із них – на фінансування діяльності органів публічної влади, бюджетної сфери, соціально-економічних програм держава виконує свої функції.

Тому можна погодитись з тим, що сучасне правове регулювання публічних фінансів бере початок від встановлення та затвердження відповідним нормативним актом національної грошової одиниці, регулювання порядку її випуску та обігу, організації та функціонування грошової системи, що охоплюється емісійно-правовими нормами, що належить до сфери фінансового права як галузі. Емісійна діяльність є невід’ємною частиною правового регулювання публічних фінансів.

У зв'язку із цим у фінансово-правовій науці відзначалося, що сьогодні дуже важливо визначити: що являють собою гроші як об'єкт фінансово-правового регулювання, у якому співвідношенні перебувають поняття «гроші», «публічні фінанси», «майно»; у чому розходження цих понять?

Дотепер фінансово-правова наука виходила й поки ще продовжує виходити із цивілістичної концепції грошей, хоча в сучасних умовах розвитку фінансово-правового регулювання стало очевидно, що дана концепція грошей не повною мірою застосовна до фінансово-правових відносин. Досить сказати, що в цивілістиці гроші (речі), як і всяке інше майно, виступають у формі товарів, тобто як продукти, зроблені для обміну. Для фінансового права таке уявлення про гроші буде помилковим, тому що воно порушує істотну ознаку фінансових відносин — їх конкретну безеквівалентність. Крім того, треба мати на увазі, що положення ЦК, що встановлює поняття грошей, не поширюються на відносини публічно-правового характеру. Це випливає з ст.1 ЦК, де відзначене, що «до майнових відносин, заснованим на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншої, у тому числі до податкових і інших фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством». Відповідно, використовуючи цивілістичну концепцію грошей, не можна повною мірою зрозуміти потенціал і межі фінансово-правового регулювання. А звідси - правильно здійснювати реалізацію й тлумачення фінансово-правових норм.

Сьогодні практика активно підштовхує фінансово-правову науку досліджувати юридичні особливості грошей стосовно до сфери публічно-правового регулювання. Мабуть, це завдання не може виконати ніяка інша галузь публічного права крім фінансового, тому що саме в ньому грошові відносини становлять домінантну сферу регулювання. Ще в XIX в. німецький учений Рихард Кох підкреслював, щ о вчення про властивості грошей по своїй природі ближче державному або адміністративному праву, ніж цивільному.

Як ми вже відзначали, соціально-економічний зміст грошей розкривається в їхніх функціях. Що стосується фінансових правовідносин, то вони також породжені грошима, однак є похідними від товарно-грошових відносин. Це пояснюється тим, що фінансові правовідносини, будучи грошовими, є одночасно розподільними, а розподіляти, як відомо, можна лише доходи, нагромадження й та ін., що утворилися в результаті обміну товарів на гроші.

Однієї з найважливіших функцій грошей, як ми вже відзначали, є функція міри вартості, тобто їхня здатність вимірювати вартості всіх товарів. Виконання грошима даної функції пов'язане з обов'язковою присутністю в сфері їхнього функціонування ціни на товари, роботи, послуги. Ціна — це вже обмірювана за допомогою грошей (існуючого масштабу цін) вартість товарів, робіт, послуг. У сфері фінансового законодавства ціна не присутня, за винятком, положень Податкового кодексу України. Проте, М.В. Карасьова вважає, що стосовно до державних доходів ілюстрацією невиконання грошима функції міри вартості є наукові висновки про юридичну природу фіскальних зборів. У фінансово-правовій науці було встановлено, що критерієм фіскального збору є індивідуальна безвідплатність і компенсаційність, тому що «реалізація державними органами своїх функцій не може розглядатися як цивільно-правова послуга». Відповідно, розмір збору - це не ціна юридично значимих дій, чинених державними органами, посадовими особами відносно платника збору. Як приклад, на її думку, неправильної побудови фінансового (податкового) правовідносини через введення в нього категорії «ціна» може служити порядок сплати податку на прибуток. Законодавець, будучи не в змозі побудувати податкові правовідносини по сплаті податку на прибуток із чітким визначенням податкової бази й порядку сплати податку, дозволив платникові податків самому втручатися у визначення податкової бази (припускати суму прибутку за оподатковуваний період).

Так само, на думку М.В.Карасьової, невиконання грошима в сфері фінансових правовідносин функції міри вартості й, відповідно, незастосування до цих правовідносин категорії «ціна» приводить до висновку, що плата за бюджетний і податковий кредит не може розглядатися як ціна за кредит, тому що вони реалізуються в рамках фінансових, а не товарно-грошових відносин. Відповідно, розмір цієї плати не може бути дорівнювати платі за користування банківським кредитом, складовій, по суті, ціну цієї послуги (банківського кредиту). У зв’язку з цим М.В.Карасьова зазначає, що у сфері фінансових відносин, де не відбувається безпосереднього обміну товару на гроші й, відповідно, не фігурує категорія «ціни» товару, правильно було б говорити про функцію грошей як засобу обліку. Більше того, цю функцію грошей варто було б виділяти як самостійну, що проявляється лише в сфері фінансових, а не товарно-грошових відносин. Фактично в цій сфері в грошових одиницях здійснюється облік витрат виробництва, обігу, що надійшли доходів і т.п.

Нам видається не зовсім логічним акцент на беззаперечно цивілістичній природі такої категорії, як ціна. Дійсно, необхідно враховувати її договірну природу, узгодження позицій покупця та продавця, коли йдеться про досягнення згоди під час купівлі-продажу в режимі приватного регулювання. Але не слід відкидати і публічного, а саме — фінансово-правового значення цієї конструкції. З приводу цього ми приєднуємося до позиції М. П. Кучерявенка, який підкреслює комплексність регулювання ціни, виокремлюючи адміністративно-правовий аспект (наділення компетентних державних органів повноваженнями щодо встановлення цін, тарифів, граничних коефіцієнтів їх підвищення, інших аспектів управлінської діяльності у галузі публічних фінансів) та фінансово-правовий. «Варто приділити увагу і фінансово-правовому аспекту ціноутворення з огляду на те, що структура ціни формується насамперед за допомогою фінансово-правових інструментів. Такі елементи ціни, як собівартість (валові витрати), прибуток, податок на додану вартість, є предметом фінансово-правового регулювання»^[14].

Складно погодитись із М. В. Карасьовою, що «безеквівалентний характер руху фінансових ресурсів як об'єкта фінансових відносин ще раз дозволяє підкреслити, що у сфері фінансових відносин не використовується категорія "ціна"».^[15] Навряд чи можна обґрунтовувати наскрізний вплив цієї категорії на всю систему фінансових відносин, але деякими інститутами вона застосовується дуже детально. Лише один приклад. Згідно з п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було закріплено досить складну конструкцію визначення звичайної ціни та її різновиди (справедлива ринкова ціна тощо). Не зупиняючись на їх характеристиці, хотілося б підкреслити, що такий підхід сприйнятий і Податковим кодексом України і російським податковим законодавством, яке передбачає певні вимоги при визначенні ціни^[16].

Стосовно ціни та міри вартості і їх фінансово-правового значення нам хотілося б зробити два зауваження. Перше — проблемне використання співвідношення цих категорій у бюджетному законодавстві України. Так, фактичним проявом розуміння законодавцем реалізації функції міри вартості грошима була норма ст. 29 Бюджетного кодексу України попередньої редакції, де серед вичерпного переліку складу доходів Державного бюджету України визначалися гранти і дарунки у вартісному обрахунку. Але Державний бюджет України не є обліковим актом, і тому незрозуміло, як можна буде виконувати бюджетне розпорядження, коли ми лише обрахуємо, скільки коштує той чи інший дарунок, який надійшов державі, бо це передбачає залишення його в тій самій матеріально-речовій формі. Зрозумілою була б у цьому випадку норма, яка б визначала як доходи Державного бюджету грошові кошти, які отримані від обліку та реалізації таких відповідних подарунків. Друге — помилка попереднього податкового законодавства, де згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначався податок з доходів фізичних осіб як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок. Власне, фактично в цьому випадку йдеться про ціну послуги, яка надається територіальною громадою фізичній особі. З цим принципово неможливо погодитись. Податок ніколи не може бути ціною роботи, послуги і т. д. Це — обов'язковий індивідуально безумовний платіж, надходження якого обумовлюється законом, але не конкретними зустрічними благами. Більш того, законодавець такою нормою сформував потенційно вибухову ситуацію, бо виходячи з такої концепції, платник за певних умов може поставити питання та звернутися з позовом до суду у випадку, коли територіальна громада не надала йому відповідних послуг, або надала не в повній мірі, або із запізненням про повернення коштів, які він сплатив у вигляді податку з доходів.

2. М.В.Карасьова зазначає, що «у сфері фінансових відносин гроші не виконують функцію засобу обігу. Це цілком очевидно,- резюмує вона, - тому що сама безеквівалентна природа фінансових відносин не допускає існування в їхніх рамках товару, що перебуває за допомогою грошей в обороті, основою якого є еквівалентність обміну». Дійсно, еквівалентність обміну не є рисою, яка безумовно притаманна всім різновидам фінансово-правових відносин, усім фінансово-правовим інститутам. Може, при цьому доцільнішою є характеристика еквівалентності обміну лише як факультативної риси окремих фінансово-правових інститутів. Така риса беззаперечно має враховуватись в інституті публічних видатків та прозоро узгоджувати цільове витрачання бюджетних коштів та еквівалентне їх забезпечення товарами або послугами, які надходять особам, що їх витрачають.

3. Одним із найбільш важливих положень фінансово-правової природи грошей є акцент на їх використанні як законного платіжного засобу ^[17]. На сьогодні тривають дискусії стосовно того, про які гроші як законний засіб платежу йдеться: готівкові чи безготівкові, чи беруть участь у цьому грошові сурогати^[18]. Поняття «законний засіб платежу» (legal tender) є в законодавстві багатьох країн; історично воно з'явилося з метою організації грошового обігу тоді, коли держава привласнила собі право емісії грошових знаків. У цих умовах, щоб гарантувати обіг власних грошових знаків (законного платіжного засобу), держава вводило заборону на випуск і обіг усякого роду інших грошових знаків на своїй території.

Поняття «законний платіжний засіб» має цінність і у сфері фінансово-правового регулювання, і стосовно цього є дві причини. По-перше, об'єктом майнових фінансових правовідносин, як відзначалося, є готівкові й безготівкові гроші. Відповідно, виникає питання: чи рівні умови функціонування цих двох платіжних засобів у сфері фінансових правовідносин? Чи не має одне з них переваг, обумовлених приналежністю до законного платіжного засобу? По-друге, історична практика показує, що в сфері фінансово-правового регулювання можливі ситуації, коли гроші, емітовані НБУ, і безготівкові гроші, що функціонують за правилами законодавства, заміняються сурогатною негрошовою емісією або, інакше кажучи, негрошовою емісією державних органів. До числа останніх у середині 1990-х рр. належали казначейські зобов'язання казначейські податкові звільнення, емісії банківських векселів під гарантії Мінфіну та ін. Природно, виникає питання: чи всі платіжні засоби, що виникають у сфері фінансово-правового регулювання, законні: чи всі вони обов'язкові до прийому кредитором? Якщо ні, - то які критерії законного платіжного засобу стосовно до сфери фінансово-правового регулювання?

У цілому можна сказати, що поняття «законний платіжний засіб» у фінансово-правовому змісті, так само як і цивільно-правовому, доречне тим, що здатне виконувати функцію визначення майна, обов'язкового для прийняття кредитором з метою припинення фінансово-правового зобов'язання.

М. В. Карасьова акцентує увагу на тому, що «ключовою характеристикою в понятті "законний засіб платежу" є його якість бути беззаперечно прийнятим при здійсненні всіх видів платежів на території РФ»^[19]. Нам хотілося б уточнити, що фактично в цьому випадку мова йде про певний імперативний обов'язок одних осіб застосовувати саме цю форму грошей як загальний еквівалент, а інших осіб — визнавати в грошах саме такий загальний еквівалент та використовувати його в усіх розрахунках. При цьому обов'язковість у цьому розумінні має декілька аспектів:

а) обов'язковість щодо прийняття загального еквівалента всіма суб'єктами;

б) обов'язковість обігу такого законного платіжного засобу на всій території держави;

в) обов'язковість приведення до цього еквівалента інших предметів фінансового обігу (наприклад, установлення обмінних курсів національної та іноземної валюти);

г) обов'язковість урахування певних коефіцієнтів або умов співвідношення при паралельному обігу декількох валют.

У сфері фінансових відносин гроші виконують функцію засобу платежу тоді, коли має місце безеквівалентний платіж. У цьому випадку рух грошей не опосередковано рухом товарів взагалі (що обумовлено безеквівалентною природою фінансових відносин) або не опосередковане одномоментным зворотним рухом товарів. В такій якості гроші виступають при сплаті податків у бюджети, одержання засобів від фінансових органів і ін. Варто додати, що в сфері публічних фінансів цю функцію гроші виконують і при здійсненні бюджетних витрат, при сплаті в бюджети ряду неподаткових доходів (мита, митних зборів, антидемпінгового мита, доходів від проведення державних і муніципальних лотерей і ін.

Специфічність фінансово-правового значення такої функції грошей, як засіб платежу, пов'язується і з вирішенням суто фінансово-правової проблеми — інфляції. Навряд чи її можна характеризувати виключно чорними кольорами. На наш погляд, це об'єктивний процес захисту економікою самої себе, об'єктивний процес вирівнювання пропорцій при їх порушенні господарюючими та публічними суб'єктами. Інтенсифікація діяльності друкарського верстата безвідносно до росту виробництва передбачає саме такі наслідки. Фінансово-правовий погляд на цю проблему і повинен виділяти адекватні правові засоби (обмеження рівня дефіциту Державного бюджету, часові рамки, що перешкоджають внесенню змін до Державного бюджету тощо), якими можна та необхідно впливати на стримування чи управління інфляційними процесами.

З огляду на те, що в сфері фінансових правовідносин функція грошей як засобу платежу є основною, для цієї сфери особливо актуальної є проблема інфляції грошей і мінімізації її наслідків для суб'єктів фінансового обороту. Практика свідчить, що цю проблему завжди намагалися вирішити за допомогою засобів фінансово-правового регулювання. Наприклад, Угорщина в період із серпня 1945 р. по липень 1946 р. для захисту податкових надходжень від гіперінфляції ввела спеціальну грошову одиницю — податковий пенго. Вона використовувалася для ведення депозитних рахунків по податкових надходженнях, і її вартість постійно індексувалася відповідно до рівня цін. Таким чином, банківські депозити уряду, що складаються з виплачених податків, не втрачали вартість. Поступово податковий пенго став засобом платежу в сфері державних фінансів. Він функціонував поряд з угорським пенго як засобом обігу й мірою вартості. Це тривало зовсім недовго, тому що в 1946 р. в Угорщині була створена нова грошова система. Є приклади рішення подібних проблем і у вітчизняній практиці. Наприклад, протягом ряду років діє правило, відповідно до якого в законі про бюджет на черговий фінансовий рік може вказуватися перелік законодавчих актів, дія яких відміняється або припиняється у зв'язку з тим, що бюджетом не були передбачені засоби на їхню реалізацію. Така норма, мабуть, була спрямована на «захист бюджету» від наддефіциту, викликаного, з одного боку, парламентським популізмом, а з іншого боку - можливими наслідками інфляції. Очевидно, що в умовах гіперінфляції знецінювання бюджетних доходів приводить до неможливості повноцінного виконання бюджетних зобов'язань.

У цілому проблема грошей як засобу платежу в сфері публічних фінансів виводить на проблему інфляції грошей як об'єкта фінансово-правового регулювання, а якщо ще глибше - на проблему об'єкта й правил виконання фінансового зобов'язання.

4. У сфері товарно-грошових відносин, як ми вже відзначали, гроші виконують функцію засобу нагромадження (накопичення). Чи виконують гроші цю функцію в сфері фінансових відносин? Донедавна можна було б твердо сказати, що ні, не виконують, тому що практика не давала прикладів зворотного, однак зовсім недавно з'явилися факти, що змушують засумніватися в такій відповіді.

Відомо, що в 2003 р. у федеральному бюджеті був створений Стабілізаційний фонд РФ, правовий режим якого визначений главою 13.1 БК РФ. А в Україні Стабілізаційний фонд був створений лише у 4.11.2008. Джерелами його утворення є вивізне мито на нафту сиру, податок на видобуток корисних копалин (нафта), залишки засобів державного бюджету на початок фінансового року. Однак логіка створення Стабілізаційного фонду свідчать про те, що цей фонд є фондом відкладених витрат. Бюджетна практика показує, що цей фонд продовжує збільшуватися. (Фонд майбутніх поколінь)

Основні труднощі розгляду грошей як засобу нагромадження в цьому випадку полягають у тім, що у вітчизняній науці ця функція грошей характерна тільки для готівки, тому що безпосередньо випливає з функцій міри вартості й засоби обігу, а останню функцію виконують, як уже вказувалася, тільки готівка. Але сам факт існування Стабілізаційного фонду указує на виконання безготівковими грошима функції засобу нагромадження в сфері фінансових відносин. Слід зазначити, що сучасні економісти визначають одну з функцій Стабілізаційного фонду як ощадну. У цьому випадку на озброєння варто прийняти закордонну теорію грошей.

Виконання грошима функції засобу нагромадження в сфері публічних фінансів виводить фінансово-правову науку на проблему законодавчого визначення напрямків використання Стабілізаційного фонду, а також відповідальності держави за неефективне використання цих засобів.

Стосовно виконання грошима функції засобу накопичення, то теоретично також має йтися не взагалі про гроші, а про «реальні гроші». Під останніми розуміється грошовий матеріал, який визнано як загальний еквівалент, тобто про дорогоцінні метали, які представляють формальний грошовий еквівалент. У фінансовому законодавстві України цей аспект характеристики такої функції грошей довгий час існував під назвою «монетарних металів», але з прийняттям нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність» використовується як банківські метали. До них належать золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів^[20]. «Функція грошей як засобу накопичення полягає в здатності бути особливого роду активом, який зберігається після продажу товарів і послуг та забезпечує його власникові купівельну спроможність у майбутньому»^[21]. Таку фактичну спроможність, дійсно, можуть гарантувати «реальні гроші», але знов-таки з певним перетворенням (у законний платіжний засіб — національну валюту), бо злитком золота або срібла розрахуватися безпосередньо неможливо. Разом із тим засобом накопичення на відносно невеликий термін часу можуть ставати і паперові гроші, які мають адекватне забезпечення, довіру у всіх учасників суспільного виробництва. До такого типу грошей належать вільно конвертовані або, ще точніше, резервні валюти ^[22].

Гроші, виконуючи в сфері фінансових відносин різні функції, виступають у формі фінансових ресурсів. У цьому змісті, з економічної точки зору, вони принципово відрізняються від грошей, що функціонують у сфері товарно-грошових відносин. В останньому випадку гроші мають форму товару.

На наш погляд, фінансові ресурси як форма руху грошей у сфері фінансових відносин характеризується наступними істотними ознаками:

по-перше, фінансові ресурси як явище мають як вихідний пункт стадію розподілу суспільного продукту, на якій виникають фінанси. Фінансові ресурси не виникають на стадії виробництва, обміну або споживання суспільного продукту;

по-друге, переміщення грошей в якості фінансових ресурсів опосередковує ті або інші фонди коштів;

по-третє, рух грошей як фінансових ресурсів відбувається на безеквівалентній основі, тобто такий рух не опосередкований рухом зустрічного еквівалента. Інакше кажучи, фінансові ресурси - це гроші, призначені для безеквівалентного руху в сфері фінансового обігу.

Дійсно, фінансові ресурси існують не у вигляді остаточної категорії, поняття для самого себе. Узагалі і природу фінансів, і природу фінансових ресурсів, грошей складно з'ясувати без урахування динамічного їх характеру. Але в той же час доцільно розмежовувати фінансові ресурси як сукупність надходжень, що забезпечують функції держави, територіальних громад, та саме рух, динаміку фінансових ресурсів. В останньому випадку і буде йтися про деталізацію стадій обігу коштів, які акумульовані у вигляді фінансових ресурсів. Прикладом можуть бути фінансові ресурси, що існують у вигляді бюджету. Тобто ми розмежовуємо бюджет як певну сталу конструкцію (хоча в переважній більшості випадків при цьому фактично йдеться про сукупність доходів бюджету) та стадії руху бюджетних коштів (виконання бюджету за доходами та видатками). Окремою конструкцією при цьому існують стадії бюджетного процесу, які пов'язані з рухом бюджетних коштів, але більшою мірою стосуються акта про бюджет.

Варто замислитись і над позицією М. В. Карасьової стосовно того, що фінансові ресурси як форма обігу грошей здійснюється на безеквівалентних підставах. Навряд чи це положення може бути сприйняте як родове та стосуватися виключно всіх фінансово-правових інститутів. Беззаперечно з цим можна погодитись, коли йдеться про податкове регулювання. Справляння податків та зборів не пов'язується із зустрічним рухом платникові товарів, послуг і т. д. від власників бюджетних коштів (держави, територіальних громад). Іншими словами, стосовно інституту податкового права це дійсно ознака, яка характеризує особливість руху публічних коштів у режимі податково-правового регулювання. Проте навряд чи таким чином можна характеризувати інститут (чи підгалузь) публічних видатків. Виконання бюджетів за видатками передбачає рух їх від головних розпорядників бюджетних коштів до розпорядників (безумовно, на безеквівалентних засадах) та на заключному етапі витрачання особами, яким ці кошти були призначені. А вже при цьому навряд чи їх рух може бути безеквівалентним, бюджетні кошти сплачуються за певні послуги, роботу тощо. Більш того, у загальному розумінні повноваження спеціального органу фінансового контролю і орієнтовані на те, щоб контролювати точність, доцільність, адекватність перерахованих коштів та отриманого в рахунок їх зустрічного забезпечення.

Ураховуючи останню позицію, необхідно, на наш погляд, чітко розмежовувати етапи (стадії) суспільного виробництва та стадії руху фінансових ресурсів, на що насамперед і спрямоване фінансово-правове регулювання. Підбиваючи підсумок, варто сказати, що в рамках фінансових відносин гроші рухаються як фінансові ресурси.

Дата добавления: 2015-05-10