Назвіть найвидатніших представників українського бароко та визначте основні риси цього літературного стилю

Білет № 4

Охарактеризуйте поему Тараса Шевченка «Сон» як зразок політичної сатири. Прочитайте напам’ять уривок із поеми.

Поема «Сон» Тараса Шевченка – викривальна поема, де гостро висміяні потворні, антинародні явища Російської імперії. Форма сну підкреслює жахливість побаченого. Поет через цю форму закликає людей прокинутися, позбавитися жахливого сну.

«Сон» - перший в українській літературі твір політичної сатири. В поемі присутні алегоричні образи, фантастичні події, казкові пересування. Поет неначе летить над країною, бачить жахливі картини поневолення народу, знущання над політичними в’язнями, а потім опиняється в столиці та дивиться на «помазаників Божих» - царя та царицю. Форма сну виправдовує швидку та уривчасту зміну подій та місць пересування. Через фантастичну форму Тарас Шевченко створив довершені сатиричні образи

В поемі сатирично змальовані цар та цариця Російської імперії. Цар – п’яниця, б’є чиновників у пики, схожий на ведмедя. Цариця, немовби «засушена чапля», вона «чогось скаче, бадьориться». Щоб створити сатиричний ефект, поет тут же називає її «диво-царицею». І оцім людям коряться мільйони народних мас! Подивіться, говорить до читачів Тарас Шевченко, подивіться та скиньте з себе ярмо, царі не гідні того, щоб вами керувати!

Таким же чином за допомогою метафор поет створює сатиру на панів, чиновників. Він представляє їх «пикатими, пузатими» годованими кабанами та індиками. Через гостре протиставлення народних мук та зручного життя пустих, бездушних панів поет викликає в читача обурення та закликає до змін, до дії.

Уривок:

У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки,—
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; «Нехай,— каже,—
Може, так і треба».

Українська барокова література виникла на рубежі XVI–XVII століть. Вона була першою західноєвропейською за походженням літературною течією в Україні. Видатними представниками цієї течії були поет Іван Величковський, видатний публіцист Феофан Прокопович, полеміст Іван Вишенський, майстер «фігурного вірша» Симеон Полоцький, також Дмитро Туптало, Касіян Сакович та видатний культурний і громадський діяч Петро Могила. Для поезії Григорія Сковороди також характерний бароковий стиль.

В літературі бароко дуже цінувалася контрастність, інакомовність, символічність та написаного. Потрібно було вразити читача, здивувати його «поєднанням того, що не поєднується».

Бароко в Україні поширювалося завдяки викладачам та вихованцям Київської братської колегії, де знаходився осередок цієї течії (пізніше колегія названа Києво-Могилянською академією в честь її протектора Петра Могили).

Найвідомішими жанрами української барокової поезії була духовна пісня. Цікавими творами українського бароко були «віршові іграшки». Це були експериментальні твори, де головну роль відігравала форма вірша. Поширені були, наприклад, акростихи та мезостихи. В останньому випадку певні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша. В акростиху початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора.

Популярні були фігурні вірши, що друкувалися у формі пасхального яйця, хреста та іншого, алфавітні вірші, слова яких починалися з літер алфавіту. Іван Величковський створював вірші, рядки яких читаються однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна). Більшість українських потів бароко писали силабічним віршем і саме вони розповсюдили його в українській літературі, і навіть, завдяки Феофану Прокоповичу, передали його в користування російській літературі.

Українську барокову прозу представляли оповідання і повісті як світського, так і релігійного змісту, наприклад, твори Петра Могили християнської тематики. Набув розквіту й український бароковий театр – оскільки осередок бароко в Україні знаходився у вищий школі, то розквіту набула шкільна драма. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси мораліте, п’єси на античні сюжети. У XVIII столітті з’являються світські драматичні твори на історичні сюжети (наприклад, «Володимир» Ф. Прокоповича).

Дата добавления: 2015-05-08