Назвіть основні риси українських народних балад та визначте їхні провідні мотиви

Білет № 6

Прочитайте напам’ять та проаналізуйте поезію Володимира Сосюри «Любіть Україну».

Вірш «Любіть Україну» Володимира Сосюри - це гімн рідному краю. Поет піднімає тему поваги та любові до України, він подає патріотизм як всеохоплююче поняття, яке підносить саму людину. Він змальовує красу природи України, оспівує її мелодійну мову, порівнює країну з «садом рясним». Вірш написано у 1944 році, коли Україну саме визволяли від німецько-фашистських загарбників. Поет звернувся до співвітчизників з щирим та безпосереднім закликом «у годину негоди» любити країну не тільки серцем, але й ділами: рятувати, берегти, відбудовувати, віддавати їй свій труд та навіть своє життя.

Почуття любові висловлено в вірші світлими барвами, порівняннями: Батьківщина є навіть «у квітці», «в пташині», «в дівочих очах». Звертається автор насамперед до молоді, адже молоді люди створюють майбутнє України, а відтак, і своє власне.

Не можна любити інших народів, не полюбивши спершу своєї Батьківщини, наголошує поет. І якщо любити країну кожну хвилину, «у труді, у коханні, в бою», в кожному ділі – «вічні ми будемо з нею!».

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!.

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Українська народна балада — це ліро-епічний твір, де якому формі розповідається про казково-фантастичні або героїчні події. Народна балада входила до репертуару кобзарів, бандуристів, лірників. Зазвичай в баладі йдеться про незвичайні, драматичні, сповнені трагізму події в різних сферах життя. Для балад характерна метафоричність. Наприклад, смерть героїні описується як одруження та перехід до нової «темної» хати.

Балади поділяються на історичні та міфологічні, а також (за сюжетом) на балади з історичним сюжетом, соціально-побутовим та родинно-побутовим.

Родинно-побутові балади розкривають сферу сімейних стосунків та драматичні події в цій сфері. Це кохання, помста, втрата коханого, зрада, побутове знущання. Приклад: балада «Ой, чиє ж то жито копитами збито». Окремі балади звертаються до соціальних сторін життя народу.

Історичні балади не мають на меті точне відтворення історичних подій, але фактично вони є збереженням народної пам’яті про історію України, патріотичним оспівуванням подвигів народних героїв. Історичним тлом балад стали заснування Запорозької Січі, козачі битви з загарбниками, захоплення турками бранців в Україні та їхня тяжка доля в полоні, боротьба українців з чужоземним панством, руйнування Запорозької Січі, кріпаччина тощо. Серед народних історичних балад відомі «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «Поле ж моє широкеє», «Бондарівна».

Міфологічні балади застосовують прийом метаморфози. До таких балад можна віднести «Ой чиє то жито, чиї то покоси». Там нелюба невістка перетворюється на тополю. Або «Чом ти не прийшов», де дівчина, не в силах терпіти нелюба, стає зозулею.

Дата добавления: 2015-05-08